Дитячі травми: як минуле впливає на наше доросле життя

Психологічна травма — це стан, що виникає в результаті переривання процесу проживання кризи.

Якщо дитяча травма не опрацьована, не «перетравлена» психікою, вона може перейти в доросле життя у вигляді різноманітних психологічних, поведінкових та фізіологічних симптомів.

Травматичний розвиток дитини призводить до розщеплення, коли окремі частини психіки наче існують окремо та конфліктують між собою.

Втрачається єдність особистості й це впливає на самооцінку, стосунки, соціальне життя та підвищує ймовірність потрапляння в травмуючий досвід в дорослому віці.

Але завдяки надбанням сучасної психології та нейронауки ми можемо зрозуміти механізм формування травми та маємо багато інструментів, що допомагають опрацювати це застрягле страждання, інтегрувати досвід минулого і стати творцем власного щасливого життя.

У цій статті я хочу більш детально розкрити тему дитячого травматичного досвіду, специфіку його формування і шляхи відновлення особистісної цілісності за допомогою психотерапії та практичних тілесних вправ.

Що таке дитячі травми і як вони формуються

«Травма — це реальність нашого життя. Однак їй не обов’язково ставати довічним вироком», — Пітер А. Левін, автор методу тілесної терапії травми.

Це не психіатричний розлад, а природний процес, який було порушено.

Травма виникає, коли природні захисні реакції організму — втеча, боротьба або завмирання — не можуть завершитися. Тоді залишкова енергія, для якої не знайшлося виходу, заморожується в нервовій системі.

Травма розвитку або дитяча травма формується не лише в результаті якихось серйозних подій.

Вона часто є наслідком систематичного стресового впливу з боку сімейного або соціального середовища, відсутності почуття безпеки, неможливості звернутися по допомогу та обговорити з кимось складні переживання.

Також, звісно, травмуючими чинниками є жорстоке поводження з дитиною, булінг в навчальних закладах, хімічна залежність одного з родичів, критика та завищені вимоги до дитини, емоційна недоступність батьків та багато інших ситуацій.

У результаті тривалого чи епізодичного порушення безпеки у дитини може виникати шоковий стан — жаху, безпорадності, неможливості існувати в таких умовах.

І цей стан залишає відбиток в психіці та в тілі та може виникати знову і знову, за різних обставин та в різній формі, через багато років після того, як загроза вже минула.

Чи всі травми з дитинства?

Звісно, в дорослому житті теж можуть виникати кризові події та ситуації різної тривалості, що з якихось причин не опрацьовуються психічно та не інтегруються в досвід.

Всі ми переживаємо вікові, сімейні, соціальні та екзистенційні кризові періоди, а останні кілька років знаходимося в кризі обставин, де кожен має своє власне стресове навантаження та шукає способи з ним справлятися.

Але в дорослому віці ми маємо більше можливостей для проживання кризи, більше психічного ресурсу для інтеграції подій, що так чи інакше з нами трапляються. Маємо деякий вплив на ці події та можливість вибору.

У дитинстві цього вибору не було, бо дитина залежить від волі дорослих, і тому дитячі травми особливо глибокі через відсутність зрілих ресурсів психіки для завершення травматичної реакції.

Як дитячі травми проявляються у дорослому житті

Існує великий перелік симптомів та проявів дитячої травми, розглянемо деякі з них:

• Хронічна тривога, страх, неможливість розслабитися.
• Повторюване передчуття, що «щось погане має статися».
• Порушення пам’яті, швидке забування, дезорієнтація.
• Порушення сну, нічні жахи.
• Гіперсексуальність чи відсутність збудження.
• Панічні прояви, дратівливість, різкі перепади настрою.
• Депресія, відчай, почуття слабкості та безпорадності.
• Уникання близьких глибоких стосунків, труднощі у спілкуванні з людьми.
• Систематичне потрапляння в травмуючі стосунки та ситуації.
• Намагання уникати будь-якого стресу.
• Порушення дихання, ковтання, роботи травної системи, болі в тілі та голові за відсутності медичного діагнозу, відчуття холоду та оніміння в тілі.

Ці всі прояви можуть вказувати на наявність дитячої травми та спричиняти дискомфорт і страждання, наче змушуючи дорослу людину потрапляти в ті самі переживання, які були заморожені в тілі та психіці багато років тому.

Як минулий досвід впливає на дорослі реакції та стосунки

Часто сценарії минулого непомітно та несвідомо проявляються в теперішньому часі у вигляді повторюваних емоційних реакцій, які важко пояснити чи якось пов’язати з актуальною ситуацією.

