Що робити, якщо дитина всього боїться?

Ваша дитина ховається від темряви, боїться тварин чи новеньких у садочку?

Якщо ці страхи заважають грати з друзями, вчитися з радістю, а вдома створюють напругу — ви хвилюєтеся, як допомогти.

Шановні батьки, у цій статті ми з вами розберемося, які страхи є віковою нормою, а які варто брати до уваги, та як допомогти дитині впоратися зі страхами.

Чому у дітей виникають страхи

Давайте спочатку визначимось, що страх — це захисна реакція організму на небезпеку.

Але якщо не дати їй виходу, пригнічений страх накопичується всередині, стримує пізнання світу та заважає дитині отримувати радість від контакту зі світом.

«Своєчасне виявлення порушень в емоційно-вольовій сфері та у вмінні керувати емоціями в дитинстві формує впевненого дорослого, який вміє справлятися з кризами та користуватися ресурсами цього світу.

У моїй практиці сотні мам перетворювали страх на силу», — Таран Ірина, психологиня.

Наступний крок — це розуміння, які ж є причини страху у дітей і які практичні кроки можна використовувати разом з дитиною для подолання страху.

Однією із головних причин виникнення страху у дитини є гіперопіка, яка властива тривожним мамам. Такі матусі прагнуть все робити за дитину, не відпускають її від себе ані на крок, навіть якщо у цьому немає потреби.

О. І. Захаров вказує, що головним негативним проявом гіперопіки стає те, що тривожність та неспокій матері передається дитині й вона також стає тривожною та боязливою, невпевненою у собі, пасивною та залежною.

Цей механізм пояснює теорія прив’язаності Джона Боулбі: ранні стосунки формують шаблон сприйняття світу.

За тривожного типу прив’язаності мати контролює кожну мить: «Не йди туди, тримайся за мене!» Дитина зчитує це як істину «Світ небезпечний» та сприймає тривогу як норму.

При уникаючому типі прив’язаності все інакше, і це часто боляче для обох.

Мамі справді може бути складно залишатися в емоційному контакті з дитиною, бо вона дуже зайнята роботою, бігає на зустрічі, захована в домашніх справах чи власних переживаннях. Гратися разом буває тяжко, бо емоції «заморожені».

Дитина відчуває самотність, вчиться пригнічувати свої потреби — «Не плач, бо мамі й так важко».

Страхи на кшталт «Я нікому не потрібен» накопичуються всередині як тиха тривога, заважаючи формуванню дружби з однолітками, школі, радості.

Батьки, якщо ви впізнаєте цей спосіб взаємодії з дитиною, не звинувачуйте себе — це шаблон з вашого дитинства, і його можна змінити.

Я бачила сотні історій і знаю, як працювати з темою дитячих страхів через проєктивні методики, арттерапію, а також стабілізацію емоційного стану матусі.

Завдяки роботі з мамою в терапії, ми допомагаємо дитині розірвати коло страхів. Це як правило в літаку: спочатку кисневу маску на себе, потім на дитину.

Чинники, які впливають на виникнення страхів

• Наявність страхів у батьків, насамперед у матері.
• Тривожність у стосунках з дитиною, надмірне оберігання її від небезпеки, ізоляція від спілкування з однолітками.
• Конфліктні стосунки між батьками в сімʼї.
• Психічні травми, які загострюють вікову чутливість дітей до страхів.
• Психічне зараження страхами в процесі спілкування з однолітками та дорослими.

Які страхи є віковою нормою, а які варто брати до уваги

Уже вісім років я практикую транзакційний аналіз і в роботі спираюся на стадії розвитку Памели Левін.

Вони допомагають зрозуміти, як змінюються дитячі страхи з віком і як ці переживання можуть підтримувати розвиток внутрішнього світу дитини.

