Дослідження 2025: Психічне здоровʼя українців у 14 важливих запитаннях

Ми запитали людей: «Як ви насправді?». І отримали 333 дуже щирі відповіді.

Ми побачили ваші історії про втому й ресурсність, про мрії та безнадію, про страхи й сміливість про них розказати. Про важкий досвід, радощі, адаптацію, зміни й важливі кроки до вашого психічного здоровʼя. Усе це про вас, про нас.

Мета нашого дослідження — це спроба зафіксувати емоційний портрет українців у 2025 році. Щоб зрозуміти, де ми зараз як суспільство, як люди, як ті, хто продовжує жити, попри все.

Наше дослідження — зріз реальності, зібраний зі слів 333 українців. Щиро вдячні усім, хто розказав свою історію!

Щоб зручно роздивлятися діаграми, рекомендуємо збільшувати екран 🤏

TL;DR — 20 головних висновків з дослідження 2025

1. Понад 40% українців оцінюють свій психоемоційний стан як поганий або дуже поганий. Ще 43% — у зоні «задовільно». Лише 16% почуваються добре або дуже добре. У чоловіків частіше трапляються поганий і дуже поганий стани.
2. 58% респондентів емоційно виснажені або повністю виснажені. Близько 10% відчувають себе у ресурсі — частково або повністю. Найвразливіші групи — молодь 18–24 (67% виснажені) та українці за кордоном із наміром повернутися (66% виснажених, 33% у повному виснаженні, 0% у ресурсі).
3. Жінки загалом більш виснажені, але чоловіки частіше повідомляють про повне виснаження.
4. Українці живуть з цілим спектром симптомів хронічного стресу й виснаження. Найпоширеніші: «нічого не хочеться» (60%), пригнічений настрій (56%), втома навіть після відпочинку (55%).
5. Чоловіки частіше повідомляють про втому, що не минає навіть після відпочинку, внутрішню порожнечу, втрату інтересу до звичних радощів тощо. У жінок картина тілесніша: змінюється апетит, збивається сон, частішають фізичні симптоми без медичних причин.
6. Чим гірший психоемоційний стан, тим більше симптомів люди відзначають одночасно: 20 симптомів у групі з дуже поганим станом до 2 симптомів у тих, хто почувається дуже добре.
7. У 2025 році понад 56% українців мали депресивні стани, причому 41% — неодноразово (це не клінічний діагноз, а суб’єктивний досвід, який люди впізнають у собі). 88% тих, хто за кордоном і планує повертатися, мали хоча б один такий досвід.
8. Кожен третій українець зараз має плани чи мрії, які надихають. Ще третині їхні мрії здаються нереалістичними — це та сама група, де паралельно високі показники повторюваних депресивних станів. Близько кожен п’ятий майже не має планів, а 1 з 10 переживає відчуття безнадії.
9. Найбільше відчуття безнадії — у людей віком 55+, дітей і чоловіків.
10. Майже кожен третій українець у 2025 році стикався з думками про самопошкодження або завершення життя — разово, у складні періоди або регулярно (6,3%).
11. Діти й молодь 18–24 мають найвищі рівні суїцидальних думок в усіх категоріях — регулярних, періодичних та одноразових епізодах. У 5–10 разів частіше, ніж у старших дорослих. Це найтривожніша тенденція у нашому дослідженні. І вона корелює зі всесвітньою статистикою, що самогубство є 3-ю провідною причиною смерті серед людей віком 15–29 років у світі.
12. 63% кажуть, що війна погіршила або сильно погіршила їхнє ментальне здоров’я. Єдина група з покращенням стану — емігранти, які не планують повертатися.
13. Головні стресори: війна (59%), невизначеність майбутнього (57%), вигорання та фінанси (по 48%), обстріли (44%). Люди з дуже поганим психоемоційним станом мають у середньому 9 стресорів одночасно.
14. Найчастіша подія — фінансова криза (27%). Але попри складний рік, понад 60% респондентів пережили позитивні події: нову освіту, хобі, досягнення, нові стосунки.
15. Респонденти найчастіше знімають стрес через скролінг соцмереж (55%), діляться переживаннями з близькими і слухають музику (по 37%), а також дозволяють собі виплакатися (36%). Проте кожен четвертий респондент палить (25%), майже кожен п’ятий знімає стрес алкоголем (19%) і переїдає (23%).
16. Ті, хто звертається до психолога, вдвічі частіше займаються спортом (24% проти 8%), практикує дихальні та тілесні вправи (21% проти 8%), більше гуляє (29% проти 19%) і більше шукає соціальної підтримки (44% проти 32%).
17. Лише 40% коли-небудь зверталися до психолога/психотерапевта, 35% категорично не планують. Головні бар’єри: гроші (44%) та «справляюсь сам(а)» (40%).
18. Кожен третій українець має досвід прийому психіатричних медикаментів.
19. 37% дітей і 25% молоді 18–24 підозрюють у себе психічний розлад. Але водночас діти бояться сказати батькам, що треба піти до спеціаліста.
20. 71% ніколи не отримували психіатричний діагноз у лікаря. Хоча з них понад 77% респондентів переживали депресивний стан неодноразово за цей рік. Велика частина людей може жити з симптомами, що суттєво впливають на життя, але не звертається по професійну оцінку.

Хто взяв участь і як ми збирали дані

Аудиторія. 333 українців. Люди різного віку, статі, досвіду й географії.

Метод. Анонімне онлайн-опитування без особистих даних.

Період збору: серпень-листопад 2025 року.

Канали. Посилання на анкету поширювали через сайт qui.help, наші сторінки в Instagram, Facebook, Telegram, LinkedIn і Threads, а також через гостьові сторінки партнерів. Ми намагалися охопити різноманітну аудиторію, щоб уникнути інформаційного вакууму.

Як аналізували. Ми підраховували частоти відповідей, робили перехресні зрізи, порівнювали дані за гендером, віком і місцем проживання. Так ми побачили, як змінюється самопочуття, залежно від контексту життя.

☝️Дисклеймери

1. Ми поважаємо унікальний досвід кожного. І це цілком нормально, якщо результати опитування менш релевантні вашому.
2. Кольори на графіках не оцінюють відповіді як «погані» та «хороші», «мало» чи «багато». Це лише спосіб візуалізації.

Демографія учасників:

Гендер: 77,6% жінок, 21,2% чоловіків, 1,2% небінарних людей.

Вік: шість основних груп — до 18, 18–24, 25–34, 35–44, 45–54, 55+.

Місце проживання: в Україні, за кордоном (з намірами або без намірів повернення, у стані невизначеності) та без сталого місця проживання.

1. Як би ви оцінили свій психоемоційний стан з початку 2025?

Загальна картина

• Понад 40% опитаних або 4 з 10 українців оцінюють свій психоемоційний стан як поганий та дуже поганий. Це велика частина людей, які відчувають втому, тривогу та емоційний дискомфорт у різних формах. Про це детальніше у наступних блоках.

«На жаль, українці зараз вимушені проживати декілька Криз:

1) Криза великих довготривалих Втрат та Горя

2) Криза еміграцій/ міграцій (в т.ч. пошук безпечного місця)

3) Криза екзистенційна (змінюються цінності та організація життя, майбутнього),

Кризи вікові, природні тощо. В періоди Криз психоемоційний та фізичний стан завжди погіршується (тривога, страхи, безсилля, дезорієнтація). Якщо людина готова брати допомогу, та вдається прийняти зміни, переналаштувати нові сенси життя, то стан поліпшується. Якщо людина не чутлива до себе, не готова до змін, не вміє брати підтримку та тримає себе у довгому горюванні, то стан буде із часом погіршуватись.

У Кризах дуже важливо брати постійно/скільки треба якісну допомогу, підтримку розуміючих люблячих людей або фахівців», — коментує Ірина Нізовцева психолог, тілесний гештальт-терапевт

• 16% респондентів почуваються добре або дуже добре. Нижче ми окремо досліджуємо, які фактори стоять за цим станом.
• Найбільша частка (43,4%) — задовільний стан. Для більшості це стан «нормально»: не криза, але й не відчуття сильної ресурсності.

Що видно із загальної картини: психоемоційний стан українців у 2025 році дуже різний, але більшість перебуває у зоні між кризою та нейтральним «задовільно».

Психоемоційний стан за гендером

💡Як читати такі діаграми? Кожен стовпчик — 100% відповідей усередині однієї групи. Дивлячись вертикально, легко побачити по цифрах, яка частка людей в одній групі обирає частіше той чи інший стан. А якщо порівнювати кольори горизонтально між стовпчиками, видно різницю частот між цими групами.

Психоемоційний стан суттєво різниться між гендерними групами:

• Жінки частіше обирають «задовільно» (45%), тоді як чоловіки частіше, ніж жінки, оцінюють свій стан як «поганий» (39%).
• У чоловіків найвищий відсоток «дуже поганого» стану — 11%, проти 7% у жінок.
• Небінарні респонденти виявилися найбільш вразливою групою: половина з них зазначила, що почувається погано. Водночас саме в цій групі ми бачимо й частку тих, хто почувається добре — емоційна картина тут найконтрастніша. Важлива примітка: небінарна група у вибірці має дуже низьку кількість респондентів, тому ці порівняння — лише орієнтовні й не можуть вважатися репрезентативними. Але навіть за невеликої вибірки, це важлива тенденція, яка потребує окремого аналізу.
• «Дуже добрий» стан — рідкість у всіх групах: лише 4%, незалежно від гендеру.

Психоемоційний стан за віком

• Молодь 18–24 живе з різкими перепадами: у них більше і «дуже добрих» (6%), але виражений «дуже поганий» (8%), і найбільше «поганий» стан (42%) одночасно. Половина молоді у спектрі поганого стану (50% «поганий» + «дуже поганий»).
• Люди 35–44 найчастіше обирають нейтральне «задовільно» (54% в межах групи).
• Важко відчувають себе респонденти групи 45–54: у групі найбільша частка «дуже поганого стану» (13%).

«Перше, на що варто звернути увагу, вік 45–54 роки припадає на період кризи середнього віку, коли людина природно переосмислює свої досягнення, стосунки, професійну реалізацію та шукає нові сенси й орієнтири.

Сам по собі це емоційно непростий етап, а в умовах майже чотирирічної війни, постійного стресу та невизначеності внутрішні ресурси виснажуються швидше й спрямовуються переважно на закриття базових потреб. На зміни, яких би хотілося, часто просто не залишається сил, що підвищує ризик емоційної втоми, вигорання та депресивних епізодів.

