Чи може від психотерапії стати гірше? Коли це нормально, а коли варто насторожитися?

Поговоримо в цій статті на таку важливу і мало обговорювану тему, як терапевтичне погіршення.

Про це знають психологи, але про це майже не знають клієнти, тому зовсім не рідкими є випадки, коли, стикаючись з неприємними переживаннями в терапії, вони припиняють роботу.

Причому ідуть на поганій ноті, часто з враженням, що психолог їм не підійшов, що він недостатньо професійний. Або, в гіршому випадку, що вся ця психотерапія — шарлатанство і лише викачка грошей.

Тому вважається, що не лише спеціалістам, а і широкому загалу, корисно було б знати про таке явище, як терапевтичне погіршення, щоб розуміти, як використати його на користь роботі.

Терапевтичне погіршення — це поява у клієнта в ході терапії негативних, важких, тривожних переживань:

• відчуття пригніченості,
• втома під час або після сеансу з психотерапевтом,
• сум, гнів, відчай, сором, ненависть,
• бажання зруйнувати стосунок, втекти з нього тощо.

Власне все те, що робить терапевтичні стосунки незатишними, неприємними.

Насправді психологи та психотерапевти очікують цей етап в роботі й високо його цінують.

Це означає, що рівень терапевтичних стосунків дійшов до такої міри близькості та довіри, коли клієнт може дозволити собі відмовитись від своїх соціально прийнятних масок та доторкнутися до своїх автентичних переживань, переконань, травматичного досвіду, дати їм проявитися в терапії.

Як правило, цей етап приносить в інтерперсональний простір багато важливого, цінного, часто витісненого та неусвідомленого матеріалу, який дозволяє ґрунтовно і якісно працювати з запитом клієнта.

Терапевтичне погіршення — дуже логічна і плідна стадія психотерапії

Головна її трагічність в тому, що вона часто є неочікуваною і незрозумілою для клієнта, викликає розчарування та знецінення роботи.

В уявленні багатьох клієнтів робота з психологом має бути завжди комфортною і теплою, психолог має займати сторону клієнта і безмежно його підтримувати, задовольняти його психологічні потреби, бути терплячим та лояльним.

Однак постійні погладжування не дають можливостей для жодних змін.

Точка будь-якого психічного розвитку — це фрустрація, тому професійне завдання психолога — сприяти тому, щоб клієнт проходив фрустрації, отримував розвиток, при цьому не руйнуючись.

У цій роботі дуже багато нюансів

Багато залежить від особливостей клієнта, від його запиту до психолога, наявних ресурсів, поточного стану. З іншого боку, від стилю роботи терапевта, підходу, який він практикує, його досвіду.

В якійсь роботі буде дійсно багато підтримки й погладжувань, і це буде терапевтичним, тоді як іншого клієнта це буде лише гальмувати у пошуку змін.

З таким клієнтом робота може бути напруженою і фруструючою, але при цьому повною інсайтів та помітного розвитку. Але в тій чи іншій формі терапевтичне погіршення рано чи пізно проявляється в будь-якій психотерапії.

Які причини терапевтичного погіршення?

Перед тим як перейти безпосередньо до причин, зауважимо одну важливу тезу.

Клієнти приходять до психологів та психотерапевтів за змінами. Людина, яку все влаштовує в ній та в її житті, просто не потребує такої допомоги.

Тому, якщо людина звертається по психологічну допомогу, терапевт(ка) разом з нею намагаються спочатку знайти місце і причину її невдоволення, а потім разом знайти шляхи до змін.

І часом, щоб дістатися до таких змін, треба пройти неприємним шляхом, і нерідко це неминуче.

Тестування реальності

Для того щоб зміни могли початись, насамперед людині треба реалістично побачити обставини й себе в них.

Бо якщо дивитися на світ і інших людей через призму ілюзій, а на себе через призму психологічних захистів, можна нескінченно продовжувати думати й діяти звичним чином, і ніяких змін у житті відбуватися не буде.

Реалістичне бачення світу і себе — це відправна точка для можливих змін, і часто достатня умова для них.

Але це дуже неприємно, коли руйнуються ілюзії та уявлення.

Людині неприємно дізнаватися правду про свою Тінь, про свої «погані» (а насправді природні) частини: про заздрість, зверхність, садистичність, жадібність, боягузство, лицемірство тощо. Про свою частку в існуванні проблем, яких хотілося б позбутися.

