Шопоголізм: коли покупки стають проблемою, а не радістю

Для багатьох людей шопоголізм виглядає насамперед як звичка витрачати більше, ніж планувалося.

Речі обіцяють нову версію себе, інший статус або зміну самовідчуття.

Тому у стані тривоги, порожнечі або втоми покупка швидко змінює емоційний фон і не вимагає контакту з почуттями, що поступово формує звичку уникати внутрішнього дискомфорту.

Шопоголізм тісно пов’язаний із депресивними та тривожними станами, потребою в приналежності та визнанні. Через речі людина може намагатися підтвердити свою значущість або відчути належність до певної соціальної групи.

Особливо вразливими до такого механізму є люди з досвідом нарцисичної травми, для яких зовнішнє підтвердження цінності відіграє ключову роль.

У цій статті я поясню, що таке шопоголізм, як його розпізнати, розгляну його нейробіологічні та психологічні механізми, зокрема зв’язок із нарцисичною травмою, а також проаналізую роль психотерапії в роботі з цією проблемою.

Що таке шопоголізм?

Шопоголізм або оніоманія — це нав’язлива потреба купувати, незалежно від реальної необхідності в речах, що використовується як спосіб зниження емоційної напруги та внутрішнього дискомфорту.

У результаті формується повторюваний цикл, у якому короткочасне полегшення змінюється поверненням напруги, що стимулює нові покупки.

З часом це може призводити не лише до фінансових труднощів, а й до переживань провини та сорому, зниження самооцінки, порушення міжособистісних стосунків і суб’єктивного відчуття втрати контролю над власною поведінкою.

Шопоголізм пов’язаний із роботою дофамінової системи мозку, яка відповідає за бажання, мотивацію та очікування винагороди, а не за саме задоволення.

Найсильніша дофамінова реакція виникає не після покупки, а в момент, коли людина обирає речі й уявляє себе в новому образі. Саме тому етапи пошуку й вибору часто супроводжуються сильнішим емоційним підйомом, ніж сама покупка.

У мозку формується стійкий зв’язок між внутрішньою напругою або відчуттям порожнечі та швидким способом змінити емоційний стан через очікування винагороди.

Після здійснення покупки дофамінова активність знижується, і на зміну збудженню приходять спустошення, розчарування або почуття провини. Щоб знову відчути полегшення, мозок підштовхує до повторення дії.

Цей процес підтримується механізмом помилки очікування винагороди: найбільшу активацію викликає невизначеність і фантазія, що наступна покупка може дати інший емоційний стан або змінити самовідчуття.

За регулярного повторення такого циклу:

• Знижується чутливість дофамінових рецепторів,
• Зростає потреба в стимуляції,
• Суб’єктивне відчуття задоволення стає все коротшим.

Шопоголізм має ознаки залежної поведінки

Така поведінка зберігається навіть за наявності усвідомленого бажання зупинитися й корелює з депресивними та тривожними станами, обсесивно-компульсивними симптомами та зниженою самооцінкою.

Компульсивну купівлю розглядають як поведінкову залежність та розлад, пов’язаний з імпульсивністю, афективною нестабільністю та труднощами саморегуляції.

У цьому контексті шопоголізм постає як нейропсихологічно закріплений спосіб регуляції емоційного стану, який тимчасово знижує напругу, але водночас підтримує повторення поведінки та поглиблює втрату контролю.

Цікавий результат показав метааналіз 2015 року: більшість людей з шопоголізмом описують дитячий досвід критики, приниження, емоційної нестачі, порівняння та умовної любові.

Тобто поведінка дорослого відображає дитячу травматичну стратегію виживання.

Як зрозуміти, що покупки стали залежністю?

Залежність від шопінгу часто формується через його виняткову доступність.

Покупки не потребують значних зусиль або спеціальних навичок і можливі в будь-який час, що робить їх простим способом регуляції стану.

Важливу роль відіграє ілюзія контролю. У процесі покупки людина приймає рішення, обирає й відчуває керування ситуацією, що особливо привабливо на тлі тривоги або безсилля в інших сферах життя.