Рекомендація проста й практична: дати собі спокій, знизити вимоги і самокритику, обрати дбайливі звички (помірне фізичне навантаження, йога, щоденні прогулянки, приємне спілкування), а за потреби звертатися по професійну допомогу», — додає Олена Якименко, психолог, консультант у методі позитивної психотерапії.

• Старші респонденти 55+ мають 40% поганого стану. Але й 16% доброго стану, що частіше, ніж в інших групах.
• Діти до 18 виглядають стабільніше, але не відзначають дуже доброго стану взагалі.

Психоемоційний стан за місцепроживанням

• Найрівніший стан мають ті, хто за кордоном і не планує повертатися: у них переважає «задовільно» (57%) та значна частка відповідей у спектрі «добре». Саме ця група найчастіше почувається «дуже добре» (14%)
• Найважче почуваються ті, хто за кордоном, але має наміри повернутися: саме у цій групі найбільша частка «дуже поганих» станів (33%).

«Стан цієї групи обумовлений внутрішнім хаосом: фізично вони за кордоном, думками — вже в Україні, а за відчуттями — ні там, ні тут. Невизначеність повернення і тимчасовість за кордоном виснажує, створює постійну внутрішню напругу та породжує кризу ідентичності.

Виникає стан «відкладеного життя на потім». Це викликає тривогу, страх за майбутнє, відчуття провини за своє рішення та його наслідки», – пояснює Тетяна Євграфова, психолог, консультант в методі позитивної та кроскультурної психотерапії, НЛП-практик

• Невизначеність за кордоном теж дає сильний емоційний тиск: тут половина відповідей — «поганий» стан.
• Українці, які живуть в Україні, частіше обирають задовільний стан, але водночас мають більше негативу, ніж позитиву (41% в спектрі «поганий» проти 15% в спектрі «добрий»)
• А серед тих, хто тимчасово без постійного місцепроживання, ми бачимо нейтральність без крайнощів у будь-який бік.

2. Наскільки ви зараз почуваєтеся емоційно виснаженим(ою)?

Загальна картина

• Понад половина опитаних — 57,9% або майже 6 із 10 українців — уже емоційно швидше виснажені чи повністю виснажені.
• Ще 32,1% відповідають нейтрально: ні виснаження, ні ресурсу.
• І лише близько 10% відчувають себе у ресурсі — частково або повністю. А як саме ця частка себе підтримує, дивіться нижче у перехресних зрізах.

Емоційне виснаження за віком

• Усі групи здебільшого перебувають у спектрі виснаження.
• 18–24 — це найвиснаженіша група, де рівень виснаження 67%, і де немає повністю ресурсних відповідей. Підлітки та молоді дорослі — це ті, хто переживає війну у формувальному періоді життя. На них накладається і війна, і дорослішання, і студентство, і невизначеність майбутнього. Водночас у цій групі найбільше частки «швидше в ресурсі», порівняно з іншими.
• Діти до 18 мають тривожний найбільший рівень (21%) повного виснаження та зовсім немає повного ресурсу.
• Люди 55+ показують позитивнішу тенденцію до збільшення частки ресурсності та зменшення повного виснаження.

Емоційне виснаження за гендером

• Усі гендерні групи здебільшого перебувають у спектрі виснаження, але з різними акцентами.
• У жінок виснаження домінує: 59% перебувають у спектрі виснаження («повністю» + «швидше»). Повністю ресурсних — лише 2%. Водночас у жінок найбільша частка «нейтрального» стану (34%).
• У чоловіків теж переважає виснаження (53% у спектрі виснаження). Причому повністю виснажених 22% — це найбільший показник серед усіх гендерних груп. Водночас у них більше частки ресурсу (18% «швидше в ресурсі» + 4% «повністю в ресурсі») порівняно з жінками.
• Небінарні люди — це найбільш виснажена група: 75% відповіли «швидше виснажений(а)». Єдина група без жодної ресурсної відповіді. Це показує дуже високий рівень емоційної напруги.

Емоційне виснаження за місцепроживанням

• Найгірший стан — у тих, хто за кордоном і має намір повернутися (66% у виснаженні). Це найбільша частка повністю виснажених серед усіх груп (33%) + ще 33% «швидше виснажених». І жодної ресурсної відповіді.
• Ті, хто живе в Україні, мають виснаження на рівні 58%. Ресурсних відповідей мало (7% «швидше», 2% «повністю»), тобто лише 1 з 10 почувається більш-менш відновленим.
• Ті, хто за кордоном і не планує повертатися, мають найменше повного виснаження (14%) та найбільшу частку «швидше в ресурсі» (14%). Але частіше за всіх почуваються «швидше виснаженими» (майже 6 з 10 людей).
• Цікаво, що найбільше повністю в ресурсі тих, хто за кордоном у стані невизначеності (11%). Але й повністю виснажених там теж чимало (21%).

Топ-8 копінгових активностей у тих, хто «в ресурсі»

Як себе підтримують ті, хто в ресурсі? Подивилися у розрізі з нашим наступним запитанням про копінгові активності під час стресу.

Їх не варто сприймати як поради, що треба точно робити, щоб побороти виснаження. Радше, це наша цікавість до активностей ресурсної групи.

Отже, ті, хто в ресурсі, найчастіше обирають прості, доступні дії: музику, соцмережі, розмови, емоційну розрядку, відеоігри, читання, прогулянки та роботу.

Причому відеоігри та робота можуть бути як в адаптивній (корисній), так і в дезадаптивній (шкідливій) зоні, залежно від того, як кожна людина використовує таку підтримку.

💡 Інсайт наперед: у загальній картині з усіх груп музика на 3-му місці серед усіх активностей, а тут на 1-му.

3. Що з наведеного ви відчували протягом останнього місяця?

Загальна картина

Респонденти могли обрати декілька варіантів, які ми назвали «симптомами».

• 6 із 10 українців (60%) відчували стан «нічого не хочеться». Це найпоширеніший симптом у вибірці.

«Стан «нічого не хочеться» часто з’являється на тлі емоційного вигорання або депресивних проявів. Також він може бути наслідком «заморожування» — реакції, коли мозок ніби каже: «Стоп, я не можу обробити більше». Це спосіб психіки втримати стабільність у ситуації, в якій зараз живуть українці. В такий період бажано зменшити навантаження і вимоги до себе», — коментує Марія Стецюк, клінічна психологиня, психотерапевтка.

• Кожен другий мав пригнічений настрій (56%), втому навіть після відпочинку (55%) або дратівливість / спалахи гніву (53%).
• Половина респондентів стикалася з проблемами зі сном (50%) та постійною напругою (50%).
• Майже половина людей відзначили погіршення пам’яті (48%) та відчуття безсилля (46%).
• Часта тривожність — теж у 46%, тобто майже у кожного другого.
• 4 із 10 українців відчували бажання втекти від усього (43%) або труднощі з концентрацією (42%).
• 41% відчували самотність.
• 40% втратили інтерес до того, що раніше приносило радість.
• Близько третини (39–33%) стикнулися з внутрішньою порожнечею, ізоляцією від спілкування, психосоматикою та почуттям провини.
• Кожен четвертий мав підвищену плаксивість (28%), труднощі завершувати навіть прості справи (26%) або емоційну «замороженість» (25%).
• Панічні атаки — у 12%, тобто приблизно в 1 із 10 опитаних.

Що бачимо?

По-перше, переважають симптоми хронічного стресу, а не короткочасного. Не один-два окремі стани, а цілий спектр — від втоми та напруги до емоційного виснаження й когнітивних порушень.

По-друге, видно накладання кількох шарів навантаження:

• Емоційні симптоми (пригнічення, безсилля, тривога)
• Фізичні (втома, порушення сну, тілесні симптоми)
• Когнітивні (памʼять, концентрація)
• Поведінкові (уникання, ізоляція, апатія)

Схоже на колективний стан тривалого виснаження протягом певного періоду, який підточував нервову систему.

По-третє, немає одного «топового» симптому. Коли 40–60% респондентів обирають 10+ різних проявів, це говорить про системний емоційний фон, а не точкову проблему.

Скільки обирали симптомів у середньому до психоемоційного стану

У нас виникла гіпотеза, що чим гірше психоемоційний стан, тим більше респонденти оберуть симптомів. Вона підтвердилася.

Люди, яким важко, одночасно борються з десятками різних симптомів.

• У тих, хто оцінює свій стан як дуже поганий, — у середньому 20 симптомів. Це майже весь запропонований список.
• При «поганому» стані — 17 симптомів.
• При «задовільному» — 11.
• При «доброму» — 8.
• А ті, хто відчуває себе «дуже добре», відзначають лише 2 симптоми.

Симптоми чоловіків

Топ симптомів, які найчастіше відзначають чоловіки:

1. Втома навіть після відпочинку — 63%
2. Відчуття, що нічого не хочеться — 56%
3. Пригнічений настрій — 54%
4. Постійне напруження — 53%
5. Дратівливість, спалахи гніву — 49%
6. Відчуття внутрішньої порожнечі — 47%
7. Часта тривожність — 46%

Картина виглядає як втома, напруження і знижений емоційний тонус. Чоловіки живуть у режимі тривалого, сильного психоемоційного перенавантаження.

А ось далі нам стало цікаво подивитися на симптоми, які у чоловіків виражаються найчастотніше у порівнянні з жінками. Ми назвали їх найхарактернішими. Вони частіше зустрічаються у чоловіків, ніж у жінок, і мають найбільший відрив у відсотках.

Чоловіки частіше за жінок повідомляють про втому, що не минає навіть після відпочинку, внутрішню порожнечу, втрату інтересу до звичних радощів тощо.

Загальний профіль виглядає апатійно-«замороженим».

«У моїй практиці це справді помітно. Частина українських чоловіків виростає в середовищі, де очікують постійної витримки та мінімальної емоційності. На тлі війни, втрат і тривалої напруги така модель веде до внутрішнього виснаження, яке довго не визнається й не проговорюється.

Саме тому втома, порожнеча та втрата інтересу до звичних речей часто стають першими сигналами, що ресурси вичерпані й потрібна підтримка. Саме тому важливо не чекати моменту повного вигоряння. Потрібно створювати для чоловіків безпечні умови, де вони можуть говорити про втому, сум і страх, не боячись бути засудженими.

