Комплекс неповноцінності: як він формується і де знайти ту повноцінність?

Багатьом із нас знайоме відчуття — я гірший за інших: менш гарний, менш розумний, менш значущий, менш успішний. Ми постійно порівнюємо себе з іншими, і навіть попри власні досягнення, відчуваємо сором, тривогу, труднощі у спілкуванні, страх невдачі.

Це не просто невпевненість чи переконання, що «не дотягуємо», — це установка, яка впливає на те, як людина сприймає себе, взаємодіє з людьми та приймає (або відхиляє) життєві виклики.

Комплекс неповноцінності визначається Американською психологічною асоціацією як базове почуття невпевненості в собі, яке може призводити до різних форм поведінки: від замкнутості (заснованої на страху та сором'язливості) до надмірної конкуренції та агресії як способу надкомпенсації.

Це почуття може бути зумовлене реальним фізичним чи психологічним недоліком, а також уявним.

Концепція комплексу неповноцінності (inferiority complex) була розроблена ще в 1907 році Альфредом Адлером, відомим австрійським психотерапевтом, сучасником Фрейда і Юнга, і зараз відома набагато більше, ніж будь-яке інше поняття в галузі психології.

Чому ми відчуваємо себе «гіршими» за інших і як це впливає на життя?

Адлер вважав, що почуття неповноцінності бере свій початок у дитинстві.

Він пояснював це так: дитина переживає дуже тривалий період залежності, коли вона абсолютно безпорадна і, щоб вижити, повинна спиратися на батьків.

На дітей глибоко впливає свідомість ними власної неповноцінності, яка є неминучим наслідком розмірів дитини та відсутності в неї влади.

«Почуття неповноцінності саме по собі не є ненормальним. Воно — причина всіх покращень у становищі людства», — Альфред Адлер, психотерапевт.

Почуття неповноцінності — насправді нормальний, універсальний феномен.

У всіх бувають моменти сумніву. Патологія/комплекс виникає, коли це відчуття стає домінуючим, хронічним, що заважає діяти та руйнує внутрішній ресурс.

Але є й інший бік — «комплекс переваги»

Цей комплекс виявляється у тенденції перебільшувати свої фізичні, інтелектуальні чи соціальні здібності.

Людина, що володіє комплексом переваги, виглядає зазвичай хвалькуватою, егоцентричною і саркастичною.

Складається враження, що ця людина не в змозі прийняти себе (тобто знову ж таки у неї низька думка про себе) і що вона може відчувати свою значущість лише тоді, коли принижує інших.

Основні фактори, що формують комплекс неповноцінності

Виховання:

• Нехтування з боку батьків. Якщо дитина не отримує належного визнання, підтримки або тепла від батьків, вона може засвоїти, що вона «недостатньо хороша». Дефіцит уваги чи чуйності з боку дорослого сприяє формуванню внутрішнього сценарію «я не гідний, мене не люблять».
• Порівнювання успіхів, зовнішності, здібностей не на користь дитини.
• Надмірна розпещеність, коли дитина у ній постійно перебуває у центрі уваги. Потім, потрапляючи до іншого середовища (школа, інститут, новий колектив), не знає, як правильно вибудовувати стосунки.

Травми, відкидання, труднощі:

• Відчуття виключності, відкидання однолітками (булінг, мобінг, ігнорування, цькування) часто посилює нав’язливі думки: «Зі мною щось не так, мені не місце серед них».
• Невдачі, що повторюються, особливо у важливих сферах (навчання, кар’єра, відносини), можуть накопичуватися як «аргументи» у внутрішньому діалозі про те, як «я не справляюся…».

Культурні та соціальні фактори:

• Сучасні стандарти краси, успішності, соціальні ідеали створюють «норму», якій багато хто не відповідає.
• Порівняння через соцмережі. Люди публікують успішні моменти, картинки ідеального життя. При пасивному споживанні такого контенту зростає почуття власної неповноцінності.
• Суспільство, де цінують зовнішні досягнення (кар’єра, статус, матеріальне), може недооцінювати внутрішні якості людини, вважаючи, що тільки результати мають значення.

Як комплекс неповноцінності впливає на життя людини

Комплекс неповноцінності може проявлятися по-різному в різних людей, але в основі його завжди лежить низька самооцінка та постійна невпевненість у собі.

