Захисні механізми: щит чи в'язниця?

У житті кожної людини трапляються складні моменти, з якими часом важко впоратися. І тут на допомогу приходять захисні механізми психіки – наші внутрішні щити, що оберігають від негативних переживань.

Уявіть собі електрощиток: коли напруга стає занадто високою, спрацьовують запобіжники, вимикаючи подачу струму.

Подібним чином працюють і захисні механізми. Вони наче “відключають” нас від реальності, коли вона стає занадто “важкою”, не даючи їй зруйнувати нас.

Про які захисні механізми йдеться?

Більшість сучасних психологів згодні, що у кожного з нас є свої захисні механізми. Вони різні для кожної людини, але їх назви стали практично універсальними. Захисні механізми можна розділити на рівні (від двох до чотирьох), але думки про принципи класифікації та те, куди віднести кожен механізм, досі розходяться.

Розглянемо класифікацію де виділяються два рівні захисних механізмів за їх “примітивністю” і тим, наскільки сильно вони перешкоджають адекватному сприйняттю реальності.

Первинні захисні механізми:

Всемогутній контроль — відчуття, що ви є причиною всього на світі.

Дисоціація — відчуття, що все відбувається не з вами, а з кимось іншим.

Інтроекція — безсвідоме прийняття чужих поглядів і установок.

Відмова — повний відмова від усвідомлення неприємної інформації.

Примітивна ідеалізація — сприйняття когось як ідеального і всемогутнього.

Примітивна ізоляція — ухід у фантазії, щоб уникнути реальності.

Проективна ідентифікація — нав’язування своєї проекції іншим.

Проекція — сприйняття своїх внутрішніх процесів як зовнішніх.

Розщеплення Его — поділ людей на тільки хороших або тільки поганих.

Соматизація — переживання стресу через фізичні симптоми.

Вторинні захисні механізми:

Аннулювання — спроба “скасувати” негативну подію, створивши позитивне.

Витіснення — активне вилучення чогось з свідомості.

Виміщення — переорієнтація почуттів з одного об’єкта на інший.

Ігнорування — контроль інформації про лякаючий вплив.

Ідентифікація — зіставлення себе з іншою людиною або групою.

Ізоляція афекту — вилучення емоційного компонента з свідомості.

Інтелектуалізація — контроль емоцій через раціональне пояснення.

Компенсація — приховування слабкостей за рахунок підкреслення сильних сторін.

Моралізація — пошук морального обгрунтування для того, що відбувається.

Отыгравание — зняття емоційного напруження через відтворення ситуацій.

Поворот проти себе — перенаправлення негативних емоцій на себе.

Раздільне мислення — поєднання взаємовиключаючих установок.

Раціоналізація — пояснення своїх дій так, щоб вони здавалися обґрунтованими.

Реактивне утворення — захист від заборонених імпульсів через протилежні дії.

Регресія — повернення до дитячих моделей поведінки.

Сексуалізація — перетворення чогось негативного в позитивне через сексуалізацію.

Сублімація — перенаправлення імпульсів в соціально прийнятну діяльність.

Чому це важливо? Захисні механізми — це наш спосіб справлятися з сильними емоціями і підтримувати самооцінку. У кожного з нас є власні вподобання щодо вибору захисних механізмів, які формуються на основі дитячих стресів, прикладів дорослих і наших особистих особливостей.

А чи є у медалі зворотний бік?

Так, захисні механізми можуть не тільки допомагати, але й шкодити.

Тимчасове полегшення може обернутися довгостроковими проблемами. Уникаючи труднощів, ми не вчимося їх вирішувати. Застрягши в минулому, ми не можемо рухатися вперед.

У сучасному світі, повному стресів і небезпек, все частіше зустрічається посттравматичний стресовий розлад (ПТСР).

Це важкий стан, який може розвинутися після переживання травмуючої події, будь то війна, стихійне лихо, аварія або насильство.

Як же захищається наша психіка від таких ударів?

У хід йдуть захисні механізми.

Вони наче щит, огороджують нас від нестерпного болю і жаху.

Серед них:

Заперечення: відмова визнавати травму та її наслідки. Дисоціація: відчуття, ніби те, що відбувається, стосується не вас, а когось іншого. Соматизація: прояв психологічних проблем через фізичні симптоми. Але ці механізми, покликані допомогти, іноді можуть нашкодити.

Чому?

Вони не вирішують проблему, а лише заганяють її всередину. З часом травма нікуди не зникає, а лише посилюється. Людина не вчиться справлятися зі своїми переживаннями. Замість полегшення захисні механізми дарують лише тимчасову ілюзію безпеки.

Чи відомі вам такі ситуації?

Ви робите зауваження, а людина замість того, щоб послухати і подумати, починає уникати розмови: переключає тему, виправдовується або закривається в собі.

Чому це відбувається?

В минулому, коли особистість ще формувалась, людина могла не витримати емоційного напруження і “вимикалася”, захищаючись від негативних переживань.

З часом особистість розвивається і стає більш стійкою до стресів.

Тепер замість повного “вимкнення” людина шукає інші способи захисту: виправдовується, сперечається, відволікає розмову.

Як допомогти дорослій стати емоційно міцнішою?

Розвивайте особистість.

Допомагайте формувати цілісну картину світу. Підтримуйте освідомлений підхід до життя. Розвивайте волю, навчайте приймати відповідальність за свої дії.

Для цього можна використовувати такі методи:

Коригувати власні думки.

Застосовувати вольові зусилля.

Свідомо будувати особисту філософію життя.

“Тренуйте” психіку.

Вивчайте разом механізми захисту психіки. Навчайте визнавати помилки і нести за них відповідальність. Допомагайте відстежувати автоматичні реакції і коригувати їх.

Пам’ятайте:

Розвиток особистості — це довгостроковий процес, а не миттєві зміни. Не очікуйте швидких результатів. Будьте терплячими і настійливими.

Тоді людина обов’язково стане сильнішою і стійкішою до життєвих випробувань.