Психоемоційна підтримка, перегляд меж відповідальності, нормалізація слабкості як частини людського досвіду, дозволяють їм поступово відновлювати внутрішню опору», — коментує Андрій Сердобольський, клінічний психолог, сертифікований EAGT психотерапевт

Симптоми жінок

Топ симптомів, які найчастіше відзначають жінки:

1. Відчуття, що нічого не хочеться — 61%
2. Пригнічений настрій — 56%
3. Дратівливість, спалахи гніву — 55%
4. Проблеми зі сном (сплю значно менше або більше) — 53%
5. Втома навіть після відпочинку — 52%
6. Проблеми з пам’яттю — 51%
7. Постійне напруження — 49%

Жіночий профіль симптомів помітно тяжіє до емоційного й фізичного виснаження.

А що по найхарактернішим симптомам жінок?

Якщо в чоловіків домінують емоційні та мотиваційні прояви — втома, апатія, напруження, — то у жінок картина тілесніша. Їхній організм сигналізує про перевантаження: змінюється апетит (найбільшій відрив з чоловіками), збивається сон, частішають соматичні симптоми без медичних причин. Сильніше страждає когнітивна сфера (проблеми з памʼяттю у 51% респондентки).

Це може означати, що у жінок спосіб переживання дає більше фізіологічних маркерів або жінки їх частіше розпізнають.

Найхарактерніші симптоми в Україні

Українці, які залишаються в країні, здебільшого мають проблеми зі сном, апатію, ангедонію, емоційні й фізіологічні зміни та соціальне виснаження. Це висока концентрація симптомів саме всередині країни у різних сферах: психоемоційній, фізичній та соціальній.

Різниця всюди на 10–20% в бік України.

Найхарактерніші симптоми за кордоном

• Самотність — головний емоційний фон еміграції. Понад половина українців за кордоном (51%) відчувають самотність. Це найбільш характерний симптом для цієї групи й суттєво вище, ніж серед тих, хто в Україні (40%).
• Почуття провини й самозвинувачення зустрічається частіше. Це може бути пов’язано з переживаннями за тих, хто залишився в Україні, та складністю адаптації.
• Когнітивні труднощі теж трохи більші. Проблеми з пам’яттю мають 51% українців за кордоном.

4. Чи переживали ви депресивний стан з початку року?

Загальна картина

☝️ Дисклеймер: діагноз «депресія» може поставити лише лікар-психіатр. У нашому дослідженні йдеться саме про депресивний стан — суб’єктивні переживання респондентів, які їм найбільше асоціюються з цим станом, а не клінічний діагноз.

• Кожен другий учасник опитування відчував депресивний стан у 2025 році. 41,1% — неодноразово, ще 15,3% — хоча б один раз.
• Лише кожен четвертий (25,2%) не переживав депресивного стану цього року.
• 18,3% не змогли визначитися із відповіддю.

Депресивні переживання торкнулися більшості респондентів: понад 56% переживали депресивний стан хоча б раз із початку 2025 року, а 41% з них — неодноразово. Це високий показник.

Депресивний стан за гендером

• Серед жінок депресивні стани виявляються частіше: майже 6 із 10 переживали їх хоча б раз від початку року, і 42% неодноразово.
• У чоловіків менше, але різниця не надто велика. 59% жінок проти 48% чоловіків.
• Найвразливішою групою виявилися небінарні люди: кожен респондент із цієї групи мав депресивний стан, а 3 з 4 — багаторазово. Важливо: у нас дуже низька репрезентативність небінарної вибірки, тому інтерпретації приблизні. Але навіть так, сигнал тривожний.

Депресивний стан за віком

Саме люди в групах 45–54 та 55+ частіше за всіх повідомляють про повторювані депресивні стани. У групі 45–54 років цифри досягають піка — понад половина учасників переживали такий стан неодноразово та 64% разом з одиничними епізодами.

«Люди цієї вікової категорії роками жили у стані хронічного стресу, а війна чи еміграція остаточно виснажили їхні ресурси. Вони несуть надважкий тягар відповідальності не лише за себе, а й за дітей-підлітків та батьків, які вже потребують допомоги.

Через упередження «я маю бути сильною» і відчуття «не маю право на слабкість», посилені віковими кризами та гормональними змінами, вони часто не звертаються до фахівців.

Саме на цьому етапі вкрай важливо створити нову структуру життя та внутрішні ресурси: переглянути межі відповідальності, переосмислити рутину (сон, рух, харчування) і дати собі право на підтримку та розвантаження», — пояснює Вікторія Екер, практична психологиня, консультантка в методі позитивної та транскультуральної психотерапії, членкиня WAPP.

Депресивні стани також різко зростають у дітей. 40% дітей переживали депресивні епізоди неодноразово, ще 9% — один раз. Вони також найчастіше обирають «Не знаю», що може говорити про те, що їм поки складно визначити, що таке депресивний стан.

Депресивний стан за місцепроживанням

• Найвразливішими виглядають ті, хто перебуває за кордоном і планує повернутися — 88% людей поділилися, що мали хоч 1 депресивний стан протягом року. Це надзвичайно високе навантаження.
• Також високі рівні неодноразового депресивного епізоду мають ті, хто за кордоном у стані невизначеності та ті, хто в Україні (по 42% обидві групи).
• Емігранти, які вже не планують повернення, частіше обирають відповідь «не знаю» і «ні, не було».

Депресивний стан та суїцидальні ідеації — яка кореляція?

Ми хотіли перевірити гіпотезу на базі нашого дослідження, що депресивний стан прямо корелює з суїцидальними ідеаціями. Це підтвердилося.

• Чим частіше люди переживали депресивні стани, тим частіше вони повідомляють про думки нашкодити собі. У групі «так, регулярно маю такі думки» 90% людей мали депресивний стан неодноразово.
• Ті, хто мали суїцидальні думки «інколи в складні періоди» також мають дуже високу кореляцію з депресивним станом: 62% неодноразово та 16% хоч 1 раз.
• Навіть «разове» депресивне переживання суттєво підвищує ризик. Серед тих, у кого такі думки траплялися один раз, 27% мали один депресивний стан, а ще 33% — неодноразові.
• Є група, яка уникає відповідати на запитання про суїцидальні ідеації, і саме вона демонструє високий рівень депресивних станів — 71% переживали їх неодноразово.
• Серед тих, хто відповів «ніколи не мав думок нашкодити собі», 38% не переживали депресивних станів узагалі.

«До попереднього пункту. Може скластися враження, що це група щасливих людей. Можливо й так, але не обов’язково. Це також можуть бути люди, які просто не оцінюють свої думки як суїцидальні, а потенційні депресивні симптоми намагаються не помічати або інтерпретують інакше: мабуть, просто втомилася, колись стане краще, просто авітаміноз», — коментує Катя Скурат, психотерапевтка qui.help.

Депресивний стан та відчуття безнадії

Ми хотіли перевірити, наскільки депресивний стан впливає на відчуття надії, здатність мріяти і планувати. Бачимо пряму кореляцію: що частіше людина переживає депресивні стани, тим частіше відчуває безнадію.

Серед тих, хто відповів «Відчуваю безнадію», дві третини (66%) мали депресивні стани неодноразово. Це найбільший показник у всій вибірці.

І навпаки — там, де є мрії та плани, частка людей без депресивних станів помітно вища.

Неодноразові депресивні стани також характерні для тих, у кого є плани та мрії, але вони здаються нереалістичними. Є нота безнадії.

Топ-13 найхарактерніших симптомів у людей, у яких був депресивний стан

Як ми часто пишемо у своєму блозі, депресія (і депресивний стан) — це не лише про сум. Це набір різних сигналів тіла, мислення, психіки, поведінки, які значно впливають на життя.

Наші дані показують дуже чітку закономірність: люди, які хоча б раз переживали депресивний стан, значно частіше відмічають і фізичні, і емоційні, і поведінкові симптоми.

На графіках ми дивимося різницю в частотах симптомів між 2-ма групами: у кого був депресивний стан і у кого не було.

Найхарактерніші з них для тих, хто позначив депресивний стан:

• Соматичні симптоми (головний біль, біль у тілі, шкірні прояви, перебої у серці, хронічна втома, проблеми з ШКТ).
• Пригнічений настрій
• Постійна тривожність і напруга
• Проблеми зі сном
• Відчуття внутрішньої порожнечі та безсилля
• Втрата інтересу та радості
• Відчуття провини або самозвинувачення
• Відчуття самотності
• Бажання утекти від всього
• Важкість виконання навіть простих завдань

Ми не можемо робити клінічну діагностику. Але симптоми, які найчастіше описували респонденти з депресивним станом, схожі до картини депресії з посібників психічних розладів DSM-5 та МКХ-10.

5. Чи маєте ви зараз мрії або плани на майбутнє, які вас надихають?

Загальна картина

• Лише третина людей (29,1%) зараз мають мрії чи плани, які їх надихають.
• Ще стільки ж — 29,1% — мають мрії, але вони здаються нереалістичними. Як ми зʼясували зі статистики вище, ця група може мати високі показники неодноразових депресивних станів.
• Ще 20,7% мають дуже мало планів.
• Майже 10% не мають їх зовсім.
• А 11,4% прямо говорять, що відчувають безнадію.

Наявність мрій та планів за гендером

Хто мріє найбільше та найменше?

• Небінарні респонденти демонструють різко знижене відчуття реалістичних планів і мрій: у 75% плани є, але здаються нереалістичними.
• Жінки та чоловіки частіше кажуть, що мають цілком реалістичні плани (28–30%).
• Але найбільше відчуття безнадії з усіх спостерігаємо у чоловіків (17%).

Наявність мрій та планів за віком

Картина з мріями та планами дещо перекликається з даними про депресивні стани.

• Наприклад, найвищий рівень відчуття безнадії — у респондентів віком 55+. Це група, яка паралельно має один із найвищих показників повторюваних депресивних станів.
• Другий тривожний полюс — діти до 18 років. Вони мають один із найвищих рівнів безнадії та «нереалістичних мрій». Ще один тривожний сигнал у поєднанні з відомими даними про високі рівні депресивних станів і суїцидальних ідеацій (про них в наступному блоці).
• Група 35–44 також демонструє зсув: у них найвищий показник нереалістичних мрій.
• Група 45–54. Тут найвищий показник людей, які відповіли «дуже мало планів» та «поки немає».
• Натомість респонденти 25–34 років — група, яка мріє та будує плани найбільше. Психотерапевтка Катя Скурат коментує це так: «Неможливо знати напевно, але моя фантазія така: вони були вже дорослими, але все ще високоадаптивними на момент пандемії, а потім і великої війни. У молодших, пандемія та війна «переламали» школу/університет, у них не було дорослого життя «до». А старші втомилися: там більше досягнень, більше комфорту, менше сил. Хочеться насолоджуватися, а не знову дертися нагору».

