Ігрова залежність у дітей: що робити батькам?

Сучасні діти зростають у світі екранів. Телефони, планшети, комп’ютери — невіддільна частина їхнього повсякдення. Але те, що починалось як захоплення, все частіше переростає у поведінкову залежність.

Батьки помічають: дитина зникає у віртуальному світі, ігнорує спілкування, навчання та інші активності.

Особливо вразливими є хлопці — вони частіше схильні саме до геймерської залежності, тоді як дівчата — до соціальних мереж.

Всесвітня організація охорони здоров’я вже включила ігрову залежність до МКХ-11 як психічний розлад, що потребує діагностики та терапії.

Як формується залежність: механізми, фактори та наслідки

Ігрова залежність не виникає раптово — вона формується поступово. Цей процес має свої закономірності, попереджувальні ознаки та ризикові чинники.

Умовно їх поділяють на три групи:

• біологічні,
• поведінкові,
• психоемоційні.

Більшість сучасних ігор спроєктовані так, щоб стимулювати дофамінову систему мозку. Кожна перемога чи бонус у грі активує центр задоволення.

З часом у дитини з’являється звикання: для отримання того самого рівня емоцій потрібні все частіші та триваліші ігрові сесії.

Через незрілість лобових долей мозку (які завершують розвиток до 25 років) діти ще не мають сформованих механізмів самоконтролю.

Тому вони фізіологічно не здатні ефективно регулювати свою поведінку, особливо коли гра викликає миттєве задоволення.

Гейміфікація — система бонусів, балів, рівнів — створює замкнене коло постійної винагороди. А соціальна складова онлайн-ігор та платформ (чат, рейтинг, змагання) формує ілюзію соціального визнання, що особливо привабливо для підлітків, якщо вони почуваються самотніми чи відторгнутими у реальному житті.

Формування залежності часто супроводжують з:

• соціальною тривожністю,
• розладом дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ),
• низькою самооцінкою,
• дитячою депресією.

Як це впливає на психоемоційний стан і розвиток дитини?

Часто діти грають, щоби уникнути складних почуттів: тривоги, страху, нудьги, самотності, або щоб втекти від конфліктів у школі чи вдома.

У грі значно простіше відчути себе героєм, ніж у реальному житті. Але надмірне занурення в ігровий світ уповільнює розвиток мислення, пам’яті, концентрації. Шкільна успішність падає, зростає емоційна нестабільність.

Ба більше, деякі ігри нав’язують викривлені уявлення про силу, правила, цінності та сприяють десенсибілізації до жорстокості.

Як розпізнати, що дитина потрапляє в пастку ігрової залежності?

Перші сигнали залежності можуть бути малопомітними, але варто звертати увагу на поведінкові, емоційні та фізичні зміни.

Нижче — список ознак, які мають насторожити батьків:

Поведінкові маркери:

• дитина проводить за грою понад 2–3 години щодня, без перерв;
• ігри витісняють інші активності: хобі, навчання, прогулянки;
• з’являється хибне уявлення щодо реального часу, проведеного в грі;
• дитина нехтує сном, може грати вночі або вдосвіта, приховуючи це.

Емоційні прояви:

• агресія або дратівливість, якщо гру переривають;
• тривожність або апатія, коли гра недоступна;
• ейфорія після повернення до гри;
• гра стає способом втечі після конфліктів з близькими.

Соціальні та фізичні зміни:

• поступове віддалення від друзів, зниження інтересу до спілкування;
• ігнорування родинних заходів, знецінення живого контакту;
• втрата інтересу до навчання, відкладання домашніх завдань;
• скарги на втому, головний біль, безсоння;
• зміни апетиту (зниження або переїдання) на тлі низької фізичної активності.

Як відрізнити захоплення від залежності?

Ключовий показник — самоконтроль. Якщо дитина здатна самостійно регулювати час у грі або погоджується на встановлені вами межі — найімовірніше, це просто захоплення, а не залежність.

Не має викликати занепокоєння, якщо дитина:

• має різноманітні інтереси поза грою;
• виконує шкільні завдання, не відкладає їх через гру;
• готова відкласти гру, щоб зробити щось інше;
• бере участь у домашніх справах;
• не ізолюється від родини та друзів.

Тобто, дитина лишається активним учасником життя, а гра не «захоплює» весь її вільний час.

Варто пам’ятати, що рівень соціальної активності залежить і від характеру дитини. Інтроверт може проводити менше часу з однолітками, але це не завжди свідчить про залежність. Важливо спостерігати за змінами у поведінці, а не лише за її формою.

Типові помилки батьків у реакції на ігрову залежність

Ігнорування проблеми

Очікування, що дитина «переросте», є небезпечним. Залежність не зникає сама по собі.

Встановлюйте межі разом. Коли дитина має право голосу, вона легше їх дотримується.

Різка заборона гри

Це лише посилює спротив і провокує «втечу» в онлайн при першій нагоді. Ведіть діалог та пояснюйте, чому важливо обмежувати час у грі.

Вимога негайної зміни поведінки

Поведінкова залежність не зникає одномоментно. Потрібна поступовість і послідовність.