Поширені ознаки та симптоми

Такі люди докладають гігантських зусиль, щоб підтримувати видимість, що з ними все гаразд. Вони залежать від думки інших, нескінченно пережовують моменти успіху чи невдач, та й взагалі схильні до нав’язливих думок.

Когнітивні спотворення, узагальнення («всі завжди краще за мене»), катастрофізація та «чорно-біле» мислення посилюють відчуття, що «якщо не ідеально — значить погано».

У той час як людина зі здоровою самооцінкою здатна подолати невдачі, негативний досвід і негативні емоції за розумний час, людина з комплексом неповноцінності постійно зациклюватиметься на них і може застрягти в саморуйнівний моделі поведінки.

Пастка самовиконуваного пророцтва

Ви отримуєте те, чого очікуєте, а люди з дуже низькою самооцінкою очікують дуже мало. Це самовиконуване пророцтво.

У міру того, як розчарування накопичуються, ви стаєте все більш сумними та вразливими для упередженого ставлення до себе.

Людина з комплексом неповноцінності може взагалі уникати соціальних ситуацій, побоюючись, що вона ніколи не зможе зрівнятися з оточуючими, і це призводить до соціальної ізоляції.

Люди з дуже низькою самооцінкою не ризикують. Вони навіть не пробують, і в результаті втрачають багато можливостей.

Психічні наслідки комплексу неповноцінності

Дослідження показують, що низька самооцінка пов’язана з підвищеним ризиком депресії, тривожності та суїцидальних думок, а також з нижчою загальною якістю життя

Зв’язок з депресією особливо сильний. Масштабний метааналіз 77 раніше проведених досліджень показав, що комплекс неповноцінності є ключовим фактором розвитку депресії.

Окрім депресії та тривожності, розлади харчової поведінки теж часто пов’язані з цим.

Чи можна подолати комплекс неповноцінності?

Можна, підвищуючи самооцінку, шляхом пильного та доброзичливого ставлення до себе, своїх думок та дій.

• Усвідомленість і самоаналіз. Коли виникає думка «я найгірша», зупиніться і запитайте себе: на чому ґрунтується ця думка? Які факти «за» та «проти»?
• Реструктуризація. Заперечуйте автоматичні негативні думки, замінюйте їх більш реалістичними та доброзичливими.
• Намагайтеся порівнювати себе не з ідеалами, а із собою вчорашнім.
• Фізична активність та спорт. Регулярні фізичні вправи допомагають зміцнити самооцінку.
• Покроковий вихід із зони комфорту. Вибирайте ситуації з помірним «ризиком» та поступово розширюйте межі (наприклад, виступ перед малою групою людей, знайомство з незнайомцем, публічне висловлювання).
• Мікро-дії та мікро-успіхи. Ставте крихітні цілі, яких легше досягти (наприклад, щодня робити одну невелику справу, яка викликає тривогу). Це зміцнює впевненість крок за кроком.
• Зміцнення соціальної підтримки. Оточуйте себе тими, хто визнає вас, бачить ваші зусилля, не критикує безпідставно.
• Запишіть свої сильні сторони та успіхи, щоб нагадати собі про свою цінність.
• Дозвольте собі бути недосконалим — ідеальних людей немає.

Запрошую на консультацію

Комплекс неповноцінності долається двома факторами: постановкою цілей та їх досягненням, а також наявністю доказів того, що інші люблять вас та піклуються про вас.

Святкування невеликих перемог для зміцнення впевненості в собі та звернення за допомогою до психотерапевта можуть стати важливими кроками до відновлення самооцінки.

Якщо ви знаходите у себе перераховані вище симптоми та хочете нарешті стати більш впевненими, запрошую на консультацію. Крім того, що я психоаналітик та сімейний психолог, я веду курс з Індивідуальної психології Альфреда Адлера і добре знайома з цією темою.

У своїй практиці я допомагаю перемкнути увагу з того, чого «не вистачає», на позитивні сторони себе та свого життя. Як тільки ми вирівнюємо умови, ми можемо з позиції позитивної самоповаги відновити впевненість у собі та впоратися з комплексом неповноцінності.