Ось ще трохи коротша версія, збережений основний сенс:
З початкової школи я був більш усвідомленим і кмітливим за інших. У середній школі мама казала, що я розумний і добре, що маю власну думку. Потім почалась війна, мені було 12.
Останні два роки я чітко відчував, що відрізняюсь: мені легко спілкуватись із людьми будь-якого віку, я добре тримаю діалог. Але періодично з’являлось виснаження й відсутність настрою. Півтора року тому я звернувся до онлайн-психолога, тести показали високий результат на щось типу РДУГ, порадили піти до лікаря, але я не пішов.
Влітку перед 10 класом біля мого дому прилетіли шахеди. Я прокинувся від звуку, без паніки сказав мамі лягати в коридор і сам ліг. Ми кілька разів падали на підлогу, поки вдягались і спускались у підвал. Страх був лише в момент, коли лежиш і чуєш звук ближче — повна безсилість. Коли вибух був не в нашому будинку, я одразу діяв далі.
Через кілька тижнів після мого 16-річчя шахед зруйнував хату в селі, де я виріс. Тато залишився живий, але від дому — руїни. Мені було дуже боляче, за два дні я плакав більше, ніж за все життя. Згодом ми розібрали завали.
Ще через кілька тижнів помер дідусь. Він був близький, але я майже нічого не відчував — лише розгубленість на похороні.
Зараз усе стало гірше: постійна пустота, складно зосередитись, ніби живу на автопілоті. Настрій є тільки коли зайнятий — з друзями, в іграх, на гітарі. Я гублю думки, забуваю слова, важко формулюю речення. Став дуже забудькуватим: щоб згадати вчорашній день, треба прокручувати його по кроках. Постійно плутаюсь і забуваю.
Жити так можна, але це сильно заважає. І навіть коли писав цей текст, хотів додати щось важливе і забув. (мені 16, але прошу поради як знайти себе)
Відповіді
2Здравствуйте, Роман! Быть может эта моя статья натолкнёт Вас на полезные мысли по поводу Ваших проблем. По крайней мере, механизм эмоций, разума и их взаимодействия, описан там довольно подробно! Статья на этом сайте - https://www.qui.help/ru/blog/pochemu-voznykaiut-nochnye-koshmary-y-kak-ot-nykh-yzbavytsia
Вітаю, Романе. Стан і почуття, про які Ви розповідаєте повʼязані з реакцією вашої психіки та нервової системи на низку травмуючих подій.
Війна почалась, коли Вам було лише 12, це величезне випробування. Занадто багато стресу, занадто багато реальних небезпек, втрати. Це дійсно дуже важко і боляче. Співчуваю Вам.
Добре що Ви дали вихід своїм почуттям і змогли добряче поплакати. Те що на похороні були розгублені і майже нічого не відчували -це захисна реакція вашої психіки від емоційного перегрузу, це теж нормально, це потрібно для виживання.
Ви описуєте стан автопілоту, постійну пустоту, складно зосередитись - це також пояснюється тривалим емоційним навантаженням, наслідком стресу.
Хочу відмітити, що Ви не тількі в начальній школі були усвідомленим і дуже кмітливим, Ви і зараз такий саме розумний, лише дуже втомлений. Ви самостійно шукаєте допомогу і підтримку. Ви продовжуєте спілкування з друзями, граєте на гітарі! Супер класно, що знаходите можливість відволікатись на щось приємне.
Ви питаєте як контролювати себе, я б порадила не стільки контролювати, скільки давати вихід негативним почуттям і станам. спробуйте завести альбом та малювати в ньому свій настрій, рядом з малюнком накресліть шкалу від 1 до 20, де 1 це дуже погано а 20 це вищий клас, супер, здійснення мрій. Та відмічайте на цій шкалі ваш настрій сьогодні, з урахуванням всіх позитивних моментів які сьогодні все ж таки були. Спробуйте намалювати різні почуття: пустоту яку відчуваєте , потім різні емоції, злість, образу, смуток, радість. Розмовляйте з батьками про свій настрій, впевнена що їм це теж цікаво і важливо.
Обовʼязково турбуйтеся про свою фізичну безпеку. Коли лунає повітряна тривога заздалегідь вийдіть в найбільш безпечне місце. Сама знаю, що іноді не хочеться йти вночі до укриття, але головне- зберегти життя та здоровʼя. Обговоріть з батьками алгоритм дій під час повітряної атаки. Що ще ви разом могли би зробити для своєї безпеки.