Що робити, коли втратив(ла) себе?

Бувають моменти, коли здається, що ти ніби живеш, але не зовсім своїм життям.

Начебто все гаразд: робота, сім’я, обов’язки. Але всередині — порожнеча.

Те, що колись надихало, більше не радує. Дзеркало показує знайоме обличчя, але воно ніби чуже.

Це відчуття можна описати коротко: я загубив(ла) себе.

Такі періоди бувають майже в кожної дорослої людини. І хоча вони можуть лякати, насправді це не вирок, а сигнал — що настав час зупинитися й подивитися, куди ти йдеш і чому перестав(ла) чути себе.

Як виглядає стан «я втратив(ла) себе»

Хтось каже: «Я більше не знаю, чого хочу». Інший — «Я роблю все правильно, але відчуваю, що живу не своїм життям».

Хтось відчуває втому, апатію, байдужість до того, що колись було важливим. А хтось — гнів і роздратування без чіткої причини.

Іноді це проявляється як автоматизм: прокидаєшся, працюєш, спілкуєшся, але без живої участі. Інколи — як внутрішня плутанина: не знаєш, що правильно, що твоє, що нав’язане.

Цей стан часто супроводжується:

• Емоційним відчуженням (ніби дивишся на своє життя збоку);
• Втратою сенсу та інтересу до життя;
• Перевантаженням від очікувань інших;
• Відчуттям провини, коли намагаєшся обрати себе.
• І головне — відчуттям самотності навіть поруч з людьми.

Можливі причини втрати відчуття себе

Людина не втрачає себе випадково.

Це результат поступового процесу, коли ми роками пристосовувались, виживали, «трималися» — і десь по дорозі перестали чути свої справжні бажання.

Життя у режимі «треба»

Коли ми орієнтуємось на очікування інших — батьків, партнерів, суспільства — ми поступово віддаляємось від своїх «хочу».

Замість запитання «що мені підходить?» з’являється «що від мене чекають?».

Отто Кернберг писав, що люди з надмірним самоконтролем часто втрачають здатність до автентичності, бо навчилися жити так, щоб не втратити любов, а не щоб бути собою (Важкі розлади особистості, 1993).

Дитячий досвід неприйняття

Якщо в дитинстві тебе любили «за щось» — за гарну поведінку, оцінки, слухняність — ти міг(могла) навчитися приглушувати справжні емоції, аби залишитися потрібним.

У дорослому житті це проявляється як постійне намагання бути «зручною» людиною.

Ненсі Маквільямс у своїй «Психоаналітичній діагностиці» говорить, що втрату себе часто переживають ті, хто не мав досвіду безумовного прийняття, і тому будують ідентичність на очікуваннях інших.

Хронічний стрес або травма

Коли психіка постійно в стані виживання, вона «вимикає» контакт із почуттями, щоб зберегти сили.

Пітер Левін (Пробудження тигра. Зцілення травми) описує це як замороження — коли тіло і психіка ніби зупиняються, щоб витримати біль.

Такий механізм допомагає вижити, але якщо він триває роками, людина починає жити «на автопілоті».

Втрата сенсу

Віктор Франкл (Сказати життю «Так!») вважав, що відчуття «втрати себе» — це наслідок втрати сенсу.

Коли ми не бачимо, задля чого прокидатися вранці, внутрішня порожнеча починає з’їдати енергію.

Тоді повернення до себе починається з питання не «хто я?», а «для чого я живу?».

5 кроків, які допомагають повертати контакт із собою

Повернення до себе — це не про «знайти швидку відповідь».

Це шлях маленьких кроків, де кожен день стає трохи ближчим до правди про себе.

1. Зупинись і дозволь собі чесність

Не треба одразу «виправляти» свій стан. Спочатку — визнати: «Так, я зараз загубив(ла) себе».

Це не поразка, а початок шляху. Без чесності до себе неможливо почати зміни.

2. Слухай тіло

Тіло часто знає раніше, ніж розум.

Запитай себе: що я зараз відчуваю у тілі, коли думаю про своє життя?

Напруга в грудях, клубок у горлі, важкість у плечах — це сигнали, що в тебе всередині є непрожите.

Через контакт із тілом ми повертаємо контакт із собою.

3. Дозволь собі бажати

Коли людина довго жила «для інших», її «хочу» ніби зникає.

Почни з малого: що мені хочеться сьогодні? Яку їжу? Яку музику? Яке оточення?

Це наче тренування м’язів бажання — спочатку складно, потім природно.

4. Звертай увагу на свої емоції

Емоції — це мова нашого «Я».

Злість каже: «Мої межі порушені». Сум каже: «Я щось втратив(ла)». Радість каже: «Це мені підходить».

Коли ми перестаємо слухати цю мову, ми губимо себе. Коли знову починаємо чути — повертаємось додому, у свій простір.

5. Поверни собі право бути живою людиною

Не «правильною», не «зручною», не «ідеальною». Просто живою. З втомою, страхом, сміхом, сумнівами.

Бо цілісність — це не досконалість, а дозвіл бути собою у всіх станах.

Як у цьому процесі підтримує психотерапія

У психотерапії людина поступово вчиться повертати собі внутрішній голос — той, що був заглушений досвідом, вимогами, страхом чи болем.

«Терапевтичний простір — це місце, де можна бути чесним без засудження. Де можна сказати “Я не знаю, хто я” і замість поради отримати прийняття», — Борух Мар’яна, психологиня

Психотерапія допомагає:

• Усвідомити, коли й чому ти почав(ла) втрачати себе;
• Зрозуміти свої справжні почуття, а не ті, які «треба мати»;
• Навчитися опиратися на себе, а не на зовнішнє схвалення;
• Поступово повернути сенс і енергію до життя.

«Справжнє “Я” народжується у безпечних стосунках», — Дональд Віннікотт, психоаналітик

І саме психотерапія створює той простір, де це «Я» може ожити.

Відчуття, що ти втратив(ла) себе — не кінець. Це запрошення. Запрошення повернутись додому — до себе, справжнього(ї), живого(ї), відчуваючого(ї).

Можливо, ти довго жив(ла) так, як «потрібно». А тепер настав час спробувати жити так, як хочеш ти.

Запрошую на консультації

Я — Мар’яна Борух, практикуючий психолог.

Спеціалізуюся на глибинній психології та позитивній психотерапії.

Працюю з темами втрати себе, самоцінності, виснаження, травматичного досвіду, внутрішніх конфліктів і відновлення контакту з власними потребами.

На консультаціях ми крок за кроком повертаємо зв’язок із твоїм внутрішнім «Я», щоб ти міг(могла) жити не як «треба», а як справді хочеш.

📩 Якщо тобі відгукується ця тема — запрошую на індивідуальну зустріч.

Разом ми знайдемо шлях додому — до тебе самої(го)!