Типи прив'язаності – все про теорію

Прив’язаність. Які почуття народжуються у вас, коли ви чуєте це слово? Що ви знаєте про свій тип привʼязаності та те, як він сформувався? Чому базовий тип привʼязаності визначає модель відносин зі світом у дорослому житті?

Про теорію прив’язаності

Останнім часом в психотерапії активно збільшується інтерес до феномену привʼязаності.

Теорія привʼязаності бере свій початок у дослідженнях Джона Боулбі в середині минулого століття. Вчений першим помітив, що дитина страждає без «свого» дорослого, навіть якщо вона сита, одягнена і її життю нічого не загрожує.

Надалі послідовники Дж. Боулбі продовжували дослідження феномену привʼязаності, поширювали типологію, розкривали її значущість у формуванні звʼязків людини з оточуючим середовищем, а саме способі формування відносин.

Що таке «привʼязаність»?

Більшість вчених розглядають привʼязаність як стійкий емоційний звʼязок між людьми.

До речі, саме після першої відкритої доповіді Боулбі на цю тему, в різних європейських країнах почалися правильні зміни: після пологів дитину відразу залишали з матірʼю, батьків стали пускати в дитячі лікарні, відпустки по догляду за дитиною у деяких країнах світу збільшилися.

І це надважливо, тому що привʼязаність формується у немовляти в дуже ранньому віці, і саме фігура матері відіграє вирішальну роль у формуванні привʼязаності.

Як формується тип привʼязаності?

І досі вчені, які досліджують це унікальне явище, сперечаються стосовно сенситивного періоду формування стійкого звʼязку між матірʼю та дитиною.

Засновник теорії привʼязаності визначав значущу роль першого року життя у формуванні привʼязаності. Його послідовники зазначили важливий для цього період – з 2 триместру вагітності до 3 місяців. 

Проте, британська дитяча та освітня психологиня Н. Шнакенберг доводить, що базові конструкції привʼязаності формуються саме у перші 42 хвилини життя! Уявляєте собі? Перші 42 хвилини життя!!! І так важливо, щоб поруч з дитиною була спокійна і щаслива мати, яка раділа малечі, відчувала його/її потреби, задовольняла їх, залишалась стійкою та стабільною.

Саме від того, як будується емоційний звʼязок між дитиною та дорослим, залежить тип привʼязаності, який і стане базовим. Саме так вона буде звʼязуватися з навколишнім світом надалі.

Які типи привʼязаності визначають? 

На сьогодні їх багато. Опишу основні з них.

Привʼязаність може бути:

• Здоровою (або надійною);
• Нездоровою або ненадійною: тривожною, уникаючою або амбівалентою.

Якщо хочете визначити свій тип, наш тест на тип привʼязаності може допомогти.

Здорова, або надійна привʼязаність

Формується там, де дитина відчуває безпеку від задоволення всіх її. Де доросла фігура стабільна, спокійна, гармонійна, вона реагує на прояви дитини з теплом та любовʼю. Де мати вміє відчувати потребу дитини, знаходячись з нею в емоційному звʼязку.

Цікаво, що коли немовля плаче – сигналізує про будь-яку потребу – все його тіло напружуються, а коли мати задовольняє потребу дитини – тіло наче обмʼякає, повністю довіряє дорослому, розслабляється.

Головний маркер надійної привʼязаності – це свобода прояву та комфорт від звʼязку дитини та дорослого.

Така дитина у дорослому житті може будувати здорові стосунки, довіряти, задовольняти свої потреби, відчувати комфорт від наближення та віддалення іншої людини.

Як звучить надійна привʼязаність у стосунках: 

Я можу без тебе і я хочу бути з тобою.

Я можу говорити тобі про свої потреби та ти мені – про свої.

Разом мені чудово і окремо теж.

Ми можемо сваритися, не втрачаючи поваги одне до одного.

Ми поруч не тому, що не можемо інакше, а тому, що обираємо бути разом знову і знову.

Нездорова привʼязаність

Має протилежні ознаки і формується саме тоді, коли батьки реагують на спонтанність дитини тривогою або роздратуванням.

Вони залишають дитину одну (або з «чужими людьми») надовго, не реагують на плач зовсім, поки дитина не перестає кричати сама, або реагують криком, панікою чи безсиллям.

Мати за будь-яких причин не вміє інтуїтивно відчувати потребу дитини, і від цього дитина постійно відчуває напругу, небезпеку, бо її потреба не задовольняється.

У дорослому віці таким людям важко у стосунках і важко без них.

Вони не спроможні до близькості, відкритості, довіри. Їм важко відчувати себе, свої почуття, свої потреби. Вони майже не здатні відчувати спокій, задоволення. Вони будують залежні стосунки або не будують взагалі.

Це зазвичай різні моделі поведінки:

Уникаючий тип привʼязаності

Уникають близьких стосунків, розмов, їм легше залишитися наодинці.

«Я краще сама», «почуття для слабких», «стосунки небезпечні, все одно буде боляче».

Тривожний тип

Постійно відчувають тривогу, дуже хвилюються, що стосунки можуть закінчитися. Важко реагують на будь-які зміни.

«Тільки не кидай мене, я змінюсь», «ти не пишеш мені 2 години, ти мене не любиш!»

Амбівалентний тип

У стосунках залишається залежним і відчуває себе наодинці одночасно.

«Я хочу з тобою, але боюсь», «Хочу стосунків, але недостойна».

Чи можна змінити тип прив’язаності?

Базовий тип привʼязаності змінити неможливо. Але є хороша новина! Кожному під силу спробувати сформувати новий здоровий спосіб привʼязаності. Це відкриє можливості будувати дорослі стосунки більш здоровими.

Що для цього потрібно? Наприклад, допомога психотерапевта.

Разом із фахівцем можна дослідити свої моделі прив’язаності, навчитися розпізнавати тригери й поступово вибудовувати інший спосіб бути у близькості – більш безпечний, стабільний і підтримуючий.

Це шлях не з простих, але він точно вартий зусиль.