Як відкритися психологу й поглибити вашу роботу

Багато людей думають, що якщо вони вже прийшли до психолога, то далі все піде само собою.

Але на практиці часто з’являється така складність, що говорити ніби є про що, але чомусь не доходиш до суті чи розповідаєш щось правильно, обережно, а не так як би хотілось.

І тут виникає внутрішній конфлікт: з одного боку, хочеться змін і глибини, з іншого — страшно відкриватися.

У цій статті ми розберемось, чому відкриватися психологу буває складно, чому це нормально і як поступово налагоджувати контакт у своєму темпі, не лякаючись і не тиснучи на себе.

Чому відкриватися психологу може бути складно

Наша відкритість полягає не лише у тому, щоб просто взяти та щось розповісти.

Це контакт із вразливими частинами себе, і часто цей контакт був небезпечний у минулому.

Вам може бути складно відкриватися, якщо:

• вас раніше не слухали або знецінювали,
• за щирість критикували або карали,
• почуття ігнорували (не вигадуй, нічого страшного),
• ви звикли бути сильним і не показувати слабкість,
• є страх осуду, критики або відкидання,
• є сором за свої думки, почуття чи досвід.

Психотерапевти не чекають, що клієнт відкриється швидко або правильно

Відкритість — це процес, який розвивається через:

• регулярність зустрічей,
• досвід, що вас не засуджують,
• відчуття безпеки,
• можливість бути різним і залишатися прийнятим.

Зі своєї практики я зустрічалась, що у клієнтів бувають такі думки: «Я ходжу вже 5 сесій і досі не розповів найважливіше, значить щось не так зі мною».

Насправді це може означати, що:

• ви ще не готові,
• контакт ще формується,
• тема справді важлива і потребує більше часу.

І це абсолютно нормально — не стрибати в річку, не знаючи яке там дно.

Як відкритися психологу?

Нижче наведу орієнтири, які можуть допомогти рухатися у своєму темпі.

1. Почніть із того, що вже є

Не потрібно відразу говорити про найболючіше.

Можна почати з простого:

• Я не знаю, з чого почати.
• Мені складно говорити про себе.
• Я відчуваю, що мені легше звідси втекти.

Парадокс у тому, що саме це і є початком відкритості.

2. Говоріть не тільки «що», а і «як»

Багато людей розповідають події, але не говорять про свої відчуття.

Наприклад замість «У мене складні стосунки з мамою» можна додати: «І я зараз відчуваю напругу, коли про це говорю».

Це маленький крок, але такий значущий, бо терапевт починає краще розуміти, як вам з цим.

3. Можна говорити про страх відкриватися

Говорити прямо:

• Я боюся, що ви мене засудите.
• Мені соромно це говорити.
• Я боюся, що якщо скажу, ви будете думати про мене інакше.

4. Дозвольте собі мовчати

Відкритість — це не тільки слова.

Іноді в психотерапії виникають паузи. І це не означає, що щось не так. Це може бути момент, коли психіка обробляє важливе.

5. Не поспішайте бути хорошим клієнтом

Помічаю, що деякі клієнти намагаються:

• говорити правильно,
• бути логічними,
• не плакати,
• не злитися,
• не витрачати час даремно.

Але психотерапія починається там, де з’являється живість, а не правильність.

6. Помічайте, де ви закриваєтесь

Іноді можна прямо сказати:

• Я зараз щось недоговорюю.
• Я відчуваю, що не хочу це казати.

До речі, можливо, ви не знали, але у терапії існує правило «Стоп».

Клієнт може в будь-який момент зупинити щось, що він відчуває як зарано, забагато, немає сил обробити, зашвидко. І тоді й закриватись не доведеться.

7. Дайте собі час

Глибина не з’являється за одну або дві зустрічі.

Як і в будь-яких стосунках, довіра формується поступово. І це нормально, що на це потрібен час.

Що змінюється, коли з’являється більше відкритості

• Більше ясності щодо своїх почуттів.
• Глибше розуміння своїх реакцій.
• Можливість торкатися складних тем без перевантаження.
• Відчуття, що вас бачать і приймають.
• Більше контакту з собою.
• Більше внутрішньої свободи.

«І що важливо: відкритість у терапії часто переноситься в життя. Людина починає інакше говорити, будувати межі, розуміти свої потреби. Саме тут починаються реальні зміни.

Відкриватися — це завжди ризик. Ризик бути побаченим. Ризик бути незрозумілим. Ризик зіткнутися з почуттями, які довго були заховані, але у безпечному терапевтичному просторі цей ризик поступово перетворюється на ресурс», — Панченко Тетяна, психологиня.

Запрошую на консультацію

У своїй роботі я часто зустрічаю людей, яким складно відкриватися.

Вони звикли тримати все в собі, бути сильними, не показувати вразливість або не довіряти іншим.

І це не проблема — це досвід, який колись був необхідним.

Я працюю в довгостроковому підході, маю психологічну та психотерапевтичну освіту, додаткові спеціалізації, проходжу супервізію і регулярно навчаюся.

У роботі для мене важливі безпека, контакт і повага до темпу людини.

Я не чекаю, щоб клієнти відкривалися швидко. Не потрібно бути зручним клієнтом чи відразу говорити найболючіше.

Заохочую вас почати з простого: «Мені складно довіряти. Давайте повільніше».

І це вже буде початком глибокої роботи.