Наявність мрій та планів за загальним станом

• Люди з дуже добрим загальним станом мають найбільше життєвого ресурсу на мрії та плани (85%).
• Навіть ті, хто почувається просто «добре», мають високий, але значно нижчий рівень — 53%. «Найімовірніше, це пов’язано з тим, що для відповіді саме «дуже добре» потрібно бути у певному стані (бути радісним у момент опитування) або мати особистісну схильність до надоптимізму. Там менше сумнівів (тому й ДУЖЕ добре), там і мріяти легше», — пояснює психотерапевтка Катя Скурат.
• У групи з дуже поганим станом полярно інша картина. 46% із них заявляють про відчуття безнадії та 36% про нереалістичні плани. Лише 4% мають реалістичні плани, і це найменше серед груп.
• У поганому стані теж мріють та будують плани, але для 35% плани здаються нереалістичними (найвищий показник серед усіх). Та це друга група по рівню безнадії.

Наявність мрій та планів за місцепроживанням

Ми вважаємо мрії та плани одним з індикатором психологічної стабільності.

У цьому зрізі також видно певну закономірність: чим більше невизначеності в житті людини, тим більше невизначеності у майбутньому. І тим менше мрій.

• Найчастіше це ті, хто вже прийняв рішення про своє життя за кордоном. 57% із них мають мрії або чіткі плани, і це найвищий показник серед усіх груп.
• У групі українців за кордоном, що не знають, чи повертатимуться, інша реальність. Лише 32% мають мрії, натомість 21% відчувають безнадію — найвищий показник. Ростуть показники про мало планів і мрій та їх відсутність.
• Кожен другий українець за кордоном, що планує повертатися відчуває нереалістичність планів і мрій (56%). Обережне припущення, що тут ознака внутрішнього конфлікту між бажанням і реальністю, між «хочу додому» і «чи правильне це буде рішення?»
• І ще цікаве: люди, що живуть в Україні, показують змішану картину. Є виснаження, є зневіра, є мало мрій, але є й напрямок у 29% респондентів. Однак тут найвищий показник відсутності планів і мрій (10%).

6. Чи були у вас з початку 2025 року думки про те, щоб заподіяти собі шкоду або завершити життя?

Загальна картина

Суїцидальні думки — одна з найчутливіших тем у нашому дослідженні.

• Майже кожен п’ятий українець (16,5%) зазначає, що думки про самопошкодження або наміри завершення життя виникали у складні періоди у 2025 році.
• 6,3% мали ці думки регулярно. Це приблизно кожен шістнадцятий.
• Ще 4,5% пережили такий епізод хоча б раз.
• 59,2% ніколи не мали таких думок.
• 14,7% сумарно «не хочу відповідати» й «важко сказати». Вагомий пласт людей, серед яких є ті, які не змогли або не захотіли говорити про це прямо.

Попри те, що більшість опитаних (59,2%) ніколи не мали думок про самопошкодження чи завершення життя, майже третина українців так чи інакше стикалася з ними протягом 2025 року.

🙏 Якщо ви переживаєте кризовий стан або маєте суїцидальні думки, будь ласка, зверніться по допомогу якомога швидше. Є спеціалісти, які можуть вас підтримати. Залишаємо контакти гарячих ліній за цим посиланням.

Суїцидальні ідеації й самопошкодження за гендером

• Найбільш вразливою виявилася небінарна група. Памʼятаємо, що ми мали малу репрезентативність цієї групи, однак кожна людина в цій категорії мала суїцидальні думки впродовж року, і чверть — регулярно.

• У чоловіків ризик теж значно вищий: 10% думають про самопошкодження регулярно, 19% — у кризові періоди, а ще 6% відзначили 1 раз. Це понад 3 з 10 чоловіків.

• Жінки рідше говорять про регулярні думки, але у сумі це 24% людей, які хоча б раз мали суїцидальні ідеації за 2025 рік.

Кожен відсоток — це живі люди, які мають величезну потребу в доступній, негайній та якісній допомозі.

Суїцидальні ідеації й самопошкодження за віком

❕Найболючіший інсайт: діти й молодь демонструють найвищі рівні суїцидальних думок в усіх категоріях — регулярних, періодичних та одноразовій.

• Група дітей до 18 років має найвищий показник регулярних думок про самопошкодження або завершення життя — 21%.
• Серед молоді 18–24 років — ще 19%, теж надзвичайно високий рівень.
• Це у 5–10 разів більше, ніж у старших вікових груп.

Тобто кожна п’ята дитина та молодий дорослий регулярно думає про те, щоб собі зашкодити або завершити життя.

«Найчастіше тригером до ­вчинення самоушко­дження є міжособистісні проблеми (зазвичай це конфлікти з батьками, ­однолітками, партнерами з романтичних стосунків). Як правило, ці проблеми призводять до негативних думок і почуттів.

Підлітки, які мають можливість висловити в умовах психотерапії свої думки про сенс життя та почуття безсилля, почуваються набагато краще», — пояснює Яна Бондарева, практичний психолог, гештальт-терапевт.

Інші важливі інсайти:

• У групі «до 18 років» найбільше відповідей «інколи в складні періоди» — 30%.
• Разом із тими, хто переживав одноразовий епізод і регулярні — це понад 58% дітей, які мали суїцидальні думки в тому чи іншому вигляді.
• Молодь 18–24 має найбільшу частку одноразового епізоду (14%).
• Дорослі 35–44 рідше з усіх мали кризові стани.
• Старші покоління 55+ найчастіше пропускали це запитання.

Ці дані показують найбільш тривожну тенденцію всього дослідження: саме діти та молодь мають найвищий ризик суїцидальних думок. Це говорить про нестабільність, високу емоційну вразливість, високе психоемоційне навантаження в умовах війни і брак ресурсів підтримки (і про причини ми частково описали у наступних блоках).

7. Як повномасштабна війна вплинула на ваше ментальне здоровʼя?

Загальна картина

Повномасштабна війна відчутно вплинула на ментальне здоров’я українців — і це добре видно у відповідях респондентів.

Загалом, 6 з 10 респондентів повідомляють про погіршення та суттєве погіршення ментального здоровʼя у 2025 році через війну.

• Найбільша група — 41,7% — каже, що їхній стан відчутно погіршився. Це люди, у яких з’явилися нові симптоми або загострилися старі.
• Ще 21,6% говорять, що їхнє ментальне здоров’я дуже сильно погіршилося. Це кожен п’ятий.
• Цікаво, що 23,1% відповідають «важко сказати». Обережне припущення, що у цій групі є ті, кому важко визначити свій стан, бо хронічний стрес і втома могли перейти у фоновий режим.
• Є невелика група респондентів, які кажуть, що війна покращила їхній стан: дала нові сенси, мотивацію, згуртованість. Це звучить парадоксально, але нижче ми також знайшли, хто в основі цього кластера.
• Є й ті, хто каже, що війна не вплинула (8,7%).

💡 Інсайт наперед: у віковому зрізі нижче ми побачили, що найбільшу частку в групі «ніяк не вплинула» займають діти та молодь 18–24.

Вплив війни за гендером

• У жінок домінує відчутне погіршення (44%). І це вписується в загальну картину емоційного виснаження, яке ми спостерігали раніше в інших блоках дослідження. Водночас невелика частина жінок (9%) зазначає, що війна не вплинула на їхній стан, а 4% говорять про покращення.
• Серед небінарних людей половина говорить про погіршення, і ще 25% — про сильне погіршення.
• У чоловіків найбільше «дуже сильне погіршення» (26%), а відчутне погіршення 33%. Водночас 7% говорять про покращення.

Вплив війни за віком

Вік дуже по-різному описує досвід війни.

• Старші групи 55+ та 45–54 найвразливіші: 74% та 69% респондентів у цих групах відповідно відчувають погіршення психічного здоровʼя через війну.
• Також складна картина у 35–44 років. Тут найбільший рівень відчутного погіршення — 57%. Ця вікова група часто знаходиться в епіцентрі змін: робота, бізнес, діти, батьки, криза середнього віку, релокації, часто і погіршення здоровʼя.
• У групі 18–24 років 28% кажуть, що їхній стан «відчутно погіршився», ще 14% — що «дуже сильно погіршився». Саме вони найчастіше говорять про позитивні зміни (11%). Обережне припущення, що тут може знаходитися частка студентства, що виїхала навчатися за кордон і проживає війну в іншому контексті. Що також може підтверджуватися нашими даними нижче, за місцепроживанням.
• Група 25–34 років зазначає одне з найвищих сильних погіршень (30%). Саме тут часто чути фразу про «вкрадену молодість». Це покоління планувало кар’єру, сім’ю, подорожі, купівлю житла, просто молоде доросле життя — і тепер багато цих планів зависли в невизначеності.
• Цікаво виглядає група до 18 років. Вони показують найменше сильного погіршення (7%), але найбільше відповідають «ніяк не вплинула» (26%). Ймовірно, це пов’язано з тим, що значна частина їхнього свідомого життя припала вже на повномасштабну війну — і така їх реальність дорослішання.

Вплив війни за місцепроживанням

• За кордоном і не планую повертатися — це єдина група, в якій ми бачимо певний ефект стабілізації. Еміграція, хоч і болісна, для частини людей могла спрацювати як можливість покращити умови життя та вибудувати передбачуване життя без постійного фону небезпеки. Саме тому в цій групі ми бачимо 29% позитивних змін — це найвищий показник серед усіх.
• За кордоном і в стані невизначеності — це протилежна історія. У 32% дуже сильно погіршилося, у 42% відчутно погіршилося. Це найтяжча група. Невизначеність висмоктує ресурси. Постійна тривога «І що робити далі? І куди мені?» не дає стабілізуватися.
• За кордоном і планую повертатися. Тут теж непросто: 78% відчувають погіршення. Можливо, позначається подвійний тягар: життя в іншій країні + відповідальність за повернення, очікування і провина, що в Україні залишилися близькі.
• 41% українців в Україні відчувають погіршення ментального здоровʼя, а 22% сильне погіршення. Загалом 63% у спектрі погіршення.

