Готові до змін на краще?
Знайти психологаДисморфофобія (англ. body dysmorphic disorder) — психічний розлад, за якого людина постійно і болісно зосереджується на своїй зовнішності, вбачаючи в ній дефекти, які інші не помічають або вважають несуттєвими.
Дефекти можуть бути реальними, але незначними, або ж повністю уявними. Для самої людини вони стають джерелом тривоги, сорому і навіть соціальної ізоляції.
За сучасними дослідженнями, у загальній популяції на дисморфофобію страждає близько 2 % дорослих, тоді як серед пацієнтів дерматологічних і косметологічних клінік цей показник сягає 11–13 % (Læknablaðið, 2019).
Чим дисморфофобія відрізняється від звичайного незадоволення собою
Багато людей іноді бувають незадоволені своїм відображенням у дзеркалі: хотіли б схуднути, змінити зачіску чи мати чистішу шкіру. Це природно і не завжди свідчить про розлад.
Але при дисморфофобії думки стають нав’язливими, займають декілька годин щодня і поступово починають впливати на усі сфери життя. Людина втрачає здатність адекватно оцінювати себе, концентрується лише на уявному дефекті, уникає спілкування та відчуває постійний осуд інших.
З часом зростає ризик розвитку депресії, тривожних станів і навіть суїцидальних думок.
У клінічній практиці виділяють так звану «тріаду симптомів» дисморфофобії: надцінна переконаність у власному дефекті зовнішності, сенситивні ідеї ставлення («усі помічають і засуджують мій недолік»), а також знижений, депресивний настрій. Саме їхня поєднаність допомагає відрізнити розлад від звичайного невдоволення собою (Лапушенко, 2014).
Дослідники також відзначають важливу різницю між дисморфофобією та дисморфоманією. Якщо у першому випадку людина ще може критично оцінювати свої переживання, то дисморфоманія супроводжується маревними ідеями і дуже стійким переконанням у власному дефекті, що надзвичайно складно піддається корекції.
Як проявляється дисморфофобія
Симптоми можуть виглядати по-різному, але майже завжди включають надмірну увагу до певних рис тіла чи обличчя.
Людина може годинами розглядати себе у дзеркалі, шукаючи правильний ракурс, або ж, навпаки, уникати дзеркал і фотографій. Характерним є прагнення приховати дефект за допомогою макіяжу, зачіски чи одягу.
Деякі пацієнти описують, що їм здається, ніби інші постійно розглядають саме проблемну зону. Наприклад, підлітки з акне впевнені, що однолітки не дивляться їм у очі, а лише на шкіру. Інші відмовляються від групових фотографій, бо переконані, що їхні недоліки будуть більш виразними, ніж у інших.
Часто виникають повторювані ритуали: наприклад, навʼязлива перевірка, маскування, редагування фотографій або навіть самопошкоджувальна поведінка на кшталт видавлювання запальних елементів на шкірі. Такі дії рідко приносять полегшення, проте закріплюють замкнене коло розладу (Paul S. Haber, 2025).
Причини та тригери
Дисморфофобія часто починається у підлітковому віці, коли тіло зазнає гормональних змін. Дівчата хворобливо переживають прискорений розвиток — високий зріст чи зміни грудей, тоді як хлопці — затримку розвитку, невеликі пропорції тіла чи будову геніталій.
Саме цей період робить підлітків особливо вразливими до формування уявних дефектів (Лапушенко, 2014).
Щодо факторів розвитку дисморфофобії, то генетична схильність може пояснювати до половини випадків. Водночас такі психологічні риси як: тривожність, перфекціонізм, низька самооцінка, створюють сприятливий ґрунт для виникнення симптомів дисморфофобії.
Важливу роль відіграють і дитячі травми: булінг, дражніння, критика з боку батьків чи однолітків. Сучасні дослідження також свідчать про зміни у роботі мозкових структур, що відповідають за емоційне регулювання та сприйняття образів.
Окремим чинником є вплив медіа і соціальних мереж. Ідеалізовані образи з реклам і блогів створюють нереалістичні стандарти краси. Молодь часто порівнює себе з цими еталонами і відчуває глибоку невідповідність.
Саме тут виникає феномен «селфі-дисморфії» або «Snapchat-дисморфії» – коли фільтри і фотоефекти формують образ, який людина прагне відтворити у реальному житті, проте зробити цього неможливо.
Що робити, якщо Ви впізнали себе
Якщо Ви відчуваєте, що думки про зовнішність займають більшу частину дня, викликають сильну тривогу і заважають працювати чи спілкуватися, варто замислитися над тим, щоб звернутися по допомогу.
Без лікування дисморфофобія часто має хронічний перебіг.
Важливо пам’ятати, що косметичні процедури чи пластичні операції рідко розв’язують проблему. Навпаки, у більшості випадків вони не зменшують симптомів, а іноді навіть поглиблюють їх. Адже причина не у тілі, а в тому, як воно сприймається.
Тому головним кроком має стати звернення до психотерапевта та психіатра.
Як може допомогти психотерапія
Найбільш ефективними методами лікування визнані когнітивно-поведінкова терапія та медикаментозне лікування антидепресантами.
Психотерапія допомагає поступово зменшувати нав’язливі думки про зовнішність, навчитися бачити себе більш об’єктивно і повертатися до активного життя.
Дані також свідчать, що люди, які проходять психотерапію, отримують не лише зменшення симптомів, а й краще усвідомлюють власний стан та здобувають інструменти для підтримання психічного здоров’я у майбутньому. Медикаменти можуть бути корисними як додаткова підтримка, особливо при поєднанні дисморфофобії з депресією чи тривожними розладами.
Дисморфофобія – це психічний розлад, який має тенденцію до хронічного перебігу і може призводити до глибоких страждань. Проте він піддається лікуванню. Своєчасна психотерапія та підтримка здатні повернути відчуття свободи, полегшити страждання і допомогти знову дивитися на себе із задоволенням та прийняттям.
Якщо Ви впізнаєте у цьому тексті власні переживання, не залишайте їх наодинці з собою. Звернення до спеціаліста стане першим кроком до гармонійного ставлення до себе.
