Я дуже втомилася морально мені сниться померший батько хоть і пройшло не мало часу 5 місяців він мені сниться. Я не можу ніяк повірити в те що він помер мені дуже важко мами також немає померла ще коли мені був рік. Також не розумію чому я дуже вразлива до дій людей. В мене є хлопець але я дуже тревожна людина не дзвонить не пише я вже накручую себе в тому що я йому не цікава був в мережі не відповів? Також думаю що я йому набридла мені дуже важко в стосунках я хочу просто щоб він був поруч підтримував мене, він підтримував але тоді коли я з ним не жила та ми були просто друзями але зарас як все обернулось(, я допомогаю всім з психічним здоровʼям підтримую даю ласку але в обмін нічого не отримую в важку ситуацію я не бачу тої підтримки якої мені дійсно хотілось би. Також почалось вигорання чи я не знаю що це я встаю в ранці і мені нічого не хочеться робити я не відчуваю що я жива я відчуваю що просто існую.
Я сама не знаю
Відповіді
5Вітаю Аліна. Мене звати Маргарита.
Втрата батька — це величезний біль. П’ять місяців — це ще небагато для горювання. Те, що він Вам сниться і що Ви ніби не можете повірити в його смерть — це нормальна реакція психіки на втрату. Частина Вас ще не готова його відпустити.
Те, що мами не було з дитинства, теж має значення. Коли в житті мало стабільної опори, людина стає більш чутливою до близькості. Тому у стосунках так багато тривоги: не відповів — і всередині вже страх, що Вас покинуть. Це не слабкість, це страх знову залишитися самій.
У ППТ ми дивимось на це як на конфлікт потреб: з одного боку — сильна потреба в любові, підтримці, стабільності, з іншого — досвід втрат і тривога, що цього знову не буде. Психіка виснажується від постійної напруги — звідси відчуття, що Ви просто існуєте.
Ви дуже багато даєте іншим. Але зараз Вам самій потрібна опора. І це можна змінити — крок за кроком. Ви не «надто вразлива». Ви людина, яка пережила багато втрат і все ще тримається.
Аліна, співчуваю Вашій втраті. Зараз ще пройшло мало часу з моменту втрати. Цей період - це період горювання, він дуже складний і може тривати до року. Зараз Вам самій дійсно нужна підтримка. Поки що не намагайтеся комусь допомагати. Щоб допомагати треба мати ресурси психологічні і інші. Зараз просто намагайтесь турбуватись про себе. Це головне. Якщо необхідно підтримка, будь ласка, звертайтесь.
Співчуваю Вашій втраті. Гостра фаза горювання може тривати від пів року до року. Сни — це допомога психіці опрацювати втрату, і це часто може бути важко, сумно та боляче. Водночас це природний процес, що може завершитися відпусканням, якщо його не переривати і давати Вашим почуттям бути. Щодо вигорання — це складний процес, що супроводжується різними типами симптомів і зазвичай привʼязується до однієї зі сфер життя. Якщо ж Ви відчуваєте апатію і небажання щось робити незалежно від виду діяльності, це може бути симптомом важчих станів, як-от депресії. Було б важливо в такому разі Вам звернутися до лікаря, щоб здати аналізи на мікроелементи та гормони, а також навідатися до психіатра, щоб впевнитися, що це не депресія. А в роботі з психологом можна спробувати віднайти власний спокій, зрозуміти причину Вашої тривоги і знайти спосіб покращити своє життя з турботою про себе. Запрошую в роботу.
Доброго дня, Аліна 🤍
Мене звати Оксана, я практикуючий терапевт.
Я читаю Ваші слова — і в них стільки втоми, стільки болю й самотності. Ви втратили тата лише п’ять місяців тому… І водночас мама пішла з життя ще тоді, коли Ви були зовсім маленькою. Це дуже великий досвід втрат для такої молодої дівчини.
Те, що тато Вам сниться і Ви не можете повірити в його смерть — це нормальний процес горювання. Психіка не одразу приймає втрату. Вона ніби «тримає» людину поруч, бо розлучитися назавжди надто боляче.
Ваша тривожність у стосунках теж дуже зрозуміла. Коли в житті було багато втрат, з’являється сильний страх покинутості. Будь-яка пауза в повідомленнях, будь-яка тиша — і всередині ніби вмикається сигнал: «Я знову залишусь одна».
Це не тому, що Ви «надто вразлива». Це тому, що Ваша психіка боїться повторення болю.
Ви пишете, що підтримуєте всіх, даєте тепло, але не отримуєте у відповідь того, що так потрібно. І тут дуже тонкий момент: коли людина звикла виживати самостійно, вона часто стає опорою для інших, але сама не вміє або не може попросити й прийняти підтримку.
Відчуття, що Ви просто існуєте, а не живете — це може бути ознакою виснаження та депресивного стану після втрати. Це не лінь і не слабкість. Це нервова система, яка довго була в напрузі й тепер ніби «вимикає» енергію.
Аліна, з цим не потрібно залишатися самій.
Горе, страх покинутості, тривожність у стосунках, відчуття порожнечі — з цим можна працювати. М’яко. Без тиску. У безпечному просторі.
У терапії ми могли б:
— допомогти Вам прожити втрату тата, а не носити її всередині
— зменшити тривожність у стосунках
— відновити відчуття живості
— навчитися отримувати підтримку, а не лише віддавати
Я працюю дуже бережно, особливо з темами втрати та прив’язаності. І мені важливо, щоб Ви не почувалися «занадто» чи «не такою».
Якщо Вам відгукуються мої слова — я буду рада стати для Вас тим безпечним дорослим поруч, з яким можна поступово повернути себе до життя 🤍
Якщо вам відгукується моя особистість - буду рада допомогти
Аліно, те, що з Вами відбувається — це дуже багато болю.
Ви втратили тата лише 5 місяців тому. Це дуже маленький термін для такого горя. Психіка не встигає так швидко прийняти втрату.
Сни, заперечення, хвилі сильного смутку — це частина процесу горювання.
Ваша тривожність у стосунках теж має коріння. Коли в житті було багато втрат, всередині формується страх: «Мене залишать». І тоді будь-яка пауза в повідомленнях, будь-яке «був в мережі й не відповів» запускає паніку. Це не про слабкість — це про страх втратити ще одну важливу людину.
Ще одна важлива річ: Ви звикли бути сильною. Підтримувати інших, давати тепло, бути “рятівницею”. Але зараз Ви сама дуже потребуєте опори. І коли її не отримуєте — з’являється виснаження.
Те, що Ви описуєте — «нічого не хочу», «не відчуваю, що жива» — може бути не просто вигоранням, а проявами депресивного стану на фоні втрати. І з цим не потрібно залишатися самій.
Вам зараз важливо не бути «сильною», а дозволити собі бути вразливою.
Шукати підтримку — це не слабкість.
Я працюю з темами втрати, тривожної прив’язаності, емоційного виснаження. Якщо відчуваєте, що самій дуже важко — можемо попрацювати разом, обережно й без тиску. Вам зараз потрібне місце, де можна не триматися, а просто бути.
І якщо раптом з’являються думки про те, що жити не хочеться або Ви відчуваєте повну безвихідь — дуже прошу звернутися по негайну допомогу до близьких або на гарячі лінії підтримки. Ви не повинні проходити це наодинці.