Крім того, шопінг часто заохочується й маскується під турботу про себе, через що проблема довго залишається непоміченою.

Найчастіші прояви:

• Відчуття «мені потрібно щось купити просто зараз».
• Сильний емоційний підйом перед покупкою та провина після.
• Наявність прихованих витрат.
• Фінансові труднощі.
• Сором за свою поведінку.
• Потреба «винагороджувати себе» навіть без приводу.
• Відчуття порожнечі, коли покупки нема.

Психологічні механізми шопоголізму: від самозаспокоєння до уникнення

Шопоголізм часто стає способом зменшити внутрішню напругу.

За даними Саллі Палаян, описаними в книзі «Spent», компульсивні покупки частіше виникають у людей із раннім досвідом емоційної нестабільності, травми, сорому та труднощами самозаспокоєння.

У таких випадках покупка починає виконувати функцію зовнішнього регулятора стану — вона тимчасово знижує напругу й створює ілюзію турботи про себе.

Людина купує не тоді, коли їй бракує речей, а тоді, коли їй бракує відчуттів. Саме це є ключовою відмінністю між здоровою покупкою та залежною поведінкою.

Особливу роль у цьому процесі відіграє нарцисична травма

Коли всередині присутній глибинний біль і переживання «я недостатня», покупка дає коротке підтвердження цінності — відчуття «зараз я краща». Таким чином вона знижує інтенсивність сорому, але не усуває його джерела.

Компульсивні покупки стають способом відновити пошкоджену самооцінку, створити ілюзію цінності та побудувати уявну ідентичність, уникаючи контакту з почуттям нікчемності.

Цей механізм часто формується на тлі умовної любові в дитинстві, коли прийняття залежало від зовнішніх характеристик — зовнішності, слухняності або успіху.

У дорослому віці одяг, косметика та бренди стають зовнішніми опорами для відчуття себе й власної цінності.

Саллі Палаян описувала випадок пацієнтки, яка купувала брендові сумки не через потребу, а через прагнення дозволити собі відчути власну цінність.

Її фраза «Якщо я можу собі це дозволити — я не нікчемна» точно ілюструє, як шопоголізм перетворюється з залежності від речей на залежність від почуття значущості.

У такому вигляді шопоголізм поєднує функції самозаспокоєння та психологічного уникнення. Він допомагає пережити момент напруги, але водночас блокує формування внутрішньої опори й здатності витримувати власні почуття.

Саме тому в психотерапії робота з шопоголізмом спрямована не на контроль покупок, а на відновлення контакту з емоціями, соромом, самоцінністю та розвиток внутрішніх способів регуляції.

Як розпізнати тригери імпульсивних покупок

Тригери можна умовно поділити на зовнішні та внутрішні.

Зовнішні:

• розпродажі,
• соцмережі,
• реклама «лише сьогодні»,
• порівняння з іншими.

Внутрішні:

• депресія,
• виснаження,
• конфлікти,
• тривога,
• самотність,
• сором,
• відчуття «я недостатня».

Корисне запитання перед покупкою: «Що я зараз хочу відчути або перестати відчувати?»

Надмірні покупки часто стають дешевим сурогатом радості. Радість стає миттєвою, легкою і поверхневою, тоді як справжнє задоволення потребує глибини, контакту та часу.

Коли варто відвідати психіатра

Звернення до психіатра доцільне, коли шопоголізм починає мати клінічні ознаки або супроводжується іншими психічними станами.

Компульсивний шопінг може бути супутнім проявом депресії, ОКР, тривожних розладів або біполярного розладу, які потребують медикаментозної підтримки.

Варто звернутися до психіатра, якщо:

1. Є втрата контролю над поведінкою. Людина усвідомлює небажані наслідки, але не може утриматися від нових покупок.
2. Шопінг супроводжується вираженими симптомами: тривала депресія, сильна тривога, панічні атаки, навʼязливі переживання, перепади настрою, проблеми зі сном.
3. Є підозра на коморбідні розлади, зокрема депресивні, тривожні, обсесивно-компульсивні, біполярний спектр (особливо якщо покупки різко посилюються в періоди підйому настрою).
4. Поведінка має серйозні наслідки для життя: значні борги, конфлікти в сім’ї, загроза роботі або базовій стабільності, приховування покупок, відчуття «я більше не керую цим».
5. Є думки про самопошкодження або безвихідь. У такому разі звернення до психіатра є необхідним і терміновим.

