Відмова від лікування. Занедбана травма. Травма кидка

Занедбаність для нас це відчуття людини, з якою вони в односторонньому порядку перестали спілкуватися. При цьому той, хто звільнився, не допустив процедури розлуки. Він просто зник. Він не казав: «Ти був для мене важливий», або «Мені було надто важко поруч з тобою», не подякував, не висловлював ні почуттів, ні ставлення, а просто залишав контакт.

Таким чином, він поставив людину зі своєю владою, будь то дитина, чоловік, друг, коханець чи партнер, в об’єктну позицію, тобто він ставився до неї як до речі. Людина з суб’єкта стала об’єктом, і вона, здається, не має сили повернути суб’єктивність, повернути активність у цій значній для нього взаємодії. Він повинен просто підкорятися і примиритися, в певному сенсі, погодитися стати «ніким».

За нашим терапевтичним досвідом, залишення залишає дуже невеликий репертуар дій. Він може прагнути. бути безсилим сердитися. шкодувати. Звинувачуйте себе в помилках. Або, якщо він набереться сміливості, то ця сміливість буде спрямована до заклинателя. Тобто не йти на зустріч з новою людиною. і надіслати злобу, вибачення чи благальне SMS тому, хто залишив людину. Пишіть йому листи, дзвоніть (а не дзвоніть), нескінченно розмовляйте з ним всередині нього.

Тобто покинутий дуже зосереджений на метальнику. Йому присвячені досягнення. Він винен у невдачах. Зрештою, саме йому потрібно помститися і довести. Це виснажливий стан. Людина ніби змушена присвятити всі свої вчинки тому, хто покинув. Він не має свободи звертатися до інших людей, деякий (іноді довго!) час він безсилий будувати нові стосунки, в яких йому комфортно. Постраждали від покинутості, він втрачає життєздатність і життєву силу. Як відбувається ця травма і як ми можемо йому допомогти?

На нашу думку, пік травми людина відчуває саме тоді, коли відбувається це «об’єктивація». Як це відбувається? Один заявляє, що він більше не збирається спілкуватися, він вимовляє підготовлений текст, не слухаючи відповіді, ефективно ходить по кімнаті, виходить і грюкає двері. При цьому друга людина в цей момент стає об’єктом, або аудиторією, яка не має можливості втрутитися в те, що відбувається. На даний момент є травма.

Одна людина «прив’язує» іншу до себе, при цьому діє механізм незавершеної дії. Метальник виконав те, що хотів. Але покинута не завершила, і змушена залишитися з нею. Його спроби завершити свої процеси самі по собі не спрацюють, тому що ці процеси стосувалися приблизно двох осіб.

Складність полягає також у тому, що коли людина звільняється, відбувається якесь обожнення чи демонізація, тобто в очах занедбаних, вона наділена рисами всемогутності, вона стає нумінозним персонажем. Як я можу бути з людиною, на яку я взагалі не можу вплинути? І він може це зробити за мене. Тому що він рухається, він змушує мене відчувати, почуття. А якщо він захоче зі мною зв’язатися? І тоді це вплине на мене. І я не можу вплинути на нього у відповідь. Це нерозв’язна проблема. Мозок не вміщує його.

У терапії для нас важливо допомогти покинутим відновити його свободу і активність, здатність розумово (а іноді й по-справжньому) повернутися до взаємодії з метальником. вимагати і отримувати від нього визнання його значущості у стосунках, навіть якщо він уже завершує. Відновіть контакт зі своїми потребами. відновити силу розпізнавати свою істину у стосунках, свою правоту і на цьому підставі завершити, а точніше, завершити дію розставання.

І для цього найбільш підходящою технікою в психодраматичному ключі є рольова робота, коли ми ставимо роль покинутої людини і дозволяємо клієнту повернутися до діалогу з пером. Активною зміною ролей та активним дублюванням ми даємо простір для пропущених почуттів і подій. Людина може висловлювати невисловлені слова, чути відповідь. Важливо, щоб він міг зрозуміти незадекларований мотив поведінки метальника. Це повертає здатність відчувати і думати, відроджує покинутих. Але це також відроджує образ кидка, тобто розкриває цю демонність по відношенню до людини, змушує його кидати замість всемогутньої нумінозної сили – звичайної людини. Ця цифра перестає гіпнотизувати покинутих.

З точки зору гештальт-терапевта, центром будь-якої роботи є відновлення контакту. Важливо відновити усвідомлення клієнта, розблокувати його фізичну, емоційну та інтелектуальну діяльність. Ми робимо це, дозволяючи йому покладатися на норми справедливості, чесності, норм людських відносин. До цього я хотів би додати таку норму, як просто право на життя.

Важливо, щоб терапевт сам факт своєї присутності і той факт, що він бачить людину в її намірах і потребах, допомагав йому подолати зупинку, блок, який виник у його діяльності в той момент, коли його кинули. Якщо в процесі терапії нам вдається підтримати людину в її правах, то він знаходить форму, яка дозволяє собі жити в контакті зі світом.

Друга сторона пари в цій взаємодії цікава. Також у кидка може бути власна травма. Швидше за все, не така інтенсивність, тому що кидач зберігав активність, але все-таки це травматичний стан. Це може бути незручністю того факту, що його власні етичні принципи були порушені. Може бути відчуття провини. Страх, що ти завдав шкоди. соромно.

І ці спогади зберігаються іноді роками, десятиліттями. Навколо фігури покинутого кидач часто має певну зону імпотенції. Якщо він достатньо сильний, щоб не вступати з ним в контакт, то він безсилий, якщо все-таки випадково вступає в цей контакт. Під час зустрічі він може відчувати незграбність, сором, провину, розгубленість, безсилий гнів і навіть те саме відчуття занедбаності. Тому що кидок також не має можливості повністю завершити свої стосунки з іншим, бо, як ми вже говорили, для розставання потрібна інша людина.

Важливе спостереження: Досить поширеним мотивом метання є страх бути покинутим. Раніше метальник часто був травмований. І він кидає першим, щоб знову не опинитися в такій ситуації. Він може зробити цей крок не з мотиву «знищити» іншого, а з бажання заощадити хоча б якусь енергію, вийти з контакту хоча б до певної міри не зруйнованого. Тому на практиці робота з «травмом» часто перетворюється на попередню роботу з травмою покинутих.

Ми написали цю статтю як для колег, так і для клієнтів, тому що всі ми люди і не застраховані від цього сумного досвіду покинутих. Ми подумали про те, що ми можемо порекомендувати як інструмент самодопомоги для моментів, коли вас покинули, і вам нема з ким поділитися своїм досвідом.

Нам здається, що найкраще, що ви можете зробити для себе в такі моменти, це думати про свої цінності. Що є у вашому житті, що ви ніколи не кинете. Ваші улюблені люди, ваші улюблені заняття, ваші інтереси. На що ти будеш відданий, незважаючи ні на що. А це означатиме, що ти сам не підеш.