Як пережити трагедію і що може допомогти?

Я буду використовувати слова «трагедія» та «травмуюча подія» як синоніми, бо вони взаємопов’язані. І хоч не завжди трагічна ситуація призводить до травми, але травма — це завжди результат трагічної події.

Ми всі живемо у світі, наповненому величезною кількістю трагічних подій різної інтенсивності й характеру.

І, говорячи про трагедію, я би все ж таки наголосила: вона може бути небезпечною для життя та здоров’я (фізичний напад, війна, аварія, стихійне лихо), а може бути трагічною життєвою подією, яка не несе прямої загрози для життя (смерть близької людини, розлучення, втрата роботи чи зрада).

Як психіка та тіло реагують на трагічні події

У відповідь на небезпечні та загрозливі події (коли летить шахед, переслідує маніяк чи відмовляють гальма в авто) мозок автоматично запускає базові механізми виживання: бий, біжи або завмри.

Серце починає битися швидше, дихання стає частішим, м’язи напружуються, процеси травлення сповільнюються, зіниці розширюються.

Тіло готується до втечі чи захисту. Або ж може завмерти, якщо саме цей механізм є домінуючим.

Коли небезпека минає (вдалося втекти від нападника, сховатися від шахеда чи пережити землетрус), то гормональний фон поступово врівноважується, робота організму повертається до норми.

Та якщо ситуація була надто інтенсивною або повторювалася багаторазово, ці реакції не вимикаються повністю: тіло лишається напруженим, психіка настороженою, а людина продовжує жити ніби в режимі постійної небезпеки.

Саме так і формується травматичний досвід: минула подія продовжує впливати на теперішнє, навіть тоді, коли реальної загрози вже немає.

Реакції психіки на подію

Якщо сталася трагічна подія (смерть близької людини, звільнення з роботи, зрада тощо), то запускається каскад реакцій психіки на подію.

У кожного з нас ці реакції можуть виникати в різній послідовності. Це залежить від типу події, особистих захисних механізмів, внутрішніх ресурсів, але основні реакції ті самі.

Шок — це адекватна реакція психіки на трагедію. Людина може відчувати нереальність того, що сталося, ніби це сон.

Часто виникає емоційне заціпеніння, коли немає жодної реакції або, навпаки, сильна паніка.

Заперечення та уникання

Людина намагається не думати про подію, уникає розмов чи місць, які нагадують про неї. Це тимчасовий механізм виживання, що дає змогу зменшити біль.

Можуть з’являтися сильні емоційні переживання

Вони накочують хвилями: страх, гнів, провина, безпорадність. Часто виникає відчуття втрати контролю над власним життям.

Часто психіка вдається до дисоціації

Тоді людина відчуває відчуження від себе чи світу, ніби дивиться на події збоку. Це спосіб зменшити інтенсивність болю.

Тіло також обов’язково реагує

Порушується сон, з’являється тривожність, напружуються м’язи, можуть виникнути проблеми з травленням.

З часом настає пошук сенсу

Психіка намагається інтегрувати подію у життєву історію, і людина поступово приймає себе як ту, з ким це сталося.

Цей етап надзвичайно важливий: він дозволяє вписати трагічну історію у «книгу життя» й рухатися далі — будувати нові стосунки, приймати рішення з нового рівня самоусвідомлення, відкривати інші цінності.

Чому важливо дати собі час

Для всіх реакцій потрібен час, і я раджу ставитись до цього з повагою. Бо психіка опрацьовує травматичний процес хвилями, як маятник, на одному полюсі якого знаходяться сильні емоції та переживання, а на другому — байдужість і дереалізація.

Ця байдужість потрібна для того, щоб уникнути інтенсивного психічного навантаження.

І спочатку, після трагічної ситуації, відстань між цими полюсами реакцій дуже велика.

Але чим далі й довше цей маятник рухається, тим меншою стає інтенсивність реакцій на обох полюсах, і тим коротший час між цими реакціями. Врешті-решт психіка може вбудувати їх в життєвий досвід.

Поступове проживання трагедії відкриває можливість знайти нові цінності, переосмислити життєвий шлях. Це не відбувається одразу, а потребує внутрішньої роботи й паузи.

Важливо при цьому дозволяти собі:

• Проживати емоції: плакати, злитися або мовчати.
• Дбати про тіло: пам’ятати про сон, харчування та рух, бо тілесність допомагає психіці стабілізуватися.
• Шукати опору: близькі люди, терапія, творчість.

Це процес, який необхідно пройти для того, щоб рухатись далі без нав’язливих думок про ситуацію та афективних переживань.

Що робити, якщо біль не зменшується

Часто до мене приходять люди, які пережили складні життєві події й роками не можуть впоратися з болем. Їхні реакції на спогади залишаються такими ж інтенсивними, як і в перші дні після трагедії.

Це означає, що травма не була достатньо опрацьована психікою, і процес інтеграції зупинився.

Причини можуть бути різні:

• Виснаження та відсутність підтримки одразу після події.
• Переконання, що «не можна показувати свої емоції» чи «не варто навантажувати рідних».
• Спроби відсторонитися від ситуації й навіть не згадувати її.

Усе це блокує природний рух психіки до зцілення.

Що може допомогти?

Пошук будь-якої підтримки, яка вам підходить:

• Розмови з близькою людиною, яка не знецінює ваші переживання.
• Звернення до психолога чи участь у терапевтичній групі.
• Увага до свого тіла, тому що травма часто залишає слід у вигляді напруження. В цьому добре допомагають масаж, усвідомлене дихання, вправи з йоги чи пілатесу.
• Будь-яка форма творчості: танці, малювання, ліпка глиною, написання листів.
• Ритуали та символічні дії.

Коли варто звернутися до психолога

Психіка має здатність відновлюватися, але є ситуації, коли самостійних ресурсів може бути недостатньо, і тоді виникає потреба у зовнішній підтримці.

Варто подумати про звернення до психолога, якщо:

• Біль не зменшується роками й ви реагуєте на спогади так само інтенсивно, як у перші дні.
• З’являються нав’язливі думки чи флешбеки, які неможливо контролювати.
• Не відновився сон, лишився низький апетит, погана концентрація, і це впливає на роботу чи стосунки.
• Ви відчуваєте відчуження від світу чи від себе, ніби ви живете не своє життя.
• Є страх або сором ділитися переживаннями з близькими, тому ви лишаєтеся наодинці з болем.
• З’являється безнадія і відчуття, що нічого не зміниться.

Звернення до психолога — це прояв сили й турботи про себе. Це крок до того, щоб дати собі шанс на відновлення.

«Переживати трагедію — це завжди процес. Він не має чітких термінів і не підкоряється логіці “треба швидше”. Це шлях, який кожен проходить у своєму ритмі.

Важливо пам’ятати: навіть якщо зараз здається, що біль нескінченний, рано чи пізно він має трансформуватися у досвід, який стане частиною вашої історії», — Сущик Оксана, психологиня.

Дозволяйте собі емоції, дайте собі час, не нехтуйте підтримкою від інших. Дбайте про тіло й шукайте опору.

І якщо відчуваєте, що самостійно не справляєтеся, то звертайтеся по допомогу. Це нормально і природно.

Запрошую на консультацію

Я працюю як гештальт-терапевтка і створюю простір, де можна безпечно зустрітися зі своїми переживаннями.

Якщо відчуваєте, що вам потрібна підтримка у проживанні трагічної події чи інтеграції досвіду, я запрошую вас до терапії.

Ми будемо рухатися у вашому темпі, з повагою до вашої історії та внутрішніх ресурсів.