Викриваючи в собі подібні якості, люди часто переживають багато сорому, гніву, провини, відчуття протесту, і це все дуже неприємні переживання.

Так само мало приємного у відкриттях, що світ несправедливий, що близькі люди недосконалі, що ми не можемо впливати на чиїсь почуття і вибори, що не все піддається контролю.

Якщо людина стикається з подібними відкриттями, це потребує часу та адаптації, а це, в свою чергу, потребує підтримки.

І терапевт тут може викликати дуже амбівалентні почуття, як чинник поганих переживань з одного боку, і як підтримка з іншого.

Робота перенесення

Друга причина, з якої клієнт може почуватися погано, — це робота перенесення — розгортання в терапевтичному середовищі проєкцій стосунків клієнта з важливими об’єктами з його минулого.

Це відбувається завжди в будь-якій психотерапії, але в різних підходах це може по-різному опрацьовуватися.

В будь-якому разі у клієнта можуть виникати стосовно терапевта дуже інтенсивні почуття, як приємні, так і неприємні. І завжди буде присутня фонова, помірна тривога, яка також є терапевтичним фактором.

Мабуть, зайве казати, що на етапі переживання теплих відчуттів до терапевта терапія буде здаватися затишною, цілющою, підтримувальною, і що клієнту в ній буде добре.

Однак на іншому етапі поступово можуть розгортатися зовсім інші почуття, часто до цього витіснені та неусвідомлені, забуті або дисоційовані.

І у стосунку може виникати глибока образа, відчуття покинутості, гніву, ненависті, безмежного суму, безпорадності, відчаю тощо. Це дуже важкі й складні переживання.

Однак саме в кабінеті психолога є шанс, що вони будуть побачені, проаналізовані, пояснені, їм буде знайдено місце, їх буде перетворено на ресурс.

Аналіз переносу — дуже важлива робота для того, щоб розуміти, як людина будує стосунки та що нею керує в цих стосунках. Усвідомлення мотивів і причин також є значним кроком в напрямку змін.

Опрацювання травматичного досвіду

Про яку б травму не йшлося, в якому б методі не відбувалося її опрацювання — повернення у спогадах до травматичних подій завжди вкрай болісне і неприємне.

Багато клієнтів, наприклад, з досвідом насильства говорять, що радше хотіли б забути цей досвід, викинути його з життя. Але, на жаль, так не працює.

Дисоційовані травми проявляються у симптоматиці ПТСР або у повторюваних ретравмуючих патернах поведінки.

Психологи кажуть, що психіка сама повертається до обставин травми або відтворює їх в надії прожити травму і не зруйнуватися.

Таким чином, єдина терапія травми — це перетворити її з руйнівної події в досвід, інтегрувати в життєвий наратив, знайти її межі, зменшити чутливість людини до цих спогадів, відділити травму від структури особистості.

І в будь-якому разі для цього клієнту необхідно разом з терапевтом(кою) повертатися до спогадів про травму, якщо ці спогади є. Або помічати та аналізувати поведінку, рішення, переживання та події, що відтворюють травматичний досвід.

Ця робота вимагає спільних зусиль і значної довіри між клієнтом та терапевтом. Це дуже важка і болісна робота, але вона дає результат — опрацьована травма перестає підкоряти собі людину, керувати її життям.

Як бачимо, в ході терапії є чимало об’ємних причин для погіршення самопочуття клієнта.

І в періодах таких переживань дійсно можуть з’являтися думки:

• Чи не завдає ця терапія більшого болю, ніж коли її не було?
• Чи воно того варте?
• Чи може бути так погано, якщо психолог ніби має підтримувати та зцілювати?
• Чи бачить терапевт, що мені погано і чи співчуває?

Що робити, якщо ви відчуваєте погіршення стану під час психотерапії?

Одразу скажу, що найгірше, що можна зробити, — це кинути терапію.

Взагалі, обрив терапії — це дуже погана річ, як для клієнта, так і для психолога, оскільки залишаються не озвученими та незрозумілими причини такого рішення.

З боку клієнта таке рішення може відчуватися як обґрунтоване, але на практиці це буває рідко.

Практично завжди людьми керують неусвідомлені мотиви, які не отримують шансу бути знайденими та проаналізованими, і клієнт іде без жодних змін, нерідко з відтвореним негативним досвідом.

Не набагато краща стратегія — удавати, що все нормально, тримати люб’язний вигляд, намагатися бути правильним й порядним клієнтом, сподіватися, що якось воно минеться.

