Готові до змін на краще?
Знайти психологаІноді батьки зауважують: дитина не спілкується з однолітками, самотня, не кличе друзів додому або скаржиться, що з нею ніхто не товаришує.
Виникає тривога: «Що не так? Може, з моєю дитиною щось відбувається?»
Але перш ніж робити висновки, важливо зрозуміти, хто скаржиться: батьки чи саме дитина?
Коли про проблему говорять батьки, а не дитина
Діти, як і дорослі, різні за темпераментом та потребами. Є товариські, які мають десять друзів, а є ті, кому достатньо однієї близької людини.
І тут завдання батьків — зрозуміти природу дитини, а не підганяти її під власні уявлення у тому, як «має бути».
Коли дитина дружить не так, як заведено
Буває, що дитина не прагне до дружби з однолітками, а обирає друзів серед дорослих: батьків, вчителів, старших братів та сестер.
Важливо розуміти, що у дитини все гаразд із потребою близькості, просто вона реалізує її по-іншому.
Така дружба може бути дуже значною. Дорослий друг для дитини — це джерело безпеки, прийняття, емоційного відгуку. І знецінювати такий зв'язок не варто.
Швидше варто дослідити, чому саме з дорослими їй простіше.
Іноді це питання темпераменту, іноді чутливості, іноді травматичного досвіду спілкування з однолітками або систематичного булінгу в школі.
У цьому випадку робота з психологом частіше проводиться не лише з дитиною, а й з батьками, щоб допомогти їм побачити цінність таких стосунків.
Коли другом стає іграшка, тварина або уявний персонаж
Це теж спосіб встановлювати зв’язок та вчитися стосункам. Для дитини це не просто гра — це психологічний механізм підтримки.
Вигаданий друг чи улюблена іграшка допомагають справлятися з самотністю, тривогою, нерозумінням. Якщо при цьому дитина залишається активною, емоційною, здатна грати, фантазувати — все гаразд.
Але якщо уявний світ повністю замінює живе спілкування, це сигнал: варто спостерігати та, можливо, обговорити з психологом, чому реальний контакт поки що недоступний.
Коли дитина сама каже, що з нею ніхто не товаришує
Тут важливо розібратися:
- Це ситуативна історія: відбулася сварка, конфлікт, переїзд, зміна школи, хвороба?
- Це тривала ситуація, коли дитина вже давно самотня і не може влитися в колектив?
Якщо це ситуативно, важливо вислухати дитину, прийняти її переживання, підтримати.
Можна поділитись своїм схожим досвідом з дитинства. Розкажіть, як ви справлялися із розривом дружби, як шукали нових друзів.
Для дитини такі історії стають опорою: він відчуває, що не один у своєму досвіді, і що біль втрати дружби можна пережити.
Іноді дітям просто потрібно проговорити свої почуття. Через кілька днів вони вже самі повідомляють: «Ми помирилися, все добре!»
Коли самотність триває давно
Якщо ви помічаєте, що дитина довгий час ні з ким не товаришує, не вливається в колектив, це привід задуматися.
Варто звернути увагу, коли це почалося: у дитячому садку, у школі чи після переїзду.
Іноді причина може бути у нейровідмінності — особливостях розвитку, які впливають на соціальні навички, комунікацію та сприйняття інших людей.
В цьому випадку варто звернутися до дитячого психолога. Після кількох зустрічей фахівець допоможе прояснити ситуацію: це прояви сором’язливості, невпевненості, труднощі з адаптацією чи ознаки, які потребують уваги лікаря.
Якщо психолог бачить, що є особливості, які виходять за межі емоційно-поведінкових труднощів, він може порадити звернутися до дитячого психіатра.
Відвідування психіатра — це не страшно. Це можливість отримати професійну оцінку стану дитини: виключити чи підтвердити нейровідмінності, такі як аутизм, РДУГ чи інші стани, що впливають спілкування та соціалізацію.
Часто саме така діагностика допомагає батькам краще зрозуміти особливості дитини та підібрати відповідний супровід: освітній, психологічний чи медикаментозний, якщо це необхідно.
Якщо причина — сором’язливість і невпевненість у собі
Тут важливо звернути увагу на вік дитини.
Якщо дитина дошкільного віку і не виявляє інтересу до однолітків, насамперед варто звернути увагу на атмосферу в сім’ї та на оточення дитини.
Іноді замкнутість дитини відображає замкнутість батьків або їхню зайнятість, коли мама і тато весь час на роботі, а дитина більшу частину дня проводить з нянею або бабусею в обмеженому просторі.
Дитині потрібне живе соціальне середовище: невеликі групи, гуртки, де можна безпечно проявлятися, або навіть зміна дитячого садка на той, де комфортно, де не 25 дітей у групі, а 10.
Такі зміни допомагають дитині відчути себе побаченою, почутою і включеною до спілкування.
А якщо батькам складно зрозуміти, що саме заважає дитині, то корисно звернутися до психолога, щоб разом вибудувати стратегію підтримки та зрозуміти, де потрібна допомога дорослим, а де м’який супровід дитини.
Буває, що дитині дуже хочеться дружити, але вона боїться підійти, не знає, як розпочати розмову, відчуває, що «щось заважає».
Тоді робота з психологом — чудовий варіант.
У безпечній атмосфері дитина вчиться висловлювати себе, говорити про почуття, пробувати нові моделі спілкування. Часто саме у кабінеті психолога дитина вперше говорить про те, що не може розповісти батькам.
