Ревнощі та конфлікти між дітьми. Що робити батькам?

Майбутні батьки, які хотіли б мати більш ніж одну дитину, думають про свою майбутню сім’ю, частіше за все уявляють чепурних малюків, які гарненько граються разом, стоять один за одного у скрутних ситуаціях, весело разом прикрашають новорічну ялинку абощо.

Ніхто не хоче думати про чвари, конфлікти, ревнощі та заздрощі, в яких батькам часто припадає втомлива і невдячна роль арбітра.

Проте все це — нормальні та очікувані явища у сім’ї, де є більше, ніж одна дитина.

Діти в сім’ї перебувають на одному ієрархічному рівні та природним чином конкурують за блага, які в цій сім’ї є: за увагу батьків, їхній час, підтримку, визнання, захоплення, схвалення і (головне) за любов.

Як би батьки не намагалися підтримувати мир і злагоду між дітьми, конфлікти та ревнощі між ними все одно час від часу будуть виникати.

Тут швидше питання в тому, як, по-перше, батьки з цим справляються, по-друге, що вони роблять, а також покращує це ситуацію або погіршує.

Залежність ревнощів та конфліктів від різниці у віці

Треба сказати, що гострота та частота ревнощів та конфліктів у сім’ї залежить насамперед від вікової різниці між дітьми.

Менше цих проявів буде між дітьми з маленькою різницею (до 2 років), а також між дітьми з великою різницею (більше, ніж 10 років).

У випадку маленької різниці наступна дитина з’являється ще до того, як старша усвідомила своє привілейоване становище, особливо якщо це перша дитина.

Діти з малою різницею природно мають схожі потреби, схожі інтереси, схожий рівень розвитку і вони обоє ростуть з відчуттям, що не існує світу, де іншого когось немає.

Для батьків технічно простіше проявляти свою увагу до дітей схожим чином. Хоча, безумовно, абсолютної ідилії не буде і тут.

У протилежному випадку, коли наступна дитина народжується з великою, понад 10 років, різницею у віці, тут відіграє роль те, що діти дуже різні.

Як правило, дитина старша на 10 років вже досить самостійна, вона не потребує такого обсягу уваги батьків, має власне коло спілкування, власні інтереси.

Крім того, вона здатна поставитись до труднощів батьків з певним розумінням, втім помірним.

Такі старші діти часто ставляться до молодших сиблінгів радше не як до конкурентів, а як до істоти, що потребує турботи.

«Але ще раз підкреслю, що ані маленька, ані велика різниця у віці не виключать конфліктів і ревнощів між сиблінгами, а також їх конфліктів з батьками з цього приводу.

Ба більше, батькам дітей з великою різницею варто бути більш чутливими в цій ситуації, щоб не зміщувати старшу дитину з її законного дитячого місця, не вимагати від неї занадто багато дорослості та відповідальності, бо це все одно дитина. Вона також часом потребує і підтримки, і ніжності, і побути малюком», — Бурлай Ольга, психологиня.

Різниця у 3–9 років

Найбільше конфліктів та ревнощів статистично виникає у сім’ях з дітьми, які мають різницю у віці 3–9 років. 

Тут досить відчутно спрацьовує та обставина, що старша дитина при цьому досить добре пам’ятає і відчуває своє «королівське» становище старшої, тим паче єдиної дитини.

Старші діти досить часто переживають появу молодшої як втрату попереднього статусу і благ, які він давав.

Звісно, діти не усвідомлюють і не проговорюють це в таких поняттях, але батьки можуть спостерігати це у вигляді регресії, посиленій потребі в увазі, інколи у хворобах, підвищеній тривожності або агресивності старшої дитини.

І все це, звичайно, в той час, коли в сім’ї немовля, яке потребує майже всієї батьківської уваги.

З часом, коли молодша дитина підростає, стає автономнішою, у неї та старшої дитини складаються дуже різні стосунки, які можуть також з часом змінюватися.

З одного боку, проміжок між дітьми не такий великий, щоб вони відчувалися майже як різні покоління, що дозволяє їм часом грати разом, мати спільні теми, інтереси та друзів.

З іншого, все ж різниця досить відчутна, щоб їх природні розвиткові потреби були різні, тому й батьки змушені реагувати на потреби дітей згідно з віком, змістом, характером.

Що батькам не варто робити з дитячими ревнощами

Незважаючи на те що повністю уникнути ревнощів між сиблінгами неможливо, все ж батьки можуть поводитися так, щоб цих ревнощів було менше.

Почну з того, що робити не варто.

По-перше, погана ідея забороняти агресію та ревнощі

Не варто карати за неї, позначати як щось ненормальне або спотворювати реальність, називаючи такі речі чимось іншим.

Некорисними будуть фрази на кшталт:

• «Брати та сестри завжди мусять один одного любити»,
• «Що ти за брат, якщо ти так нападаєш на сестру? Справжні брати так не роблять»,
• «Тобі здається, що ти сердитий, але насправді ти його любиш. Дивись, який він милий».