8. Які з факторів найбільш негативно впливають на ваш психоемоційний стан з початку року?

Загальна картина

Ми хотіли подивитися, що саме негативно впливає на стан людей. Респонденти могли обирати будь-яку кількість факторів, які їм релевантні.

• Війна є найпоширенішою причиною погіршення самопочуття, її позначили 59% респондентів.
• Одразу поруч йдуть невизначеність майбутнього (57%), вигорання та фінансова нестабільність (по 48%). Кожен другий респондент емоційно та/або фінансово виснажений.
• Обстріли також у топі негативних факторів (44%) як щоденна фізична небезпека.
• У «середній зоні» факторів дуже різні особисті обставини: проблеми зі здоров’ям (33%), самотність (30%), проблеми в стосунках (28%), втрати (26%), складнощі з роботою (20%). Сюди ж входять фактори, повʼязані з війною: питання мобілізації (28%), близька людина на фронті (22%).
• Менше людей позначають такі фактори, як еміграція, булінг і догляд за людьми з інвалідністю. Але! Хоч ці причини не масові, кожна з них описує ситуації з високою інтенсивністю стресу. І вони потребують спеціалізованої підтримки.

Також респонденти мали вільне віконечко, де могли вписати свої причини. Серед них, різними формулюваннями, зустрічаються такі:

• Зрада коханої людини
• Дії влади та корупція
• Наслідки хронічних проблем зі здоровʼям
• Проблеми у спортивних активностях/тренуваннях.

У підсумку бачимо багатошаровість досвіду. Українці живуть у контексті, де глобальні події переплітаються з особистими труднощами. Усе це створює складне, але дуже людське поле щоденного виживання й адаптації.

Середня кількість негативних факторів за психоемоційним станом

Ми хотіли оцінити, яка кількість негативних факторів у середньому позначається на психоемоційному стані, і як саме.

Такий собі індекс «вивезення». Тобто скільки негативних факторів одночасно людина ще якось може вивозити, перш ніж стан переходить у червону зону?

У грубому підсумку, людина перестає «вивозити», коли негативних факторів стає більше ніж 6.

Психоемоційний стан падає під вагою кількості факторів:

1. Люди, які описують свій стан як «дуже поганий», стикаються в середньому з 9-ма негативними факторами за рік.
2. При «поганому» стані цих факторів 8. Майже так само багато.
3. Група із «задовільним» станом живе з 6-ма факторами. Це вже межа, де людина ще може балансувати, але ресурс не безмежний.
4. У дуже доброму стані лише 3 фактори.

☝️ Дисклеймер. Це узагальнена, спрощена картина на середніх значеннях. Кожна психіка і життєві обставини унікальні. Кожна людина має свій поріг стресостійкості, свої умови, свої ресурси, свій досвід і свої способи справлятися. Немає жодної норми, скільки навантаження хтось має витримувати. Ці дані допомагають побачити тенденції, а не як це має бути у всіх.

Топ-7 найхарактерніших негативних факторів українців в Україні

Нагадуємо принцип вибірки: ми відбираємо не «топ проблем взагалі», а ті фактори, де різниця між групами найбільша. Тобто те, що найсильніше відрізняє досвід українців за в Україні від досвіду українців за кордоном.

Українці в Україні мають більше чинників, що повʼязані з небезпекою, участю в обороні, нестабільністю у фінансах та здоровʼї.

Наприклад, обстріли як фактор відзначило 46% українців в Україні проти 26% за кордоном. Це очевидний розрив.

Або ж візьмемо страх смерті: 16% в Україні проти 9% за кордоном. Це прямий психологічний наслідок життя в зоні ризику.

Також респондентам в Україні важче у батьківстві та міжособистісних стосунках.

Топ-7 найхарактерніших негативних факторів українців за кордоном

У цій групі картина дещо інша.

• Еміграція — фактор №1. 54% респондентів за кордоном називають її серед негативних чинників. Процес адаптації проходить непросто для кожного другого в еміграції: рішення, втрата знайомого середовища, втрата дому, зміна статусу, мовний бар’єр, розрив соціальних зв’язків, бюрократія тощо. В Україні цей фактор набрав лише 2%.
• Інформаційне навантаження також сильніше за кордоном. Новини впливають на 43% — значно більше, ніж на тих, хто в Україні (18%). «Чергове підтвердження, що інформаційна гігієна — як маска й антисептик під час коронавірусу. Не лікування, але якісна профілактика. Бо є багато недобросовісних медіа, мета яких — вивести на емоції, а не поширити інформацію», — коментує Катя Скурат, психотерапевтка qui.help.
• Втрати (40% проти 24%). Ми розширили цю категорію на різні види втрат, і багато чого релевантно досвіду еміграції. Для багатьох виїзд став наслідком саме втрати: дому, роботи, стабільності, звичного життя.
• Складнощі з роботою також більш характерні за кордоном: 31% проти 19%.
• При цьому є й точки перетину. Війна та невизначеність майбутнього залишаються серед головних чинників у всіх групах.

Топ-9 найхарактерніших факторів для чоловіків

Для чоловіків найхарактернішими психоемоційними стресорами у 2025 році є війна, мобілізація та самотність.

• Війна — 63% чоловіків проти 59% жінок. У чоловіків це фактор №1. Саме чоловіки частіше перебувають у зоні прямої загрози та відчувають тиск військового обов’язку. Це головний фон їхнього психоемоційного стану.
• Складнощі з роботою — 29% проти 17%. До реалій війни сюди також додаються глобальні кризові процеси й зміни на ринку праці. Та й складнощі різного характеру, які можуть виникати в межах організації/роботи.
• Страх смерті — 21% проти 14%. Це ще один маркер воєнного часу. І передбачувано зʼявляється частіше в умовах мобілізації та участі в бойових діях.
• Питання демобілізації — 11% проти 5%. Цей фактор стосується переважно військових або їхніх сімей, тому показник серед чоловіків закономірно вищий.

Топ-9 найхарактерніших факторів для жінок

Психоемоційний стан жінок у 2025 році визначається нестабільністю майбутнього, фінансами, батьківством, обстрілами, очікуванням близьких з фронту та здоров’ям.

З діаграм бачимо, що у чоловіків домінують воєнні ризики, складнощі з роботою та проблема самотності. А у жінок на стан впливають економічні, безпекові та сімейні проблеми:

• Фінансова нестабільність — 50% проти 42%. Жінки частіше переживають економічну вразливість. Це може включати і власні доходи, і утримання родини, і низький рівень фінансової захищеності в декреті.
• Обстріли — 46% проти 36%. Жінки сильніше реагують на безпекові загрози. Також вони часто відповідають за дітей та літніх батьків під час небезпеки.
• Проблеми зі здоров’ям (власним чи близьких) — 34% проти 25%. Може бути повʼязано як з фактичним погіршенням здоровʼя у жінок, так і з більшою увагою жінок до цієї сфери життя. Також вони частіше включені в догляд за здоров’ям інших.
• Близька людина на фронті — 24% проти 14%. Один із найпоказовіших розривів. Жінки частіше очікують і переживають за партнерів, дітей, батьків, братів, друзів на фронті.
• Батьківство — 16% проти 6%. Припускаємо, що навантаження від виховання, відповідальність за безпеку та розвиток дітей під час війни впливає на жінок більше.

Топ-10 факторів у людей з поганим і дуже поганим станом

Люди з поганим або дуже поганим психоемоційним станом позначають стресори одразу в кількох ключових сфер життя: соціальній (самотність, стосунки), фінансовій, професійній, фізичній.

Найсильніше їх відрізняє самотність (39% проти 22%). Вона майже вдвічі частіше з’являється серед ключових факторів у людей із поганим станом.

Також бачимо, що економічна вразливість сильно впливає на психоемоційний фон. Фінансова нестабільність — масовий стресор для всіх, але для людей із поганим станом він стає домінуючим в цій вибірці між групами (57% проти 41%).

Топ-8 факторів у людей з депресивним станом

У людей із депресивним досвідом також стресори з різних сфер життя: стосунки, робота, майбутнє, втрати, здоров’я, фінанси.

• Проблеми в стосунках — 37% проти 16%. Люди, які переживали депресивний стан, удвічі частіше називають стосунки значущим фактором свого психологічного навантаження.
• Вигорання — 55% проти 39%. Хронічне виснаження помітно частіше згадується тими, хто переживав депресивні стани. І нерідко виникає плутанина між проявами вигорання та депресії.
• Невизначеність майбутнього — 63% проти 50%. Один із наймасовіших факторів у вибірці загалом і водночас фактор із великим розривом між групами. Для людей із депресивним досвідом невизначеність як фактор присутня частіше.
• Питання демобілізації — 10% проти 3%. Хоч фактор і малочастотний, саме тут різниця найбільш пропорційна. У групі з депресивним досвідом він зустрічається утричі частіше.

9. Чи пережили ви щось із цього з початку року?

Загальна картина

Можна було обрати декілька варіантів подій.

2025 рік для більшості респондентів — це рік різких змін і втрат, але водночас і особистих зрушень.

Найчастіше люди переживали фінансову кризу (27%), а на другому місці — те, що нічого суттєвого не відбулося (24%), тобто стабільність як рідкісний ресурс. На третьому місці 20% респондентів відзначили діагностовані захворювання у себе або близьких.

Далі картина розходиться у два напрями: частково люди мали труднощі (втрати, хвороби, розриви), а частково — досягали важливих особистих успіхів, здобували освіту, здійснювали мрії та починали нові активності.

Хорошого теж сталося чимало! Ймовірніше позитивних подій обрало понад 60% респондентів.

Також респонденти могли залишати свої події у відкритому віконечку. Серед них були такі:

• Втрати тварин
• Перебування за лінією фронту
• Ускладнення на роботі в еміграції
• Початок психотерапії та медикаментозного лікування
• Важкий догляд за літніми батьками

Топ-12 найхарактерніших подій у чоловіків

• Почнемо з добрих новин! Початок нового хобі або спорту є найбільш значущою подією, яка траплялася у 28% чоловіків. І це удвічі частіше, ніж серед жінок (14%).
• Приємне і важливе особисте досягнення також траплялося частіше (17% проти 12%).
• Чоловіки частіше переживають значні зміни як у позитивному (підвищення, нова робота), так і в негативному (втрата роботи/бізнесу) кар’єрному полі.
• Події, що стосуються військового досвіду (участь у бойових діях, мобілізація, повернення з фронту, є значно характернішими для чоловіків, що цілком очікувано.
• Смерть близької людини частіше траплялася саме серед чоловіків (14% проти 11%). Наше припущення, що чоловіки частіше втрачали побратимів та посестер.