Покарання забороною грати

Наприклад: «Отримаєш погану оцінку — забираю комп’ютер!» Такі методи руйнують довіру й створюють образ батьків як каральної сили.

Будьте послідовними, але доброзичливими. Це формує навички саморегуляції, а не страх.

Знецінення гри

Фрази типу «Я ненавиджу ці твої стрілялки!» лише посилюють розрив між світом дитини й дорослого. Такі вислови закривають шлях до діалогу, викликають спротив та поглиблюють ізоляцію.

Натомість спробуйте запитати: Що тобі цікаво в цій грі? Який у тебе улюблений герой? Чого ти навчився/досяг у грі? 

Ці запитання відкривають міст для розуміння і довіри.

Винагорода грою

Часто батьки кажуть: «Пограєш після домашки» або «Якщо добре поводитимешся, дам планшет».

Але це підсилює значущість гри як «найвищої цінності» і закріплює асоціацію, що гаджет — нагорода за старання, що надалі робить відмову від гри ще складнішою.

Краще обирати нематеріальні, не екранні винагороди: спільна поїздка чи прогулянка, нове враження або спонтанний сюрприз, час на одинці з батьком/матір’ю без екранів.

Пам’ятайте про особистий приклад

Діти не роблять те, що ми кажемо. Вони копіюють те, що ми робимо. Якщо ви самі постійно в телефоні, складно вимагати іншої поведінки від дитини.

Запровадьте прості, спільні для всіх сімейні цифрові правила, наприклад, «Без телефонів під час їжі», «Гаджети — не пізніше 20:00».

Альтернатива, а не заборона

Просто заборонити грати недостатньо. Забравши гру, ви залишаєте дитину в емоційній порожнечі. Вона не має достатнього ресурсу, щоб самостійно знайти заміну.

Тому завдання дорослого — запропонувати реальні привабливі альтернативи.

Це можуть бути:

• спортивні секції чи активні ігри на вулиці;
• настільні ігри;
• творчі заняття, малювання, музика, кулінарія;
• прогулянки, поїздки, сімейні ритуали;
• гуртки за інтересами;
• спільний час із батьками — найцінніша альтернатива.

Особливо добре працює, коли альтернатива цікава і вам особисто. Так дитина бачить вас не як контролера, а як партнера у спільному дозвіллі.

Профілактика залежності: прості, але дієві кроки

Щоб знизити ризик розвитку ігрової або інтернет-залежності, важливо не лише контролювати час, проведений з гаджетами, а й формувати здорову сімейну атмосферу, відкритість і передбачуваність.

Основні принципи профілактики:

• Довіра і діалог замість тиску. Будуйте емоційний контакт із дитиною.
• Чіткий режим дня. Повноцінний сон, харчування, фізична активність підтримують саморегуляцію.
• Цифрові правила. Домовленості про час і умови користування ґаджетами мають діяти для всіх членів сім’ї.
• Розуміння, а не осуд. Гра — не ворог, а прояв внутрішньої потреби. Не знецінюйте ігровий досвід.
• Пошук причин. Що саме змушує дитину тікати в гру? Можливо, це потреба в підтримці, увазі, самовираженні?

Коли звертатися по допомогу

Якщо ви відчуваєте, що не справляєтесь самостійно, або хочете відновити чи налагодити емоційний зв’язок з дитиною, ви можете звернутись до психолога.

Психолог (або психотерапевт) допоможе:

• розібратися в причинах поведінки;
• навчити дитину навичок саморегуляції;
• підтримати вас у налагодженні стосунків у родині.

Обов’язково зверніться до дитячого психіатра, якщо ви помічаєте:

• тривалий пригнічений стан у дитини (понад 2 тижні),
• проблеми зі сном чи апетитом,
• втрату інтересу до життя,
• самоушкодження чи небезпечну поведінку.

Дуже часто психіатр працює в тандемі з психологом — разом вони підбирають оптимальний підхід для вашої дитини.

Запрошую на консультацію

«Ігрова залежність — це сигнал про те, що дитина шукає щось важливе: прийняття, розуміння, контроль або можливість бути собою. Наше завдання як дорослих — не карати, а підтримати, не ламати, а будувати разом новий шлях до контакту і довіри», — Мірошніченко Людмила, психологиня.

Як практичний психолог та гештальт-терапевт, я працюю з різними запитами індивідуально та сімейно, допомагаючи:

• підліткам (з 12 років) знайти способи впоратись з емоціями та потребами, навчитися саморегуляції, зміцнити самооцінку;
• батькам краще зрозуміти себе і свою дитину та встановити підтримуючі кордони;
• родинам будувати відкрите спілкування з повагою і без зайвого тиску.

Запрошую до себе на консультацію і в терапію!

Використані джерела

• Choujaa, H., Zoukal, S., & Agoub, M. (2025). Internet and video game addiction among adolescents: A preliminary study. L Encéphale, 51(6), 677–681. https://doi.org/10.1016/j.encep.2024.11.012

• Wernicke, J., & Montag, C. (2025). Linking gaming disorder tendencies in children to their personality and parental gaming behavior. Frontiers. https://doi.org/10.3389/fpsyt.2021.748195