Коли клієнт не озвучує, що щось його бентежить або ранить, спричиняє інший дискомфорт, психолог ніяк про це не дізнається.

По-перше, він не отримає цінного матеріалу для терапевтичної роботи. По-друге, він не дізнається, де йому варто бути більш обережним в роботі.

На щастя, якщо клієнт не обриває терапію, нейтральний і люб’язний вигляд здатен триматися певний час, але потім автентичні переживання клієнта дають про себе знати.

«Найкраще, що можна і треба зробити, — це бути максимально чесним з собою і з терапевтом. Терапевту важливо знати, як клієнт почувається під час та після зустрічі, які думки та переживання у нього є між сесіями.

Йому важливо знати, що якась ситуація чи якийсь коментар викликає якусь особливу емоцію. Важлива і бажана спонтанність. Жодна думка, жодна емоція не є зайвою і випадковою», — Ольга Бурлай, психолог, реляційний психоаналітик.

Коли психолог дізнається про переживання клієнта, для нього стає зрозумілішою його проблема, він краще розуміє, на що звертати увагу, в якому напрямку рухатись.

І водночас він здатен надати клієнту необхідну підтримку в переживанні неприємних моментів, вчасно знизити рівень фрустрації, створити безпечний і надійний простір для інтенсивних клієнтських проявів.

Також варто сказати, що психотерапевт(ка) завжди емоційно включений у стан клієнта, і що його складні переживання у терапевта резонують.

Але терапевт навчений давати раду зі своїми та клієнтськими переживаннями, а також розглядати їх як матеріал для осмислення та змін.

Психотерапевту дуже не байдуже, що з вами відбувається.

Чи може погіршення бути ознакою неякісної терапії? І як тоді вчинити?

Як уже зазначалося, при роботі з професійним психотерапевтом погіршення є скоріше ознакою просування в терапевтичній роботі. Але можуть бути винятки, про які теж варто згадати.

Варто звернути увагу на наступне.

Ігнорування ваших почуттів та скарг

Це коли ви озвучили терапевту про погіршення вашого стану, і терапевт ніяк не змінює тактику роботи, не враховує ваше погіршення.

Це може бути як індивідуальним стилем терапевта, так і недостатньою емпатією. В такому разі погіршення справді може стати надмірним.

Ви маєте право запитати терапевта пояснення про стратегію його роботи й отримати зрозумілі та переконливі пояснення.

Також не дуже добре, коли ви звернулися до психотерапевта з вираженою скаргою — горювання, тривога, депресія, обсесивно-компульсивна симптоматика, вигорання, розгубленість — але після початку роботи ця симптоматика посилилася.

У подібних випадках важливо полегшити стан клієнта, дати йому підтримку та опору, відновити його ресурсний стан, а вже потім допускати стерпну фрустрацію.

Порушення правил професійної етики

Однозначним червоним прапорцем є порушення терапевтом правил професійної етики, наприклад, використання клієнта з будь-якою метою.

Варто пам’ятати, що вас з терапевтом не повинні зв’язувати жодні інші стосунки окрім терапевтичних. Він/вона не повинен просити вас його підвезти, щось йому порадити, надати послугу тощо.

Також недобре, коли терапевтичні стосунки перетворюються на приятельство або сексуальний стосунок. В такому разі, якщо вам здається, що ви відчуваєте погіршення і відтворення старих патернів, то вам не здається.

Ні в якому разі та ні за яких обставин терапевт не повинен принижувати чи ображати клієнта, грубити йому, перекладати цілковито на нього провину за будь-які події.

Психотерапевт може не підійти вам

Зрештою може траплятися так, що психотерапевт(ка), цілком професійний та ефективний, саме вам не підходить.

Коли робота від початку є дискомфортною і це не минає з часом, не з’являється довіра та не утворюється альянс.

Таке теж стається, і це привід спробувати роботу з іншим спеціалістом.

Запрошую на консультацію

З будь-яким клієнтом нам дуже хочеться, щоб він прийшов до бажаних змін і покращив своє життя. І у нас ніколи немає наміру спричинити біль і страждання.

У терапевтів є свій досвід проходження терапевтичних погіршень, як у власній терапії, так і в багатьох групових процесах, тому ми добре знаємо, як влаштована ця звивиста доріжка та куди вона може привести.

Якщо ви шукаєте чуйний та уважний супровід на шляху до змін, звертайтеся.