Тілесні підказки для управління злістю

Як впоратися з втратою вагітності?

Пройшло 15 днів фізично нічого не болить, тільки дуже порожньо на душі, це була очікувана друга вагітність, але нажаль народила на 19 тижні, думаю що я в цьому винна не достатньо щось зробила, не додивилася за собою за своїм здоровʼям, не можу відпустити що щось можливо було вдіяти, единиф факт який дає сили жити далі, маленька дитина. Бажання як найшвидше во становити здоровʼя та завагітніти знову, чи є нормальним це бажання одразу після втрати завагітніти, таке враження наче тобі чогось не вистачає. Душу гріє той факт що дитині дала імʼя, зробила свідоцтво про народження, та поховала, навіть провела з ним золотий час 2 години, потримала його на руках та маю фото на памʼять. Чи ж якісь правила скорботи, не плачу кожен день, але на вечір накриває шо він має бути ще зі мною , а його вже немає, чи Є нормальна така реакція 😖❤️‍🩹

Мені потрібна допомога, тому що вже тривалий час близько 8 місяців я я не можу впоратися з однією темою, яка повністю займає мої думки.

Після народження дитини та низки стресових подій у мене з’явилася дуже сильна зацикленість на фотографіях і відео доньки, особливо її перших місяців життя. Я справді зробила менше фотографій і відео, ніж хотіла, і тепер не можу перестати про це думати. Я постійно повертаюся до думок про те, що могла фотографувати більше, могла зробити це якісніше, могла по-іншому одягати дитину або зберегти більше спогадів.

Я можу багато разів прокручувати в голові одні й ті самі ситуації, аналізувати їх, шукати, що можна було зробити інакше, і звинувачувати себе. Хоча я розумію, що минуле вже неможливо змінити, мозок ніби не дозволяє відпустити цю тему.

Мене особливо тригерять фотографії та відео інших дітей, немовлята приблизно того ж віку, а також власні фото доньки. Це викликає сильний жаль, смуток, почуття провини та думки, що я недодала своїй дитині важливих спогадів.

Раніше до цього додавалася сильна тривога. Зараз тривога стала меншою, але залишилися нав’язливі думки, постійне повернення до цієї теми, смуток і глибоке відчуття втрати. Через це мені важко повноцінно насолоджуватися материнством і жити теперішнім.

Я хочу зрозуміти, який це може бути розлад, чи можуть мої симптоми відповідати післяпологовій депресії, обсесивно-компульсивному розладу або іншому стану, і яке лікування буде для мене найефективнішим.

Моя головна мета — перестати бути постійно “застряглою” в минулому, прийняти те, що вже сталося, перестати нескінченно себе звинувачувати й знову отримувати радість від життя та материнства.

Доброго дня !

Маю таку ситуацію, 8 місяців назад народила немовля. Завжди була біля неї, з нею , годую грудьми. Але тепер стався такий момент, що я почала усвідомлювати, що я зробила їй дуже мало фото у перші місяці і тепер це дуже болить( поганий ракурс, темно). Особливо болить що я довго їй носила шапочку та антицарапки і відповідно на усіх фото вона у них, тобто немає дитинки де в неї голі ручки, голівка. Мене дуже це болить і повертає назад, хочеться усе змінити. Приходить усвідомлення чому я не додумалась зняти ці предмети і ці фото тригерять. Болить дивитись на фото інших мам і розуміти що вони все зробили гарно а у моєї із за моєї неуважності тепер не буде таких гарних фото та відео.

Думка мене зʼїдає, тобто вона як навʼязлива і не дає нормально жити тут і зараз .

Хочеться повернути час назад і все змінити. Маю почуття провини перед дитиною. Соціальні мережі та інші люди , які мають гарні фото викликають біль і плач. Не можу я прийняти цей факт. Можливо щось порадите, або підкажете що зі мною . Дякую !