Наприклад, людина сильно тривожиться про те, що її покине партнер, боїться самотності та намагається робити все разом з ним і для нього, втрачаючи особистий життєвий простір і можливість насолоджуватися усамітненням.

Ці переживання можуть переходити з одних стосунків в інші та спричиняти страждання обох партнерів.

Або людина систематично потрапляє в травмуючі події та стосунки. Таке життя виглядає наче суцільне випробування та подолання труднощів.

На шляху зустрічаються весь час «не ті люди», які намагаються використати та не вміють давати підтримку й тепло.

Іноді травматичне минуле звучить у відчутті власної неповноцінності, наче «зі мною щось не так», «я поганий, неправильний, хворий», «я не заслуговую ні на що хороше».

Тоді, якщо ці відчуття виникають автоматично в будь-якому контакті, стає просто неможливо насолодитися визнанням та любов’ю інших, відчути себе професіоналом, похвалитися досягненнями.

Бо за словами «Я — хороший і маю право насолоджуватись життям» стоїть море травматичного болю, яке починає штормити від будь-якого схвалення.

Можна наводити ще багато прикладів, але якщо узагальнити, більшість ситуацій супроводжуються відчуттями тривоги, страху, безпорадності, самотності, неможливості довіряти, розслабитись та насолоджуватись життям.

Що допомагає побачити й змінити вплив минулого на сьогодення

Травма залишає відбиток в тілі та емоційних реакціях, то ж ключем до змін є тілесне усвідомлення.

Можна багато говорити про якісь події минулого (якщо вони збереглися в пам’яті), змінювати ставлення до них, злитися на кривдників чи прощати їх, але це не буде мати результату, поки тіло залишається непоміченим.

Наші емоційні реакції контролюються відділами мозку більш архаїчними, ніж свідомість, тому діалог з травматичними проявами може відбуватися взагалі без словесних конструкцій.

Важливо помічати та усвідомлювати тілесні реакції: зміну ритму дихання, серцебиття, спазми в грудях та животі, нудоту та інше.

Це відновлює довіру до власного організму та допомагає сповільнитись, усвідомити, про що сигналізує тіло. Чи я зараз наляканий? Чи я завмираю і перестаю дихати? А, може, моє тіло хоче втекти зараз, від чого?

Так формується навичка помічати себе цілісним, живим, відчуваючим. І за нею приходить можливість довіряти собі, обирати «своє», відчувати власні потреби та бажання без тривоги й страху, повернути право бути собою.

«Якщо говорити про конкретні й практичні дії, то мені дуже подобається в моменти тривоги та надмірного збудження звертати увагу на своє дихання, і якщо воно поверхневе та ледь помітне — свідомо зупинитися на хвилину та у своєму темпі зробити кілька глибоких вдихів, наповнюючи повітрям спочатку живіт, потім груди, і коли вже нема куди вдихати, повільно випустити повітря через рот.

Така проста вправа здатна нагадати тілу та мозку, що я живий і я присутній тут і зараз, в собі», — Глушко Олена, психологиня. 

Як психотерапія допомагає побудувати нові способи бути з собою у дорослості

Психотерапія, особливо тілесно-орієнтована, допомагає відновити зв’язок між тілом і свідомістю.

У терапевтичному контакті людина вчиться відчувати себе цілісною, перестає придушувати свої імпульси та використовує їх як джерело сили.

Перетворення слабкості на силу, страждання на ресурси та розщеплення в цілісність — це шлях, на якому дуже важлива підтримка та супровід іншого.

Травми нам наносять люди, і зцілення так само відбувається в контакті з людиною, яка буде стійко та бережно допомагати помалу вичерпати те море болю, яке роками залишалось всередині.

Саме так вивільняється енергія, яка була заблокована і формується здатність бути свідомим автором власного життя.

Запрошую на консультацію

Якщо ви помічаєте в собі фонову тривогу, повторювані сценарії, втому від життя, неможливість вплинути на події та дистанцію з власними емоціями та тілом — це може бути ознакою того, що минуле досі впливає на сьогодення.

Якщо ви хочете нарешті відчути себе живим, познайомитися з власним тілом та емоціями, навчитися будувати стосунки по-іншому та створювати для себе комфортну реальність — запрошую в терапію.

Я працюю в гештальт підході. Для мене терапія — це шлях до пізнання себе, відновлення особистісної цілісності та повернення внутрішньої опори.

І я на власному досвіді знаю, що море травми може з холодної, лякаючої стихії перетворитися на ресурс, який підтримує, надихає та допомагає створити нову якість життя.