Стадії розвитку дитини:

• Стадія «Бути» (0–6 місяців). Дитина з’єднана з мамою, тому будь-яка розлука лякає до сліз. Це норма для немовлят.
• Стадія «Діяти» (6 місяців — 18 місяців). Малюк пробує самостійність. Виникають конкретні страхи: тварини, гучні звуки тощо.
• Стадія «Думати» (18 місяців — 3 роки). Фантазія цвіте — темрява як «монстр», нові люди лякають невідомістю. Типово для садочка. Якщо це паралізує взаємодію з дітьми — час діяти.
• Стадія ідентичності та сили (3–6 років). Садочок та школа тестують сили: страх помилок, однокласників, ситуацій. Це норма для адаптації. Сигнал, якщо страх краде радість навчання чи дружби, якщо дитина відмовляється ходити в школу та ізолюється.
• Стадія структури (6–12 років). Дитина боїться не впоратися з правилами школи, оцінками чи змаганнями. Виникає страх невдачі в навчанні чи спорті, страх втрати контролю, тривога перед новим оточенням, де потрібно дотримуватися норм, страх відкидання, страх не бути «як усі» в гендерних ролях чи талантах.

Надмірні фобії чи панічні атаки, постійний страх розлуки з батьками, темряви чи соціуму, які заважають щоденній активності — це сигнал незавершеності попередніх стадій.

Нормальні страхи минають з досвідом, але якщо страхи, в яких дитина застрягає, позбавляють комфорту і радості, то це дзвіночок, що дитині потрібна ваша підтримка.

Як допомогти дитині впоратися зі страхами

Розвиток емоційного інтелекту є фундаментом для самодостатньої особистості, особливо коли йдеться про подолання дитячих страхів.

Чим раніше дитина вчиться розпізнавати та керувати емоціями, тим впевненіше крокує світом, перетворюючи тривогу на силу.

Розвиток емоційного інтелекту починається з уміння дитини розпізнавати та приймати свої почуття, особливо страхи.

Як батьки, ви можете м’яко супроводжувати цей процес, перетворюючи тривогу на можливість для зростання.

Досліджуйте почуття разом

Перший крок — допомогти дитині називати емоції.

Використовуйте картки з виразами обличчя чи емоціями. Сідайте разом і запитуйте: «Що ти відчуваєш, коли бачиш цю картинку? А де це в тілі?».

Це створює безпечний простір, де страх перестає бути «монстром», а стає словом, яке можна обговорити.

Читайте та обговорюйте книжки

Вечірні ритуали з книгами про емоції — потужний інструмент. Оберіть видання на кшталт «Як перестати боятися» чи подібні історії про емоційний інтелект.

Читайте разом, ставте запитання: «А що б ти зробив на місці героя?». Це не лише заспокоює перед сном, а й формує мову для вираження переживань.

Залишайтеся в контакті з дитиною

Коли дитина каже «Я боюся», не відмахуйтеся фразою «Не бійся!».

Натомість м’яко відгукніться: «Я бачу, що тобі страшно. Я співчуваю тобі». Ваше співчуття визнає почуття, не заперечуючи їх.

Залишайтеся поруч, тримайте за руку, дихайте разом. Контакт створює безпеку, з якої легше діяти.

Вчіть дитину діяти

З двох років, коли магічне мислення досягає піка, кажіть: «Ти можеш боятися, але й діяти». Візьміть ліхтарик і разом зазирніть під ліжко: «Дивись, монстрів немає!»

Малюйте страх

Дайте йому форму, колір, ім’я. Проєктивні методики, як арттерапія, допомагають «витягти» тривогу на папір, де її легше опрацювати.

Дитина вчиться не уникати страхів, а дружити з ними, набуваючи впевненості на все життя.

Запрошую на консультацію

Як клінічний психолог та психотерапевт, я допоможу вам знайти причину, чому дитина всього боїться.

На консультаціях з дитиною я використовую арттерапію для емоційного розвантаження.

За потреби можу провести нейродіагностику, щоб зрозуміти особливості мозку вашої дитини та розробити індивідуальну програму корекції.

Разом ми знайдемо шлях, який допоможе вашій дитині адаптуватися та бути щасливою.

Працюю з вірою в дитину і в спільну роботу, бо діти — це наше майбутнє.