Топ-6 найхарактерніших подій у жінок

Для жінок найхарактерніші події зосереджені навколо фінансової (не)безпеки, сімейних змін (вагітність, народження дитини, шлюб) та освітньої кваліфікації. Це контрастує з акцентом чоловіків на кар’єрі/бізнесі, хобі та військовому досвіді, які ми бачили в попередньому графіку.

• Жінки активно навчаються та здобувають кваліфікації. Отримання нової освіти або сертифікації (16%) посідає високе місце у списку, випереджаючи чоловіків (13.9%).
• Фінансова криза траплялась у жінок частіше, ніж у чоловіків (28% проти 22%).
• Події, пов’язані з репродуктивною сферою та створенням сім’ї, є більш вираженими серед жінок, що є очікуваним. Вагітність (7% проти 3%) та народження дитини (9% проти 4%) траплялися частіше.

Що переживали люди з депресивним станом?

Подивимося на асоціації, а не причинність. Дані показують найчастіші події, які зустрічалися разом із депресивним станом, а не те, що ці події його викликали.

У людей, які переживали депресивний стан у 2025 році, частіше траплялися події, що вказують на складний, кризовий період життя.

На графіку видно, що їхній досвід частіше включав:

• Фінансову кризу (33% проти 20%)
• Розрив стосунків (16% проти 6%)
• Зміну місця проживання або еміграцію (17% проти 10%)
• Смерть близької людини (14% проти 10%)
• Встановлення інвалідності (3% проти 1%)
• Діагностовані захворювання (21% проти 19%).

Окремо помітні й події воєнного часу: участь у бойових діях, повернення з фронту або демобілізація (2–3% проти 1%).

Що сталося у людей з поганим і дуже поганим станом?

Фінансова криза — найбільш характерна подія для групи з поганим станом: 36% проти 20% у решти. Фінансовий стрес також №1 подія у тих, хто переживав депресивний стан у цьому році.

Далі йдуть події, що напряму б’ють по відчуттю безпеки та контролю: діагностоване захворювання (26% проти 15%) і розрив стосунків (17% проти 7%). Ці два фактори часто можуть підривати опори, на яких людина трималася до цього.

Також бачимо, що люди з поганим станом частіше переживали:

• Початок нових стосунків (8% проти 4%)
• Зміну місця проживання/еміграцію (16% проти 13%)
• Встановлення інвалідності (4% проти 1%)
• Втрату роботи чи бізнесу (11% проти 8%)
• Та зміну роботи (15% проти 12%).

Це події, пов’язані або з різкою нестабільністю, або з необхідністю адаптації до нових обставин.

Окремо знову помітні й воєнні обставини: зникнення безвісти близької людини (форма втрати з додатковою травмою невизначеності) і повернення з фронту чи демобілізація. Ці події зустрічаються частіше саме в цій групі.

10. Що ви зазвичай робите, коли відчуваєте стрес?

Загальна картина

Що бачимо? Найбільша частина респондентів використовує тимчасові, пасивні відволікання від проблем:

• Гортаю соцмережі (55%). Це, безумовно, найпопулярніший спосіб, що вказує на велику залежність від цифрового контенту як швидкого та легкого засобу втечі від стресу й отримання швидкого дофаміну. Але ми не демонізуємо цей метод, і не можемо назвати його суто дезадаптивним (шкідливим), адже у всіх різна цифрова гігієна — і для когось, певним чином, вона може працювати також!
• Слухаю музику (37%). Поширений, але більше позитивний спосіб впливу на настрій.
• Гортаю новини багато часу (23%). Хоча це відволікає, може призводити до посилення тривоги, особливо в умовах хронічного стресу.
• Читаю (21%). Менш пасивний, конструктивний спосіб впоратися.

Далі бачимо велику групу активностей з соціальної підтримки та емоційної розрядки: розповідаю близьким про свої переживання (37%), дозволяю собі виплакатися (36%), проводжу час із тваринками (21%).

Деякі наступні поширені реакції на стрес можуть мати негативні наслідки:

• Палю (25%). Це кожен четвертий.
• Їм значно більше, ніж зазвичай (23%). Переїдання є поширеним механізмом копінгу, що може призвести до порушень.
• Вживаю алкоголь (19%). Майже кожен п’ятий.
• Йду в роботу з головою, працюю значно більше (18%). Ця стратегія може бути конструктивною, але й може призвести до вигорання.

Поки такі конструктивні та активні способи боротьби зі стресом є менш популярними:

• Роблю щось творче (21%)
• Займаюся спортом (15%)
• Займаюся хобі (14%)
• Практикую тілесні або дихальні вправи (13%)
• Готую щось смачненьке (14%)
• Звертаюся до психолога (13%). Лише трохи більше, ніж кожен десятий.
• Звертаюся до психіатра (4%).

Також респонденти могли вписувати свої варіанти копінгових активностей. Серед них маємо:

• Молитву
• Довгий сон
• Прибирання
• Закриваюся/замикаюся в собі
• Самопризначені заспокійливі
• Бажання зникнути
• Бажання, щоб ніхто не чіпав
• І тривожно-часте — селфхарм.

Топ-13 копінгових стратегій у чоловіків

Це саме топ найчастіших стратегій у чоловіків.

Чоловічий копінг переважно характеризується уникненням, прагненням відновити контроль (через роботу, спорт) або знайти втечу (через ігри, порно, алкоголь) замість того, щоб прямо обробляти емоції та шукати соціальну підтримку.

Так не у всіх, але у багатьох.

Наприклад, чоловіки значно частіше використовують стратегії, які дозволяють зануритися в інший світ і відмежуватися від зовнішніх проблем:

• Майже кожен другий чоловік грає у відеоігри (47%), що у понад 3 рази перевищує показник у жінок (14%). Відеоігри пропонують відчуття контролю та винагороди, чого часто бракує у реальних стресових ситуаціях.
• Порнографія (24% проти 4% у жінок) теж як механізм самозаспокоєння та швидкої фізіологічної розрядки. Ще одна форма ізолюючої та швидкої винагороди.

Чоловіки не плачуть? У порівнянні з жінками принаймні обирали значно менше:

• Лише 18% чоловіків дозволяють собі виплакатися, тоді як серед жінок цей показник становить 41%. Це може нам сигналізувати про вплив гендерних стереотипів, які стигматизують чоловічі сльози і змушують їх стримувати емоції та шукати інші, часто менш здорові, шляхи впоратися.
• Розмови з близькими. Хоча це досить поширений спосіб (32%), він все ж поступається жінкам (37%), що натякає на більшу схильність чоловіків до внутрішнього переживання стресу.

Про ще менш здорові шляхи впоратися:

• Чоловіки частіше вдаються до алкоголю (25% проти 18%) та паління (29% проти 23%). Це типові, але дезадаптивні форми копінгу, які забезпечують швидке, але короткочасне зниження стресу з наслідками для здоровʼя.

Топ-13 копінгових стратегій у жінок

Жіночий копінг переважно орієнтований на спілкування та емоційну відкритість (плач, розмови), що є загалом більш адаптивним. Однак, бачимо високу схильність до пасивного ескапізму (соцмережі) та споживацької компенсації (їжа, імпульсивні покупки).

На відміну від чоловіків, які часто ізолюються, жінки вибирають стратегії, спрямовані на зовнішнє вираження емоцій та пошук зв’язку з іншими.

• Дозволяю собі виплакатися (41%). Це друга за популярністю стратегія у жінок, тоді як у чоловіків вона використовується лише у 18% випадків.
• Розповідаю близьким про свої переживання (37%). Жінки частіше вербалізують стрес, що є адаптивним механізмом.

Хоча соціальна підтримка є сильною стороною, найпопулярніша стратегія, проте, є пасивною і потенційно некорисною в довгостроковій перспективі:

• Гортаю соцмережі (59%). Майже 6 із 10 жінок використовують соцмережі для зняття стресу, що вище, ніж у чоловіків (42%). Це є формою пасивного ескапізму, яка забезпечує швидке, але неглибоке відволікання.
• Гортаю новини багато часу (думскролінг) (23%). Жінки трохи частіше занурюються у новини (хоча різниця невелика), що у поєднанні з соцмережами може призводити до посилення тривожності та підтримки хронічного стресу.

Жінки також частіше використовують форми споживання як компенсацію за емоційний дискомфорт.

• Наприклад, частіше вдаються до імпульсивних покупок (24% проти 17% у чоловіків). Це може бути спробою залатати емоційну порожнечу швидкою матеріальною винагородою.
• Жінки частіше використовують їжу для емоційної регуляції (24% проти 21% у чоловіків).

Як себе підтримують ті, хто ходить до психолога?

Хотіли перевірити гіпотезу про психологічну культуру: ті, хто звертається до психотерапевта/психолога, частіше обирають стійкі, корисні способи впоратися зі стресом. Здебільшого, це підтвердилося, але з нюансом.

Люди, які зверталися до фахівця, частіше застосовують активні та тілесно-орієнтовані методи:

• Займаюся спортом (24% проти 8%)
• Практикую тілесні або дихальні вправи (21% проти 8%)
• Виходжу на прогулянки (29% проти 19%)
• Подорожую (13% проти 4%)

Частіше звертаються по соціальну підтримку:

• Розповідаю близьким про свої переживання (44% проти 32%)
• Проводжу час із тваринками (29% проти 16%)

Звернення до психолога/психотерапевта у нашому дослідженні корелює з підвищеним використанням активних фізичних та релаксаційних стратегій, більшою відкритістю до психіатричної допомоги та соціальної підтримки.

Про нюанси. Помітили такі характерні копінгові активності:

• Купую щось імпульсивно (33% проти 16%). Парадоксально, але група, що зверталася до психолога, майже вдвічі частіше вдається до імпульсивних покупок. Це може бути ознакою того, що вони ще не навчилися з цим працювати (якщо взагалі планують). Або ще у процесі роботи над стресорами та нових способів себе підтримати.
• Так само з «Іду в роботу з головою, працюю значно більше» (24% проти 14%). Група, що ходить до психолога частіше схильна до трудоголізму (або принаймні використання роботи як форми копінгу).

