Не відчуваю любові до мами. Це нормально?

«Батьків не обирають. Я не вибирав свою матір. Мені соромно, але я не відчуваю любові до мами. Зі мною щось не так?»

Так буває, що дорослі люди не відчувають любові до, здавалося б, найдорожчої та рідної людини — до мами.

Поруч із нею відчувається порожнеча, безодня, немає бажання ділитися чимось особистим, обіймати чи говорити добрі слова. Швидше, навпаки, є бажання усунутись, не спілкуватися, уникати тілесних контактів, дзвінків та розмов.

Людина, яка тебе народила, виростила, знає тебе ще до твого народження, стає чужою. Поруч із нею відчуваєш душевний, а часом і тілесний біль замість радості.

Усвідомлення цього може викликати сумніви у своїй нормальності.

Фраза «Я не люблю свою маму» звучить для багатьох як звук батога в повітрі. Її рідко говорять вголос, оскільки вона моментально викликає загальний осуд зовні, а всередині людини можуть виникати сором, почуття провини чи тривога.

Ми боїмося бути «поганими дітьми» і можемо переживати болісний внутрішній конфлікт. Намагаємося змусити себе відчувати любов чи ніжність до матері, але стикаємося зі своїм відчуттям порожнечі, безсилля чи відторгнення.

Що ж робити, якщо в душі немає любові та тепла до мами?

У цій статті подивимося на відсутність любові до матері як частину реальності, в якій стосунки з нею можуть бути складними, що стоїть за таким усуненням, які є кроки до усвідомлення дійсності та як навчитися приймати свої емоції без засудження.

Що стоїть за тим, що заведено вважати любов дорослої людини до матері обов’язковою?

Ми живемо в суспільстві, де століттями говорять про те, що любов до матері є природною, безумовною, обов’язковою. Де мама — це святе, це людина, яка непогрішна, завжди любить і готова пожертвувати собою заради дитини.

У голові звучать голоси рідних, фрази з фільмів та пісень: «Бережи матір», «Мама — найдорожче» тощо.

У нашій культурі материнська постать ідеалізована, тоді як життя набагато складніше.

Реальність така, що матері бувають різними. Є дбайливі, чуйні, уважні, але є й ті, хто виявляє до дитини емоційну холодність, байдужість чи критику, знецінення, інколи може застосовувати й фізичне насильство.

Що стоїть за відстороненням від постаті матері?

Людина при народженні найбільш безпорадна істота в порівнянні з тваринами й потребує захисту набагато триваліший час, ніж будь-яка з них.

Почуття дитини до матері безумовні. Мамі не треба якось їх особливо заслуговувати та докладати колосальних зусиль. Вони просто є.

Любов і прихильність до батьків або до значного дорослого для дитини є запорукою її виживання.

Батьки мають встановити міцний та глибокий зв’язок з дитиною, поки вона маленька. Їхня відповідальність — створити умови, де малюк відчуває фізичну та емоційну безпеку, тепло, прийняття, турботу, відчуття, що його бачать, що він важливий.

Допомогти йому розуміти себе, свої почуття, вчинки, навчитися пізнавати цей світ самостійно, адаптуватися до зовнішніх умов та жити у них. Для цього потрібен час та бажання.

Трапляється так, що батьки не хочуть і/або не можуть змінювати своє життя, коригувати його з появою дитини. Тоді її віддають рано в ясла чи бабусям із дідусями, залишають дома в ранньому віці зі старшими дітьми, сусідами, а іноді й самого.

Дитина під наглядом, але позбавлена опіки та тепла мами, яких дуже потребує в цьому ніжному віці.

Любов до батьків пов’язана із турботою, увагою, визнанням

У дитинстві дитина прагне за всяку ціну отримати їх. Чим більше її зусилля і чим більше у відповідь на свої почуття вона отримує холодність і байдужість, тим більше прихильність до батьків зменшується.

Психіка не формує «природну» прихильність, і це впливає на все подальше життя людини, на її спілкування з іншими людьми та на відчуття себе в цій взаємодії.

Відсутність успішності в отриманні дитиною будь-яких зв’язків із батьками чи важливими постатями дорослих підштовхує до неможливості встановлення нормальних зв’язків зі світом.

Виростає така людина найчастіше із відчуттям непотрібності, неважливості, нецінності себе. Від таких людей у дорослому віці можна почути: «Я ріс як бур’ян при дорозі», «Відчуваю себе немов ковила в степу».

Нелюбов до матері може бути способом самозахисту

Якщо мама принижувала або була емоційно нестабільною, маніпулюючою, агресивною, то для виживання в таких відносинах дитині треба було щось робити.

