Гіпнотерапія: що це за метод і кому підходить

Багато хто з нас у дитинстві неодноразово бачив сцени з виступів магів, де хтось із залу охоче виходив на сцену і в усіх на очах засинав під монотонні коментарі і вказівки керівника цього дійства. Після чого учасник експерименту слухняно виконував усі накази свого повелителя на потіху глядачам.

Через такий досвід спостереження за сеансом гіпнозу в суспільстві з’явилося багато міфів і недовіри до гіпнотерапії, але варто одразу зазначити, що все ж клінічний гіпноз має зовсім іншу природу. 

Гіпнотерапія – це психотерапевтичний метод, який ґрунтується на концентрації уваги, уяві й здатності мозку змінювати свої зв’язки.

Дослідження показують: гіпнотерапія може бути доказово корисною у знеболенні, лікуванні функціональних неврологічних розладів, роботі з тривожністю та навіть у нейрореабілітації (Menon, 2025).

Терапевтичний гіпноз проти «сценічного»

Розважальний гіпноз створений для шоу. Там відбирають людей із високою схильністю до навіювання, щоб продемонструвати видовищний ефект.

У клінічному ж контексті все відбувається інакше: терапевт пояснює процес, допомагає клієнтові розслабитися, зосередитися і працює з уявними образами чи метафорами, спрямованими на зміну симптомів.

Важливо, що людина під час гіпнозу не втрачає контроль і залишається у контакті з терапевтом (Phillips, 2021).

Чи справді гіпноз працює?

Є дані про те, що існують індивідуальні відмінності у сприйнятливості до гіпнозу. Для оцінки цього використовують спеціальні шкали, наприклад Стенфордську шкалу гіпнотичної сприйнятливості (Stanford Hypnotic Susceptibility Scale) або Гарвардська групова шкала гіпнотичної сприйнятливості (Harvard Group Scale).

Людей умовно поділяють на:

• високочутливих (вони можуть отримати найбільший терапевтичний ефект);
• середньочутливих (відчувають помірний ефект);
• низькочутливих (реагують мінімально).

Дослідницькі роботи свідчать про те, що близько 10–15% людей мають дуже високу чутливість до гіпнозу, в той час, як більшість перебуває у середній категорії.

Навіюваність не пов’язана з віком чи статтю – і молоді, і дорослі можуть бути однаково чутливі. Якщо людина має більш розвинену уяву, вона може легше входити у гіпнотичний стан, навіть якщо за іншими шкалами її чутливість до гіпнозу середня.

У метааналізі було показано, що пацієнти з високою навіюваністю мали у середньому 42% зменшення болю, тоді як у середньої групи цей показник складав близько 29% (Phillips, 2021).

Це не означає, що «гіпноз не працює» для тих, хто менш сприйнятливий. Просто ефект може бути не таким вираженим, і тоді терапевт підбирає інші техніки або комбінує гіпноз із іншими методами психотерапії.

Де гіпнотерапія може допомогти

Одним із найбільш досліджених напрямів є знеболення. Наприклад, у післяопераційних пацієнтів гіпноз знижував інтенсивність болю і потребу в опіоїдах; у деяких випадках кількість морфіну скорочувалася удвічі (Abhishek, 2018).

Для хронічного болю результати менш однозначні, але у частини людей відчуття болю і пов’язаний стрес справді зменшуються.

Крім того, метод виявив ефективність у роботі з мігренями, тривожністю, посттравматичним стресом, синдромом подразненого кишківника, а також у програмах відмови від куріння чи контролю ваги (Phillips, 2021).

Окремо варто згадати і про залежності. Гіпнотерапія застосовується як допоміжний інструмент у лікуванні алкоголізму: техніки навіювання допомагають знизити потяг до вживання, посилити мотивацію до тверезості та підтримати формування нових моделей поведінки.

Хоча дослідження у цій сфері ще тривають, є дані про зниження частоти зривів і підвищення ефективності комплексних програм реабілітації, коли гіпноз поєднують із психотерапією та медичною допомогою.

Що відбувається під час гіпнозу

Сеанс зазвичай складається з трьох етапів:

1. Індукції (розслаблення й занурення)
2. Роботи з темою (використання метафор і навіювань)
3. Та поступового повернення до звичайного стану. Пацієнти часто описують після цього стан глибокого спокою, полегшення і навіть відчуття нового контролю над симптомами.

З нейробіологічної точки зору гіпноз формує стан, коли спогади й емоційні реакції стають пластичними і доступними для змін. Це прояв нейропластичності — здатності мозку перебудовувати свої зв’язки.

Дослідження з використанням функціональної магніто-резонансної томографії та електро-енцефалограми показують, що під час гіпнозу змінюється робота ділянок мозку, пов’язаних із увагою, емоційною регуляцією та сенсорними процесами (Menon, 2025).

Сучасні нейровізуалізаційні роботи також демонструють, що гіпноз — це окремий стан свідомості, відмінний від сну. Наприклад, за даними досліджень фармакологічного гіпнозу, спостерігається зниження загального мозкового кровотоку, особливо в таламусі та стовбурі мозку. Водночас у візуальних і соматомоторних ділянках посилюються низькочастотні коливання активності, що свідчить про перехід у більш енергоощадний режим.

Важливу роль відіграє мозочок: саме він починає пробуджуватися раніше, ніж інші ділянки, запускаючи повернення до свідомості (2025).

Це підтверджує, що під час гіпнозу працюють не лише центри уваги чи емоційні зони, а й глибинні структури, відповідальні за інтеграцію моторики й свідомості (Fotiadis, 2025).

Є й дані про вплив гіпнозу на епігенетичному рівні: він може змінювати експресію генів, що регулюють стрес і стійкість організму. Це відкриває перспективи для довготривалих змін не тільки в психіці, а й у фізичному здоров’ї.

Міфи і реальність про гіпнотерапію

Найпоширеніший міф – це міф про втрату свідомості під час гіпнозу. Насправді це стан підвищеної зосередженості.

Ще один міф – нібито людину можна змусити зробити щось проти її волі. У терапевтичному гіпнозі це неможливо. І, зрештою, міф про небезпечність гіпнозу теж не відповідає дійсності: при роботі з підготовленим фахівцем метод вважається безпечним (Phillips, 2021).

Насправді, одними з головних перешкод для ефективного використання гіпнозу є саме численні міфи та упередження. Часто пацієнти сприймають гіпноз як щось містичне або небезпечне: ніби це втрата контролю, чарівна сила або влада терапевта. Такі переконання мають глибокі культурні й історичні корені, тому простих раціональних пояснень зазвичай недостатньо.

Внаслідок цього гіпнотерапевту часто доводиться починати роботу саме з розвінчування міфів, зняття тривоги пацієнта, вибудови довіри пацієнта до методу і гіпнотерапевта.

Кому підходить метод, а кому ні

Гіпнотерапія може бути корисною людям із болем, мігренями, тривожними розладами, функціональними симптомами, у реабілітації після інсультів, а також у роботі зі шкідливими звичками.

Водночас метод не рекомендують при психотичних розладах і тоді, коли очікування зводяться до чарівного ефекту без зусиль (Phillips, 2021).

Гіпнотерапія — це не про магію, а про співпрацю терапевта і клієнта, що спирається на наукові дані. Вона допомагає змінювати симптоми, зменшувати біль, працювати з тривогою та травмою, і навіть стимулює нейропластичність мозку.

Це робить її перспективним інструментом сучасної психотерапії.