Психіатр оцінює стан з точки зору клінічної картини, коморбідності та, за потреби, медикаментозної підтримки.

У більшості випадків оптимальним є поєднання:

• Психіатр — для діагностики й стабілізації стану,
• Психотерапія — для довготривалої роботи з причинами шопоголізму.

Як психотерапія може допомогти

«У психотерапії ми працюємо з шопоголізмом системно, зосереджуючись на стабілізації самооцінки, зниженні тривоги та депресивних проявів, формуванні внутрішніх опор і розвитку здатності витримувати емоційні стани без негайної дії.

Ми приділяємо увагу зменшенню сорому, роботі з нарцисичною травмою та формуванню більш реалістичного й стійкого відчуття ідентичності, що поступово розширює свободу вибору у поведінці», — Думанська Ганна, психологиня.

У процесі терапії людина навчається помічати індивідуальні тригери компульсивних покупок — емоційні стани, автоматичні переконання на кшталт «зі мною щось не так» або «я недостатня», а також ситуації самотності чи перевантаження.

Це усвідомлення зменшує потребу в постійній боротьбі з покупками й відкриває можливість змінювати способи регуляції стану.

З часом людина вчиться витримувати напругу без імпульсивних дій, з’являється більше способів заспокоїти себе без покупок, а потреба в дофаміновому циклі поступово зменшується.

У результаті покупки перестають бути єдиним способом впоратися з внутрішнім дискомфортом і стають усвідомленим вибором.

Окрему увагу в терапії приділяють роботі з самоцінністю та ідентичністю.

Якщо шопоголізм пов’язаний із нарцисичною травмою або досвідом з дитинства, де любов була умовною, терапія допомагає перестати вимірювати власну цінність речами чи статусом.

З часом зникає потреба доводити собі й іншим свою «достатність» через покупки, і поведінка втрачає компульсивний характер.

Важливо пам'ятати, що психотерапія — це про довготривалі зміни, а не швидкий ефект. Вона не забирає бажання купувати, а повертає людині вибір: купувати усвідомлено або знаходити інші, більш стійкі способи бути з собою в контакті.

Запрошую до терапії

У своїй практиці я працюю з нарцисичною травмою, обсесивно-компульсивними проявами, питаннями самооцінки, сорому, тривожними та депресивними станами, ідентичністю, емоційною регуляцією.

Я допомагаю знаходити причини труднощів, а не лише зменшувати їхні наслідки.

Усвідомлення власного емоційного стану до імпульсу активує зони мозку, відповідальні за саморегуляцію, і поступово послаблює закріплений нейронний шлях, адже шопоголізм є набутою формою адаптації, а не особистісною вадою.

Я маю психологічну освіту, проходжу безперервне професійне навчання, регулярну супервізію та власну терапію й дотримуюся етичних стандартів у роботі.

Використовую в роботі транзактний аналіз, психоаналіз та аналітичний метод Юнга, зосереджуючись на глибинних механізмах, які підтримують повторювані поведінкові патерни.

Психотерапія дає можливість зупинитися й дослідити, що саме ви намагаєтесь «придбати» на емоційному рівні: спокій, прийняття, значущість чи відчуття живості.

У терапевтичному процесі:

• Поступово формується внутрішня опора.
• Зменшується сором.
• З’являються інші способи бути з напругою без імпульсивних дій.
• Покупки перестають виконувати функцію єдиного способу впоратися з внутрішнім дискомфортом.

Фокус терапії — не контроль і не заборона покупок, а стійкі психологічні зміни, поступове повернення свободи вибору, стабільніше відчуття себе й можливість жити без постійної потреби заспокоюватися через зовнішні дії.