Один із простих і доступних способів — «заморозити» почуття, відгородитися, сформувати всередині дистанцію, яка допомагає зберегти свою цілісність, своє єство.

Кроки до усвідомлення дійсності

Одним з основних кроків до усвідомлення дійсності часто стає здатність побачити маму як окрему людину, а не міфічну фігуру «Мати».

Коли ми перестаємо дивитися на неї очима дитини й починаємо бачити жінку зі своєю історією, зі своїми травмами, страхами, ми нерідко розуміємо, чому вона була такою.

• Можливо, вона сама не знає, що таке кохання та увага батьків, не знає, як створювати й проявляти тепло та турботу, виросла далеко не в найкращих життєвих обставинах.
• Можливо, вона жила за умов, де прояв емоцій вважався слабкістю, а ігнорування почуттів та потреб — нормою.
• Можливо, її дитинство пройшло серед тих, для кого спілкування зводилося до криків, критики, знецінення, ігнорування всередині сім’ї, тоді як для суспільства це була зразкова сім’я.
• Можливо, їй знайомий лише один спосіб відчувати себе живою, бути собою, коли вживає алкоголь.

Таке розуміння допомагає повернути контроль над ситуацією: «Я не можу змінити обставини, я не можу змінити минуле, але я можу змінити своє ставлення до них, до матері, до себе, до свого життєвого шляху. Я бачу, що сталося, і можу вибрати, як далі із цим жити».

Як навчитися приймати свої емоції без засудження?

У таких випадках не варто звинувачувати себе. Важливо розуміти, що почуття не підпорядковуються «треба» чи «мусиш».

Ми не зобов'язані любити того, хто спричинив біль, навіть якщо це наша мати. При цьому, ми можемо бути вдячні їй за життя і той обсяг любові та уваги, які вона змогла нам дати.

Коли є розуміння, що немає любові до мами, важливо поставити собі кілька запитань.

1. Коли я думаю про маму, що саме відчуваю? Можливо, агресію, роздратування, тривогу, злість, страх, байдужість, смуток, провину. Якщо відповідь «нічого не відчуваю», то спробувати запитати: «Коли мене просять подумати про маму, що я відчуваю?»
2. Що я хочу отримати від наших стосунків із нею зараз? Що для мене зараз важливо? Можливо, ясність, спокій, прощення або бути на відстані один від одного.
3. Як я самостійно можу подбати про себе без заподіяння болю і без руйнування себе почуттям провини, обов’язку?

Будь-яка реакція на запитання та відповіді буде нормальною.

Головне, щоб це був усвідомлений вибір дорослої людини, а не відповіді дитини в тілі дорослої людини, яка продовжує шукати й чекати на материнську любов там, де її не було, і де вона, на жаль, не зможе її отримати в тому вигляді, як хоче.

Як допомагає психологія, психотерапія та коучинг

Любов до мами у дорослої людини — це не обов’язок, а можливість і свідоме рішення.

Робота з цією темою рідко буває швидкою. Знадобляться бажання, час, делікатність та терпіння.

Психологи, психотерапевти, лайф-коучі на своєму рівні можуть допомогти:

• Усвідомити, що ви насправді відчуваєте, а не те, що повинні відчувати.
• Побачити реального себе і свою внутрішню дитину, яка шукає любові.
• Знайти безпечні способи прожити образу та гнів, подолати почуття провини.
• Бути в тіснішому контакті з собою та своєю природою.
• Навчитися будувати нові, здоровіші стосунки з іншими людьми, зі світом.

У такій роботі з часом людина починає відчувати спокій, відсутність болю та страждання у питанні стосунків із мамою.

Або може з’явитися співчуття, легкий, теплий сум, а іноді й маленьке, ледве пульсуюче, але справжнє почуття любові. Не дитяча залежність, а усвідомлене ухвалення мами: ти не могла інакше, і я більше не чекаю, що ти станеш іншою.

Запрошую на консультацію

«Любов до матері може не прийти. І це також нормально. Це не робить вас поганою або зіпсованою людиною. Це говорить про те, що ваша історія складна, як більшість людських історій. Важливіше, щоб усередині вас був спокій, а не конфлікт», — Боглаєва Тетяна, психологиня.

Якщо ви хочете усвідомити та прийняти свої почуття до мами, а не «полюбити її за будь-що», покращити стосунки з собою та іншими людьми, навчитися бути добрим до себе самого, навіть якщо вас не навчили цього в дитинстві, запрошую до спільної роботи.

Я Тетяна Боглаєва, психолог у модальності екзистенційного аналізу, лайф та антикризовий коуч, практик метафоричних карт та арттерапії.