Травма свідка. Як вона виникає?

Травма свідка – це психологічна реакція людини на події, свідком яких вона стала, коли інша людина переживала щось потенційно травматичне. Навіть якщо подія сталася не з нами, а ми лише бачили її – організм і психіка можуть реагувати так, ніби це загрожувало нам безпосередньо. Така реакція і є суттю травми свідка.

Даний феномен часто плутають з іншими поняттями, що знаходяться на межі станів та патологій, і також асоційовані з травматичним досвідом. Травму свідка можна переплутати з вікарною травмою, вторинним травматичним стресом та вторинним ПТСР.

Тому перед тим як рухатися далі, я хочу навести порівняльну таблицю, щоб уникнути плутанини понять. А також для пояснення термінів та поглядів, на яких базується дана стаття.

Хто в групі ризику?

Травма свідка можлива в будь-кого – залежно від інтенсивності, тривалості й обставин впливу.

Хронічне спостереження за насиллям у родині значно підвищує ризик травматизації, навіть за відсутності прямої загрози. У таких випадках психіка дитини може залишатися в постійній напрузі, з відчуттям страху, безсилля й неможливості втрутитися. Якщо агресія спрямована на одного члена сім’ї, решта можуть здаватися «неушкодженими», але саме вони нерідко опиняються в позиції свідка – беззахисного і психологічно залученого.

В Україні вже багато років триває війна – масштабна, публічна, з візуалізацією насилля через медіа. Зокрема я кажу про новини, що включають візуальний контент, необроблені кадри з місця події. Навіть якщо людина не перебуває безпосередньо на місці трагедії, інтенсивна й постійна експозиція до травматичного контенту через новини може стимулювати формування травми свідка.

Це не означає, що кожен, хто стикається з такими матеріалами, гарантовано отримує травму. Питання травматизації потребує індивідуального аналізу – з урахуванням контексту, обтяжуючих факторів і клінічних проявів.

Ризик підвищується не від приналежності до певної групи населення, а від наявності «обтяжуючих» факторів, як наприклад:

• Попередня травматизація (особливо якщо досвід не інтегрований)
• Особиста ідентифікація (мої брати чи сестри, як в прикладі вище, чи новини про дітей, а у глядача є власні діти)
• Безперервна або масована експозиція (насилля в родині, «doomscrolling», перегляд «сирих» відео)
• Відсутність опори або інтерпретації (людина залишається сам на сам з побаченим)

Основні симптоми травми свідка

Симптоми травми свідка не відрізняються кардинально від симптомів первинної психічної травми, але формуються в особливому контексті – через спостереження за травматичною подією, що відбувається з іншими.

Нижче список того, що може переживати людина, що перенесла травму свідка:

1. Інтрузії:
   • Нав’язливі спогади, образи, «флешбеки» сцени насилля;
   • Сновидіння, пов’язані з травматичним епізодом;
2. Перезбудження:
   • Підвищена пильність, гіперчутливість до подразників (звук, рух);
   • Порушення сну, дратівливість, перепади настрою;
3. Емоційне заціпеніння та уникаюча поведінка:
   • Зниження емоційної чутливості, емоційне «замороження»;
   • Уникання нагадувань про побачене або почуте, включно з новинами;
   • Соціальна ізоляція;
4. Порушення ідентичності та базових переконань:
   • Криза довіри до світу, порушення базових переконань («світ безпечний», «з людьми можна мати стосунки»);
   • Відчуття безсилля, сорому або провини, зокрема коли людина не змогла допомогти;
5. Соматичні симптоми:
   • Головний біль, нудота, серцебиття, відчуття напруги в тілі;
   • Психосоматичні порушення при тривалому впливі (особливо у дітей, які були свідками домашнього насилля);
6. Порушення саморегуляції:
   • труднощі з концентрацією уваги, імпульсивність, емоційна нестабільність;
   • у дітей: регресивна поведінка, розлади сну, агресія або ізоляція;
7. Когнітивні зміни:
   • дезорганізованість мислення, нав’язливі запитання («чому я це бачив?», «чому я нічого не зробив?»);
   • катастрофізація, зниження довіри до світу, зростання цинізму;

Як собі допомогти, якщо відчуваєте симптоми травми свідка?

Перше і найголовніше, якщо є можливість, то залишити те місце чи створити дистанцію з травмуючим середовищем. Коли мова йде про медійний фон як потенційну загрозу, то обмеження впливу тригерів – зокрема новинних потоків і соціальних мереж – може бути корисним.

Дослідження кажуть, що обережне та дозоване поглинання новинного контенту асоціюється зі зниженням тривоги та симптомів стресу.

Повернення до рутинних занять: регулярного харчування, фізичної активності, роботи чи навчання – створює передбачувану структуру, яка знижує рівень хаотичності та повертає відчуття контролю. А для дітей та підлітків відновлення звичних режимів дня так і взагалі може відігравати важливу роль у стабілізації.

Техніки заземлення (наприклад, метод «5–4–3–2–1», коли людина фокусується послідовно на тому, що бачить, чує, відчуває дотиком, нюхом і смаком) чи дихання «за квадратом» (по 4 секунди вдихаєте, затримуєте дихання та видихаєте) допомагають переключати увагу з внутрішніх тривожних образів на безпечну зовнішню реальність.

Це спосіб повернути відчуття «тут-і-зараз» у момент сильних емоцій. Авжеж це не панацея, але допомагає справитися з ситуацією в моменті. Адже обробка травматичного досвіду потребує часу та сил, а життя з нами «стається» щодня.

Соціальна підтримка – від близьких, громади чи груп взаємодопомоги є одним із найбільш захисних факторів. Дослідження показують, що регулярне спілкування, участь у спільних діях, а також збереження соціальних зв’язків суттєво допомагають знизити ризик розвитку ПТСР після травматичних подій.

Коли варто звернутися до психолога?

До психолога рекомендовано звертатися, якщо є таке бажання та хоч якийсь дискомфорт. Психологічне консультування направлене на покращення рівня якості вашого життя. Якщо ви дочитали до цього речення не з порожньої цікавості – скоріш за все консультація психолога зайвою не буде.

Якщо симптоми тривають понад місяць, це може означати перехід від гострої стресової реакції до посттравматичного розладу. Я би рекомендувала діагностику в психіатра та пошук психотерапевта.

Коли ваші переживання суттєво впливають на роботу, стосунки та повсякденне функціонування, це сигнал, що власних ресурсів уже недостатньо і потрібна спеціалізована допомога.

Хоча є дослідження, які показують, що більший інтервал між травматичним досвідом і початком лікування може асоціюватися з кращими результатами через пів року після старту терапії, доказів, що зволікання підвищує ефективність лікування, недостатньо. Тому фахівці рекомендують не відкладати звернення по допомогу.

Якщо це про вас – знайте, що ви не самі

Я акредитована гештальт-терапевтка та лікарка-психотерапевтка. Я не даю порад, зате допомагаю побачити те, що відбувається, і лишаю вам право вирішити, що з цим робити.

Травматичний досвід залишає рани, що потребують зцілення. У кожного свій темп, свої точки опори та опору, тому в своїй роботі я орієнтуюся на потреби та особливості клієнта, щоб це «зцілення» проходило настільки комфортно та безпечно, наскільки це можливо в умовах та обставинах, що в нас є. Якщо вам близький такий підхід – запрошую.