«Для звернення до психолога потрібні гроші, а ці 2 нюанси тісно з ними пов’язані: і багато роботи, щоб заробляти (не на психолога, а взагалі), і імпульсивні покупки. По-перше, на них є гроші, а по-друге, їх можуть виправдовувати наявністю грошей, мовляв, краще витрачу й полегшає, ніж стримаюся, і це неприємне відчуття всередині триватиме», — коментує Катя Скурат, психотерапевтка qui.help.

11. Чи зверталися ви коли-небудь до психолога/психотерапевта?

Загальна картина

Менше половини (40,5%) респондентів мали досвід звернення до психолога чи психотерапевта, але понад третина (35,4%) категорично відкидають таку можливість.

Кожен 4-й респондент планує звернутися (24%), що вказує на високу незадоволену потребу у психологічній допомозі в суспільстві.

Отож, хоча рівень обізнаності та готовності до психотерапії зростає, значна частина суспільства все ще стикається зі стигмою, страхами та практичними перешкодами на шляху до отримання допомоги.

Хто ходить і не ходить до психолога за гендером?

Жінки є найбільш відкритою та залученою групою до психотерапії/консультування.

• Досвід звернення (регулярний + разовий) — 33% (11% регулярно + 22% разово)
• 11% жінок регулярно відвідують сеанси, що є найвищим показником серед усіх груп.
• 32% жінок категорично не планують звернення. Це найнижчий рівень серед чоловіків і жінок.
• 27% жінок планують звернутися, але поки що не роблять цього.

Чоловіки є більш закритим сегментом щодо психологічної допомоги.

• 51% чоловіків (тобто більше як половина) заявляють, що не планують звертатися. Це корелює з попереднім висновком про те, що чоловіки частіше обирають ізолюючі та дезадаптивні антистрес-стратегії замість соціальної та професійної підтримки.
• Досвід звернення (регулярний + разовий) — 24%. Але разові 17% проти 22% у жінок виглядають багатонадійно!

«У практиці я бачу, що чоловіки рідше звертаються по допомогу через уявлення, що це прояв слабкості, тоді як жінки легше приймають підтримку. Тож різниця в цифрах більше про соціальні установки, ніж про реальну потребу.

Важливо надалі нормалізовувати терапію, як звичний інструмент турботи про себе — без жодних гендерних ярликів», — коментує Мар’яна Борух, практикуючий психолог.

Група небінарних людей демонструє найвищу готовність і найбільшу потребу у зверненні.

Хто ходить і не ходить до психолога за віком?

• Група 25–34 років має найвищий показник регулярного відвідування сеансів (20%) та найнижчий показник категоричної відмови (16%). Також у них найвищий показник тих, хто «раніше ходив регулярно, зараз на паузі» (16%). Вони найбільше інвестують у своє ментальне здоров’я.
• Група 18–24 років має найбільшу частку тих, хто планує звернутися (33%), що свідчить про високу, але поки нереалізовану потребу.
• Група 55+ років має найвищий показник категоричної відмови (52%) та низький показник регулярного відвідування (4%). Ймовірно, для старшого покоління звернення до фахівця залишається найбільшим табу. Але цікаво, що у них найбільший показник звернення один або кілька разів (28%).
• Щодо дітей. Кожна друга дитина поки не планує звернення. І в наступному блоці детальніше подивимося на причини.

У якому стані звертаються і не звертаються до психолога?

• Найбільша готовність звернутися у тих, кому погано. Люди, які оцінюють свій стан як «Дуже поганий» (27%), мають найменшу частку категоричної відмови і найбільший відсоток тих, хто планує звернутися. Кризовий стан є потужним мотиватором звернення до спеціаліста.
• Серед тих, хто оцінює свій стан як «Дуже добрий» (62%) або «Добрий» (50%), спостерігається найвищий рівень категоричної відмови від психолога. Тобто якщо людина вважає, що її стан добрий, вона не бачить потреби у допомозі. Але ще гіпотеза від психотерапевтки Каті Скурат: «Частина відповідей у «Дуже добре» може бути зумовлена особливостями психіки: іноді «немає причин» звертатися, тому що причини ігноруються, забуваються, витісняються тощо. Такі люди іноді потрапляють на консультації, і тоді це 45–60 хвилин обговорення того, наскільки все чудово у клієнта».
• Однак 18% людей у доброму стані найчастіше ходять до психолога регулярно. Що може бути сигналом того, що для них психотерапія/консультування працює.
• Лише 3% людей з добрим станом та 0 людей з дуже добрим ходять на регулярні сеанси. Це підкреслює, що в українському суспільстві психолог все ще сприймається як кризова допомога, а не інструмент превенції або підтримки.
• Люди, які раніше ходили регулярно, зараз на паузі, розподілені майже рівномірно серед усіх груп (від 10% до 15%), але дещо виділяються серед тих, хто має дуже добрий стан (15%). Це може свідчити про те, що деякі люди припинили психотерапію після того, як їхній стан стабілізувався. І знову сигнал, що психотерапія, власне, спрацювала.

При якому рівні виснаження звертаються і не звертаються до психолога?

• Емоційне виснаження, як і поганий психоемоційний стан, є головним мотиватором для пошуку допомоги. Групи «Повністю виснажений» (38%) та «Швидше виснажений» (27%) мають найвищий відсоток тих, хто планує звернутися, але ще не почав.
• Також люди, які повністю виснажені, мають найменший рівень категоричної відмови 29%. Це набагато менше, ніж у тих, хто «не відчуває виснаження» (37%) або «швидше в ресурсі» (67%).
• Ресурсні групи — «швидше в ресурсі» та «повністю в ресурсі» — мають одні з найвищих регулярних відвідувань психолога (17% та 11% відповідно). І 33% респондентів, що повністю в ресурсі, один або кілька разів відвідували психолога (найвищий показник). Може бути сигналом, що робота з психологом була для них ефективною і знизила рівень емоційного виснаження.
• Однак, 67% тих, хто швидше в ресурсі, не планують звертатися до психолога. Причини ми розглядаємо нижче, але додамо наше бачення до них, що психологічна допомога сприймається як засіб кризового втручання, а не профілактики.

12. Чому люди не звертаються до психолога?

Загальна картина

Ми дивилися у розрізі тих, хто не звертався і не планує.

Основні перешкоди — це гроші та стигма.

• 44% (майже кожен другий) не звертається по допомогу через брак коштів на такі послуги і те, що не усі знають про доступні й безкоштовні варіанти психологічної допомоги. Це також переплітається з тим, що економічна криза є одним з головних стресорів і ТОП-1 подією за 2025-й, як ми бачили на попередніх графіках.
• Справляюсь сам(а) (40%) — це друга за поширеністю причина. Може сигналізувати як про внутрішню стигму, бо дехто все ще дотримується думки, що звернення по допомогу є ознакою слабкості, і що потрібно вивозити все самим. Але також може означати внутрішню резильєнтність (психологічну стійкість, коли дійсно добре справляються самі). І за нашими даними, 46% респондентів, які вказали, що вони справляються самі, дійсно підтримують свій психоемоційний стан (1-ше запитання) на рівні «дуже добре»! З них, 0% відчувають себе «дуже погано» і 5% «погано». Але це лише одна перспектива.
• Не думаю, що моя проблема достатня для звернення (27%). Може бути знецінення власного стану або нерозуміння, з якими спектром запитів може працювати фахівець (і що з їх проблемою теж працюють). Люди можуть не звертатися, оскільки вважають, що їхня ситуація дрібʼязкова, щоб «займати час» фахівця.
• Не бачу потреби (22%). І її дійсно просто може не бути. Але ще припускаємо звʼязок з тим, що поточні (часто короткострокові) стратегії копінгу тимчасово заглушають проблеми для якоїсь частини людей.
• Не знаю, як обрати спеціаліста (20%) та не можу сформувати запит (19%). Ці бар’єри вказують на відсутність навігації у сфері психологічних послуг. Людині потрібна допомога, але вона не знає, як почати.
• Страшно (14%). Це прямий емоційний бар’єр, пов’язаний зі страхом осуду, страхом викриття, страхом зіткнутися з травматичним досвідом, страхом взагалі звернутися по допомогу.

💡 Інсайт наперед: найбільше страшно звернутися до психолога дітям. Про це детальніше нижче.

Ще причини, які респонденти вписували самостійно:

• Не вірять, що можуть знайти нормального по доступній ціні
• Сумний, неетичний або травматичний досвід від роботи з попереднім психологом
• Важко знайти точно хороших, перевірених професіоналів
• Немає часу
• Не вірять, що розмови можуть щось суттєво змінити
• І проблема розказати батькам/попросити, що треба піти до психолога

Барʼєри до психологічної допомоги у чоловіків vs. жінок

• Фінансові обмеження — головний бар’єр для жінок (47%), тоді як серед чоловіків він становить 31%.
• Справляюсь сам(а). Ця причина вираженіша у чоловіків (46%), порівняно з жінками (39%). Як писали раніше, це може означати як внутрішній ресурс, так і внутрішню стигму з установкою «треба вивозити все самому».
• Чоловіки — найбільші скептики щодо психологів (27% проти 7% у жінок). Також чоловіки частіше (29% проти 20% у жінок) не бачать потреби у зверненні.
• Не знаю, як обрати спеціаліста та не можу сформувати запит. Жінки трохи частіше стикаються з цими практичними бар’єрами (по 21% для обох пунктів проти 17% у чоловіків). Це може бути пов’язано з більшою готовністю визнати проблему, але все ж браком орієнтирів, як почати.

Барʼєри у різних вікових групах

• Фінансова недоступність є універсальною проблемою, але вона найбільш виражена у віці 25–34 роки (24%) та у студентства (17%).
• Старше покоління (55+) найчастіше не бачить потреби (22%) та справляється своїми силами (18%). І найбільше серед усіх надає перевагу практикам езотеричного спрямування, хоч і ця причина у нас вийшла нечисленною загалом. Нагадаємо, що це група, яка має один із найвищих показників повторюваних депресивних станів і відчуття безнадії.
• Люди 25–34 бачать потребу, частіше внутрішньо готові. Але їх зупиняє страх (25%), фінансове питання (24%) та проблема з формуванням запиту (26%).
• Група 45–54 має сумніви, що їх запит достатній та не можуть сформувати запит (по 22%).
• Група 35–44 більше усвідомлюють свої запити, але не знають, як обрати психолога (19%).
• Студентство 18–24 виражає найбільшу недовіру до психологів (26%).
• А діти найчастіше обирають причиною страх (34%) і не знають, чи їх проблема достатня (30%).