Так поступово з’являється впевненість, зменшується тривога, і дитина сама починає шукати контакти з іншими.
Коли підліток замикається
Ще важливо звернути увагу на той момент, коли дитина раніше була веселою, активною, легко спілкувалася і дружила, а потім, з настанням пубертату, стала замикатися.
Тут включаються відразу кілька факторів — і гормональні зміни, і формування нового сприйняття себе, і пошук кордонів між «Я — дитина» і «Я — вже не зовсім дитина».
Іноді підліток просто випадає зі звичного середовища. Друзі змінюються, інтереси розходяться, а він поки що не знаходить, де його місце.
Батьків це, звичайно, лякає: підліток стає замкнутим, мало чого розповідає, і часто навіть не просить допомоги, хоча оточуючі вже турбуються.
У таких випадках дуже добре працюють терапевтичні групи для підлітків.
По-перше, туди приходять хлопці та дівчата зі схожими переживаннями, і вони швидко почуваються рівноправними — нікому не треба прикидатися. Це створює безпечну атмосферу, де можна бути собою, не бути засудженим.
По-друге, підліток потрапляє в нове середовище — в спеціально створений простір, де можна спостерігати, як живуть інші, поступово виходити зі своєї «шкаралупи» і знову намагатися спілкуватися.
Професійний ведучий чи терапевт м’яко спрямовує процес, допомагає підліткам упоратися зі своєю вразливістю, вчить, як можна проявлятися у соціумі, не боячись оцінки.
Іноді у таких групах бувають міні-лекції та обговорення, де підлітки починають краще розуміти не лише себе, а й інших.
А головне — вони бачать, що вони не одні, і що труднощі в спілкуванні — це не вирок, а просто етап дорослішання.
Кожна дитина проходить свій шлях соціалізації
Не завжди «багато друзів» — це показник добробуту. Іноді один близький друг — це вже велика цінність.
Головне — зберігати довіру, бути поряд і чути. Тоді дитина завжди зможе прийти до вас з радістю або сумом, з перемогою або зі своїм болем.
Що можуть зробити батьки вже сьогодні
Слухайте, не оцінюючи
Коли дитина ділиться переживаннями, не поспішайте давати поради чи шукати винних. Просто послухайте.
Іноді саме це вже допомагає — коли поряд є дорослий, який не знецінює та не виправляє, а просто розуміє.
Розкажіть, як ви самі переживали самотність чи сварку у дитинстві. Це не лише зближує, а й показує, що почуття дитини нормальні.
Спостерігайте за динамікою
Якщо дитина переживає труднощі у спілкуванні, зверніть увагу, як довго це триває. Чи змінюється щось? Чи повертається інтерес до контактів?
Ці спостереження важливі, якщо ви вирішите звернутися до фахівця.
Створюйте простір для спілкування
Іноді дітям просто потрібно більше причин для взаємодії: гуртки, спільні прогулянки, настільні ігри, сімейні зустрічі.
Але важливо, щоб це не було насильством: дитині має бути цікаво та безпечно.
Перевірте сімейну систему
Часто труднощі дитини відбивають замкнутість чи напругу в сім’ї. Дитина росте у тому полі, яке ви створюєте.
Не відкладайте підліткову підтримку
У пубертаті особливо важливо не «тиснути», а допомагати прожити цей перехід.
Якщо підліток закрився, то терапевтична група чи індивідуальна терапія часто дають потужний ефект.
Зверніться за допомогою, якщо тривога залишається
Психолог допоможе зрозуміти, що саме заважає дитині, а при необхідності підкаже, чи варто звернутися до психіатра або нейропсихолога.
Пам'ятайте, що звернення до фахівця — це не ознака проблеми, а турбота про розвиток вашої дитини.
Запрошую на консультації
Якщо дитині хочеться дружити, але вона не наважується підійти, соромиться, не знає, з чого почати — робота з психологом може стати ключем.
Я консультую батьків дітей будь-якого віку та проводжу терапію для дітей віком від восьми років.
У безпечній атмосфері дитині простіше проявитися: її не оцінюють, не підганяють, не порівнюють з іншими. Саме тому у психолога часто виходить те, що вдома дається важко.
Дитина ще не має зрілої усвідомленості — їй складно описувати словами, що вона відчуває або чого боїться.
Проте це можна виразити через арт-методики: гру, малюнок, пластилін, казку. Іноді через одну ігрову сцену чи малюнок стає зрозумілим те, що довго було невимовним.
Навіть робота зі снами у дітей може стати способом зрозуміти глибинні почуття, які дитина не може проговорити, але проживає тілом, поведінкою, замкнутістю.
Для батьків це цінна підказка не про те, «що не так з дитиною», а про те, що вона переживає і як можна бути поруч по-справжньому.
Іноді батькам важливо просто зрозуміти, що відбувається з їхньою дитиною і де її проблема: сором’язливість, вразливість, нерозуміння своїх почуттів чи внутрішні конфлікти, які вона не може висловити словами.
Я також з радістю приймаю дорослих клієнтів
Тому що у кожного дорослого є своя внутрішня дитина — та, що колись злякалась, образилась, не була почута.
І часто саме ця внутрішня дитина заважає дорослому чути власних дітей та витримувати їхні почуття.
Робота з собою — це завжди можливість зустрітися з цією внутрішньою дитиною, дати їй місце та підтримку, щоб самому стати більш живим та стійким.
