Жіночність як шлях після травми

У час війни, втрат і потрясінь, багато жінок втрачають відчуття себе. Травма розриває звичні внутрішні зв’язки: тіло більше не слухається, мова не виражає, а жіночність — зникає як щось невловиме.

Але французька психоаналітикиня Жаклін Шоффер пропонує інший погляд: жіночність — це не роль і не задана риса, а процес віднайдення себе після втрати. І психоаналітична терапія — саме той простір, де ця внутрішня робота може відбутися.

Травма як зупинка — і шанс

Травматичний досвід зупиняє. Жінка наче застигає у часі: зникає мова, відчуття, образ себе.

Жаклін Шофер описує це як «розрив символічного» — коли те, що пережито тілом, не має слів. Саме тут втрачається зв’язок із жіночним — бо це не просто стать, а жива динаміка, яка потребує простору для прояву.

Травма — це не лише кінець, це також можливість для нового народження жіночного в суб’єкті. – Ж. Шоффер.

Тіло — не обʼєкт, а суб’єкт

Повернення до жіночого починається з повернення до тіла. Але не як до зображення чи предмету контролю, а як до живого досвіду.

Жіночність живе в чуттєвості, русі, афекті. У тиші тіла, у його ритмах, реакціях, дотику. Саме тіло першою реагує на біль — і воно ж перше може почати відновлювати.

Немає входу в жіночність поза тілом, поза афективним. Це завжди досвід, що виходить за межі знака. – Ж. Шоффер.

Психоаналітична терапія як простір для народження жіночного

У терапевтичному контакті з’являється можливість для того, чого не було: для відчуття, мови, поваги до внутрішнього.

Жіночне тут — не про стать. Це принцип утримання, прийняття, несупротиву. Психоаналітичний простір стає «материнською матрицею», де можна бути без оцінки, де з’являється мова для досвіду, який раніше був занадто болючим.

Трансфер — сцена для народження жіночного.– Ж.Шоффер,

Творчість — мова несказаного

Коли бракує слів, у гру вступають інші форми вираження: малюнок, рух, музика, звук. Це не втеча, а спосіб психіки обійти неможливе та почати знову символізувати.

Творчість — інша форма мови, яка відновлює жіночність у її живій плинності.

Жіночне — не фіксація, воно завжди в русі. Там, де є порожнеча, може з’явитися образ, жест, уява. – Ж. Шоффер

Несвідоме і жіночне: нові шляхи зв’язку

Травма змінює саму структуру несвідомого. Те, що раніше було прихованим, тепер або проривається, або зникає.

Жіночність тут — це нова логіка переживання. Шофер говорить про «логіку пульсації» — руху, який дозволяє заново встановити зв’язок між досвідом і його сенсом, між словом і відчуттям.

Ритм наближення і віддалення, згущення і розрідження смислів — ось логіка жіночного. Ж. Шоффер.

Не повернення, а нове народження

Терапія — не про відновлення того, що було. Вона про створення нової себе, де є місце для тіла, мовчання, уяви, афекту.

Жіночне не зʼявляється миттєво — воно визріває. У дотику до несвідомого, в прийнятті уразливості, у можливості бути різною.

У кожному аналітичному процесі виникає шанс для перетворення фемінного — не за гендером, а за структурою переживання. – Ж. Шоффер

Після травми багато жінок втрачають себе: голос, тіло, символічне. У моїй терапевтичній практиці я супроводжую жінок у поверненні до себе — не до того, «якою я була раніше», а до нової себе, що живе, відчуває, творить.

Терапія — це простір, де можна мовчати. І в цьому мовчанні починає звучати нова жіночність. Якщо вам відгукується — запрошую вас на спільну роботу.