Щодо страху у дітей. Страх може бути як від думки про те, що «треба піти до якогось чужого спеціаліста-психолога і розказувати про свої таємниці» (а якщо ще й при батьках, то взагалі жах!). Так і через причину, яку ми побачили у відповідях анкети: діти бояться сказати батькам про потребу звернутися до психолога.

Це ми побачили у причинах на кшталт сімʼя не бачить проблеми, батьки не розуміють, не можу розказати про свою проблему батькам. Тобто для дітей це суттєвий барʼєр, де вже на першому кроці у них виникає така зона емоційної небезпеки. А не пройшовши цю зону, без неї (не отримавши дозволу у батьків) вони не можуть піти до психолога.

У контексті результатів нашого дослідження, де ми вже знаємо, що діти мають найвищі показники суїцидальних ідеацій та думок про самопошкодження, це сумна і тривожна знахідка.

У цю тему маємо корисні матеріали для підлітків і батьків:

• Як сказати батькам, що мені потрібен психолог?
• Коли підлітку потрібен психолог?

Чому не ходять до психотерапевта ті, хто має діагноз

Люди з психіатричним діагнозом не звертаються до психотерапії головним чином через фінансовий бар’єр (67%).

Вони ясно бачать потребу і більше довіряють спеціалістам. Але частіше потребують регулярної психотерапії і водночас менше можуть собі її дозволити.

«Не знаю, як обрати спеціаліста» — теж частіше серед тих, хто має діагноз (33% проти 19%). Є досвід психіатричної допомоги, але більше плутанини й сумнівів, до кого йти за психологічною допомогою. Це цікавий інсайт, але логічний з огляду на те, що ця група людей буде частіше мати потребу шукати фахівця.

«Якщо ви не впевнені, який саме спеціалізований напрям психотерапії вам потрібен, я вважаю, що будь-яка психологічна підтримка краща, ніж повна відсутність допомоги. Спершу просто зверніться по неї, а коли стан стабілізується, вже тоді шукайте спеціалізований підхід для подальшої роботи», — Катя Скурат, психотерапевтка qui.help.

13. Чи приймали ви колись антидепресанти, транквілізатори, стабілізатори настрою тощо?

Загальна картина

Понад половина людей (52%) ніколи не приймали антидепресанти, транквілізатори чи стабілізатори настрою.

Водночас майже третина респондентів має досвід з медикаментами:

• 17,4% приймали раніше
• 14,1% приймають зараз
• 1,1% мали призначення, але не почали курс

Ще 12% скептично налаштовані щодо медикаментів.

Прийом та ставлення до медикаментів у жінок і чоловіків

• Жінки частіше мають досвід прийому медикаментів. У них вищі відсотки і серед тих, хто приймав раніше (18% проти 15%), і серед тих, хто приймає зараз (15% проти 10%).
• Чоловіки частіше взагалі ніколи не приймали — 57% проти 51% у жінок.
• Скепсис до медикаментів теж більш «чоловічий» — 14% чоловіків проти 11% жінок.

Прийом та ставлення до медикаментів за віком

• Покоління (25–34 та 45–54) частіше мають досвід прийому антидепресантів зараз або в минулому.
• Старша група 55+ демонструють найвищу частку скепсису — 22%, це найбільший показник серед усіх. Хоча вони на другому місці по активності прийому медикаментів зараз (16%). «Частково це можна пояснити спадщиною радянської каральної психіатрії. Люди, які жили в СРСР в усвідомленому віці, хто застав і встигнув достатньо пожити в ньому, часто асоціюють психотропні препарати або з наркотиками та небезпечними наслідками, або ж із тяжкими седативними засобами, після яких людина перебувала у напівпритомному стані», — Катя Скурат, психотерапевтка, лікарка-психологиня.
• Цікавим є показник «Лікар призначав, але я не почав(ла) приймати». Він найвищий у групі 18–24 років (6%). Це свідчить про те, що, хоча ця молодь готова звернутися до психіатра, вона може вагатися щодо фактичного початку медикаментозного лікування через страх побічних ефектів, брак коштів на препарати абощо.
• У дітей найменша частка тих, хто приймав, але також і високий рівень скепсису й уникання відповіді. Це типовий віковий патерн, де більша залежність від дорослих у лікуванні й менша автономність у цій темі.

Топ-6 найхарактерніших симптомів людей, що приймають антидепресанти

Ми подивилися найхарактерніші (тобто з найбільшим відривом) симптоми між двома групами: ті, хто приймав або приймає медикаменти, і ті, хто ні.

Це не означає, що антидепресанти призначаються саме через ці симптоми. Ми аналізуємо лише асоціацію між групами, а не стверджуємо причинність.

Загалом, картина тривожно-депресивна. Серед тих, хто мав досвід медикаментозного лікування, частіше трапляються:

• Пригнічений настрій — 63% проти 51%
• Часта тривожність — 59% проти 39%
• Порушення сну — 57% проти 47%
• Ангедонія (втрата інтересу/радості) — 52% проти 32%
• Соматичні симптоми без медичних причин — 49% проти 31%
• Панічні атаки — 18% проти 9%.

І просто нагадування, що немає недостатніх симптомів, щоб звернутися по консультацію до психіатра. Якщо ви в принципі замислюєтеся про це і маєте можливість — сходіть до психіатра. Ніхто не «вигадуватиме» вам зайвих діагнозів, зате є шанс вчасно виявити розлад на легкій стадії, а не доводити ситуацію до погіршення.

14. Чи отримували ви колись офіційний діагноз психічного розладу від лікаря?

Загальна картина

• Абсолютна більшість українців ніколи не отримували офіційний діагноз психічного розладу — 70,9%. Це не означає тільки відсутність розладів. Це також і про недовіру, і стигму, і страх, і про брак доступу до психіатричної допомоги.
• І лише 14,1% мають підтверджений діагноз від лікаря. Звичайно, що показник занижений через недодіагностованість. Але позитивний момент, що українці таки звертаються до психіатрів.
• Ще одна значуща група — 13,5% — підозрюють у себе психічний розлад, але не зверталися до спеціаліста.

💡 Інсайт наперед: ми виявили, що найчастіше у себе підозрюють розлад діти та молодь 18–24.

Наявність діагнозу за гендером

• Жінки частіше кажуть «ні» (72%), але й частіше підозрюють у себе розлад (14%). Це може говорити про вищу чутливість до психічного стану, більше знайомство з психоедукацією.
• Чоловіки мають вищу частку офіційних діагнозів (19%) та нижчу частку самопідозри (8%).
• Небінарні люди — найвідкритіша група до самоспостереження та професійної допомоги. 50% мають діагноз і 50% підозрюють у себе розлад.

Наявність діагнозу за віком

Найбільше про встановлений діагноз зазначає група 25–24 (22%). Найменше — старша група 55+.

А найчастіше підозру на психічний розлад без звернення до фахівця висловлюють саме діти й молодь. У групі до 18 років це 37%, у групі 18–24 — 25%.

З одного боку, це може свідчити про зростання психоосвіченості серед молоді. Вони більше читають, знають назви станів і розладів, уважніші до себе, вміють розпізнавати симптоми. І, на жаль, як показала наша статистика вище, саме ці групи дійсно знаходяться у найвразливіших психоемоційних станах.

Але може бути й інша сторона. Покоління TikTok і Instagram живе в інформаційному середовищі, де самодіагностика стала трендом. Де короткі відео, алгоритми і модні теми часто підміняють собою професійні критерії.

Саме тут дуже потрібні якісна психоосвіта та доступ до фахівців, які допоможуть відрізнити реальний розлад від поп-психології чи псевдопсихології.

Наявність діагнозу та депресивний стан. Скільки потенційно недіагностовано?

Коли ми подивилися на людей, які переживали депресивний стан протягом року, то побачили, що абсолютна більшість з них не має офіційного діагнозу:

• Понад 77% респондентів, що зазначали неодноразовий депресивний стан.
• Та понад 80% тих, у кого був один раз.

Це не означає, що в цих людей обовʼязково є депресивний розлад! Ми не можемо і не маємо права робити такі висновки.

Але така різниця між самопочуттям і діагнозами нам сигналізує, що велика частина людей може жити зі стійкими, важкими симптомами, але не звертається по професійну оцінку та допомогу.

Будь ласка, якщо ваші симптоми впливають на ваше життя, повторюються, тривають від 2-х тижнів, зверніться до фахівців перевірити, як ви насправді.

Поговоріть про свій стан цього року з професійним психологом

2025-й був непростим для багатьох. І якщо у цих даних ви впізнали себе — у виснаженні, тривозі, втраті інтересу, мріях, що згасли, або у відчутті, що тримаєтеся на останніх силах — це не привід звинувачувати себе.

Наші умови справді непрості, де б ми не були.

Психолог не забере війну, фінансовий стрес і втрати. Але може допомогти знайти внутрішню опору там, де вона втратилася. Знайти способи відновлювати себе, а не провалюватися у виснаження знову і знову. Дати безпечний простір вашим переживанням і щиру присутність.

У нашому дослідженні багато людей говорили, що не йдуть до психолога через гроші, страх, невміння сформулювати запит, або недовіру. Але саме ті, хто все ж звернувся, найчастіше показували більше ресурсу, кращий психологічний стан і здоровіші способи справлятися зі стресом.

Якщо відчуваєте, що вам потрібна підтримка, це вже достатня причина. І ви в правильному місці.

💚 На qui.help ви можете самі обрати собі спеціаліста серед 1,000+ перевірених психологів і психотерапевтів. Саме тих, хто відгукується вам у серденьку.

• Під різні бюджети
• Онлайн і офлайн
• Під саме ваші запити й потреби, навіть якщо їх поки важко сформувати

Можна почати з однієї зустрічі. І це буде зустріч-крок до свого кращого психічного здоровʼя, чого вам і бажаємо у наступному році!

Редакція qui.help висловлює сердечну подяку Микиті Калінічу, Product Manager at EOS DATA ANALYTICS за допомогу в підготовці аналітичного звіту цього дослідження.