Хто такі шизоїди?

«Він дуже замкнутий. Не знаю, як до нього достукатися».

Ми часто бачимо таких людей. Особливо серед художників чи айтішників;)

Що це за особливість, і звідки ростуть ноги? Ми не ставимо діагноз, а спробуємо зрозуміти їхній внутрішній світ.

Наша особистість складається з різних сторін: нарцисична, обсесивно-компульсивна (нав’язливі думки/дії), істерична, депресивна, шизоїдна тощо. Яка частина переважає – такий і буде тип особистості.

Хоча, хворим на шизофренію властива шизоїдність.

Іноді з такими людьми важко. Вони уникають контакту, не завжди відповідають на запитання та рідко ініціюють спілкування. Особливо складно в інтимних стосунках, коли важливо говорити про свої почуття та чути одне одного.

Партнеру шизоїда може здаватися, що його не люблять чи відкидають. Іронія в тому, що саме так і почуваються самі шизоїди.

Ця стаття – про спробу зануритися у внутрішній світ людини з яскраво вираженою шизоїдністю. Це корисно, щоб налагодити з ним стосунки і знайти підхід до вирішення проблем, тобто достукатися.

 

View this post on Instagram

 

A post shared by Психологи та психотерапевти, що допоможуть 💚 (@qui.help)

Як стають шизоїдами?

Логічно почати з причин, через які люди йдуть в себе і “забивають” на зовнішній світ.

Коріння лежать глибоко в дитинстві. Саме ставлення батька та матері впливають на майбутнє ставлення до світу у дитини.

Е. Еріксон описував поняття “базової довіри”, яка формується протягом перших шести місяців життя. Уявіть, наскільки важливим є перше півріччя життя для малюка!

Що має статися, щоб дитина довіряла?

Насамперед мама має бути поруч і відгукуватися на потреби немовляти: нагодувати, змінити памперс, погладити животик, посміхнутися йому, обійняти… “Мама поряд, про мене дбають і мені добре”. Це створює відчуття безпеки.

Після півроку мама поступово фруструє дитину, даючи їй зрозуміти, що окрім неї є ще й тато, якого мама кохає, є робота, яку теж мама любить. Але щоб не відбувалося, мама завжди повернеться і продовжуватиме любити її та захищати.

По мірі дорослішання дитина стає самостійнішою, отримуючи підтримку від батьків, прийняття та допомогу у впізнанні світу, у тому числі й внутрішнього (що я відчуваю? чому я це відчуваю? чому я про це подумав?.. Нормально, що я це відчуваю/ подумав про це?).

Далі дитина буде це проєкціювати на зовнішній світ і у дорослому житті. Це також впливає на впевненість у собі, стресостійкість та вміння про себе подбати навіть у найважчих ситуаціях (вже без мами).

Щодо формування шизоїдності – цього відчуття безпеки, швидше за все, не було. Це може бути пов’язане з:

• Відсутністю достатнього контакту з дитиною (з різних причин: батькам доводилося багато працювати і не було часу на дитину, післяпологова депресія);
• Часті конфлікти в сім’ї (де дитині доводилося бути активним учасником або спостерігачем);
• Критика в сторону дитини, претензії (дитина сприймає за “чисту монету” слова батьків про те: що вона дурна, лінива, некрасива, надто повільна порівняно з іншими дітьми, “всі нерви вимотав бідним батькам”, невдячний, “з твоїми оцінками багато чого від життя не чекай…);
• Покладали на дитину занадто багато відповідальності. Наприклад, “поговори з батьком, зроби хоч щось”, ” ти ж не кинеш улюблену матусю?”, “тільки на тебе я можу покластися”…);
• Маніпуляції почуттями дитини. Наприклад, коли дитина протестує проти рішення матері, у неї нібито “серце прихопило, дивись, до чого ти матір довів”, “нікому я не потрібна, ви всі мене кинули”).

Частіше шизоїдність характерна для чоловіків. Посудіть самі: хлопчикам частіше і жорсткіше забороняють виявляти свої емоції: «не скигли», «не будь ганчіркою», «ти маєш бути сильним».

Особливості шизоїдів

• Для шизоїдів саморозкриття = нехтування з боку інших людей. Тому ділитися своїм внутрішнім світом страшно (часто неусвідомлений страх) і ризик.
• Зовні здаються холодними та незацікавленими, хоча у них складне внутрішньопсихічне життя.
• Чутливі до нещирості інших людей і брехні, тому тримають дистанцію з людьми.
• Шизоїдів бісить бути в центрі уваги, оскільки можуть сприйняти це за критику чи стьоб. Найчастіше це стосується їхнього дитячого досвіду, де вони переживали покинутість і критику з боку близьких людей.
• Для не-шизоїдів вони можуть здаватися дивакуватими через їх бажання “піти в себе”.
• Надають перевагу тісному колу спілкування з таких же шизоїдів як вони. У такій комунікації може бути мало слів, але багато невербаліки (розуміють один одного без слів).

Центральний внутрішній конфлікт шизоїда – конфлікт між близькістю та дистанцією. Тобто «хочу близьких стосунків, але боюся бути покинутим/поглинутим/висміяним».

Добре адаптований шизоїд «обскаче» інших людей, буде успішним і жити повноцінним життям, незважаючи на свою замкнутість.

У своїй статті Ненсі Мак-Вільямс наводила приклад:

Один шизоїдний друг розповідав мені, як йшов коридором з кількома однокурсниками на семінар у супроводі викладача, який мав, на його думку, подібний тип особистості. На шляху до класу вони пройшли повз фотографії острова Коні, де був зображений пляж у спекотний день, заповнений людьми так щільно, що не було видно піску. Викладач впіймав погляд мого друга і, кивнувши на фотографію, скривився, висловлюючи тривогу і бажання уникнути подібних речей. Мій друг широко розплющив очі і кивнув. Вони зрозуміли один одного без слів.

На завершення

У цій статті я хотіла показати, що ми всі різні. Немає хороших типів особистості чи поганих. Має значення: усвідомлення своїх особливостей, слабких сторін та вміння використовувати свої можливості та потенціал.

Дякую за інтерес до цієї теми! І запрошую у терапію.