Батькам варто врегулювати форми та міру висловлення агресії та незадоволення між дітьми, і розглядати сцени ревнощів насамперед як запит про любов батьків.

Бувають ситуації, коли конфлікти та ревнощі реально тяжко витримати, але тоді це скоріше питання не до дітей, а до батьків — чому дитячі конфлікти чи ревнощі так розхитують дорослу людину?

Якщо у вас є відчуття, що ви спустошуєтесь та розвалюєтесь від дитячих ревнощів, є підстави звернутися до психолога та пошукати вразливі обставини вашого минулого, що можуть тригерити й сьогодні.

По-друге, чого не варто робити, це порівнювати дітей

Будь-які порівняння завжди переносяться дітьми дуже погано і знижують їхню самооцінку, а коли це відбувається в сім’ї, це дуже сильна підстава для неприязні на напруги між сиблінгами.

По-третє, вимагати від старшої дитини набагато більше з тієї причини, що вона старша

«Ти старший, маєш бути розумніший», «як ти поводишся, ти ж старший».

Подібними висловлюваннями дорослі апелюють до дорослої усвідомленої частини дитини, сподіваючись на її розуміння. Дитина це чує геть інакше.

Для неї її «старшість» стає не привілеєм, а недоліком, обтяженням, причиною для меншої любові та уваги від батьків.

Користуючись такими аргументами, батьки самі підживлюють ґрунт для ревнощів з боку старшої дитини та тиранію з боку молодшої.

По-четверте, не найкращою є також стратегія урівняння дітей

Це коли батьки намагаються дотримуватись ніби справедливості, розподіляючи блага в сім’ї завжди порівну, даруючи однакові подарунки, водячи дітей на однакові заходи, приділяючи однаковий час тощо.

Тут має бути певна гнучкість, адже в одних випадках така рівність є доречною, а в якихось ні, оскільки все ж діти різні — як за віком, так і за особистісними рисами, а також потреби у них різні.

Що варто робити

Важлива річ — це розуміння та підкреслення унікальності кожної дитини

Її характеру, здібностей, особливостей.

Коли батьки самі це бачать, вони здатні вибудувати для кожної дитини свій шлях розвитку та досягнень, де природним чином не буде порівнянь.

Коли кожна дитина впевнена у своїй власній неповторній хорошості для батьків, підстави для ревнощів та заздрощів суттєво зменшуються.

Розуміння і підтримка привілеїв, які дає один і інший вік

Особливо важливо підкреслювати та підтримувати привілеї старшої дитини.

Це добре як для неї — відчувати свою старшість не як тягар, а як ширші можливості — так і для молодшої. Молодшій дитині добре мати стимул для дорослішання.

Звісно, тут має бути розумна міра, але цілком розумно, коли старша дитина в міру її зрілості має більше самостійності, більше кишенькових грошей, більше вибору.

Наприклад, старшу дитину можна брати в подорожі та на екскурсії, до яких вона готова, і яких менша дитина ще не витримає. Молодшій дитині треба спокійно пояснювати, чому так, а не інакше.

Як свідчить досвід, старша дитина, маючи привілеї, досить терпляче бере на себе і більші обов’язки як прояв статусу старшої.

Коли батьки приділяють час кожній дитині окремо

Для цього не потрібно якось дуже багато спільного часу, важливіша його регулярність та якість уваги, яку отримує дитина.

Наприклад, з однією дитиною можна час від часу піти на екскурсію, з нею однією.

З іншою потім — на прогулянку на новий майданчик.

Діти дуже цінують такі ексклюзивні моменти, і такі епізоди спільного часу можуть істотно покращити як стосунки між дитиною та мамою/татом, так і стосунки між сиблінгами.

Коли варто звертатись до психолога?

Як уже згадувалося, в самому факті конфліктів та ревнощів нема чогось шкідливого, але є питання міри.

Психолог може бути корисним:

• Коли рівень агресії між сиблінгами надмірний.
• Коли крім агресії немає іншої взаємодії.
• Коли різко зростає рівень конфліктів.
• Коли дорослим складно витримувати прояви конфліктів та ревнощів між дітьми.

Спеціаліст допоможе вам зрозуміти, в чому причина труднощів та порадить, як з ними впоратись.

Від qui.help: запрошуємо на консультацію

Конфлікти та ревнощі між дітьми — це природна частина сімейного життя, але саме від вашої реакції залежить, чи стануть вони джерелом напруги, чи можливістю для розвитку стосунків і емоційної зрілості дітей.

Якщо вам складно впоратися з ситуацією самостійно або ви відчуваєте виснаження — варто звернутися по підтримку.

Ви можете записатися на консультацію до авторки цієї статті або обрати іншого психолога нашої спільноти, щоб отримати професійну допомогу та індивідуальні рекомендації.