Самопошкодження та селфхарм у підлітків: що робити батькам

Самопошкоджувальна поведінка — це навмисне пошкодження свого тіла. Це один із проявів аутоагресії — спосіб знизити психічну напругу через біль та саморуйнування. Крайнім виразом аутоагресії може стати суїцид.

Самоушкодження може проявлятись абсолютно по-різному: порізи, опіки, кусання себе, розчісування ранок, дряпання, видирання волосся, позбавлення себе їжі або переїдання.

Також може бути емоційне самоушкодження — навмисне провокування на фізичну агресію до себе. Алкоголь і сигарети теж частина такої поведінки.

Якщо ви помічаєте, що ваша дитина займається самоушкодженням будь-якого типу, важливо одразу звернутись до психолога, адже своєчасна допомога з великою ймовірністю навчить підлітка справлятись екологічними способами зі спалахами емоцій та поверне радість життя.

Як зрозуміти, що підліток займається селфхармом

Батькам слід звернути свою увагу на такі симптоми самопошкоджувальної поведінки у дитини:

• Сліди від порізів, опіків, подряпин. Часто вони розташовані на стегнах, передпліччі, плечі, животі.
• Дитина часто з’являється з новими травмами та використовує різні виправдання.
• Постійно закритий одяг, навіть у теплу погоду.
• Зміни настрою, різкі коливання.
• Уникнення соціальних зв’язків.
• Ухилення від розмов про почуття, свої переживання.

Наявність декількох симптомів — це вже привід звернути увагу на дитину і спробувати поговорити з нею про її почуття.

Якщо ви побачили якісь ознаки з перерахованих або ви відчуваєте й бачите, що з дитиною щось відбувається, завжди краще звернутись до спеціаліста, щоб отримати допомогу.

Адже довколишній світ ще більше тисне на підлітка, якому і так важко. Він проживає великі зміни, як в його організмі, так і у психіці.

Чому підлітки вдаються до самоушкоджень

Поширеність явища самопошкоджувальної поведінки відображає стан суспільства в цілому.

Відбуваються кардинальні зміни в соціальній, політичній, духовній сфері суспільства, що тягнуть за собою радикально інші вимоги до особистості, що і викликає внутрішню напругу, конфлікт і дисонанс.

Найбільш чутливими до подібних змін є підлітки, особистість яких формується в період «подвійної кризи» — вікової та соціальної.

Можна виділити три основні механізми розвитку самопошкоджувальної поведінки підлітків:

• Нестерпна життєва ситуація: конфлікти в сім’ї, закоханість, психічні захворювання.
• Підліткова депресія: почуття власної «нікчемності», малоцінності, самотності.
• Акцентуація межового та нарцисичного типу: втрата базової довіри до світу, знижений фон настрою, поляризоване сприйняття світу, крихке почуття цінності.

Негативні афекти переповнюють підлітка, стають нестерпними, тим самим викликаючи імпульсивну поведінку.

Такою поведінкою підліток:

• «відновлює» контроль над емоціями;
• «полегшує» психологічний біль;
• повертає себе до реальності;
• позбавляється напруги;
• привертає увагу, щоб донести інформацію про наявність проблеми.

Один із засновників гештальт терапії Фредерік Перлз пояснює цей процес ретрофлексії як «поворот енергії на себе».

Людина перестає направляти енергію в зовнішній світ, щоб щось змінити для задоволення потреб, а замість цього направляє енергію на самого себе.

Як правильно реагувати батькам без осуду й паніки

В першу чергу батьки повинні звернути увагу на власну поведінку, виключити агресивні сварки, як в напрямі на підлітка, так і особисті сварки, свідком яких він стає.

Варто звернути увагу на свої дії в цілому, як ви бачите світ, людей і як описуєте побачене.

По-друге, важливо спробувати відновити довіру між вами та дитиною.

Часто батьки помилково вважають, що перед ними вже доросла особистість, яка все повинна розуміти, і вони забувають, що вона — все ще дитина, нехай вже і підліток, але який тільки пізнає світ і себе в ньому, у взаємовідносинах з іншими.

Все це може бути вельми непросто, викликати багато страхів, невпевненості, і часто такому заплутаному підлітку, просто немає куди піти й з ким поговорити, а вдома від батьків він чує знецінюючі фрази: «Та які у тебе можуть бути проблеми», «Візьми себе в руки», «Не вигадуй».

Але тут важливо згадати себе в п'ятнадцять і як вам багато чого було зрозуміло або не зрозуміло, і з якими почуттями та страхами стикалися ви. Пам'ятаючи себе підлітком, є можливість не втрачати зв'язок з дитиною і не робити його завчасно тим, хто вже все знає і розуміє.

Варто з’ясувати, що за почуття стоять за самопошкоджувальною поведінкою, і запропонувати свою допомогу або спільне звернення до психолога.

Також важливо зауважити, що корекційно-терапевтична робота з клієнтом з самопошкоджувальною поведінкою може потребувати діагностики психіатра для оцінки рівня депресивного і невротичного стану, суїцидального ризику.

Що не варто говорити дитині у такій ситуації

Як вже було сказано вище, насамперед ваші слова не повинні знецінювати те, що переживає підліток. Не варто його порівнювати з собою або з кимось іншим. Не треба применшувати проблему і звинувачувати.

Також є вірогідність того, що діалог з підлітком виведе на світ застарілу травму в сім’ї, якесь важке місце для всіх, але важливо витримати це місце, не пробувати виправдовуватись або казати «але зараз, вже все добре».

Це місце, де важко, але треба бути відвертими та чутливими один до одного.

Це можуть бути проблеми в школі, булінг, неможливість адаптуватись, тому дитині потрібна ваша допомога.

Треба зрозуміти, що приносить важкі почуття підлітку, і допомогти йому нейтралізувати ці фактори. Або просто дати підтримку, надійне плече, розуміння, чутливість.

Важливо показати, що ви серйозно сприймаєте його почуття та проблеми. Що разом ви зможете подолати всі незгоди.

Чому потрібно звернутися по допомогу до фахівців і яких саме

Зверніться разом до психолога або психотерапевта, щоб навчитись по-новому справлятися з важкими почуттями, поступово повернути довіру між вами (якщо вона була втрачена), допомогти у встановленні особистих опор.

При наявності нав’язливих думок, вже сформованої емоційної залежності від самоушкодження, суїцидальних думок потрібен візит до психіатра.

Запрошую на консультацію

«Шановні дорослі, самопошкодження, незалежно від того, чи воно демонстративне або приховане — це крик про допомогу: “Зверніть на мене увагу! Мені погано! Я не справляюсь сам!”

Батькам важливо усвідомлювати наявність проблем у взаємостосунках з дітьми та розуміти свій внесок і свою відповідальність за ці стосунки», — Кірюшова Марина, психологиня.

Саме це є можливістю будувати повноцінний контакт, довіру, взаєморозуміння. Тоді нема потреби в самопошкодженні, адже у підлітка є опора — приймаючі, мудрі батьки.

Запрошую вас на індивідуальні, парні та сімейні терапевтичні сесії, щоб разом досліджувати актуальну дійсність і створювати нові способи взаємодії з собою і навколишнім світом.