Селективний мутизм у дітей: симптоми, причини, як допомогти

Для наочної ілюстрації селективного мутизму ви можете пригадати персонажа із телесеріалу “Теорія Великого Вибуху” (The Big Bang Theory), котрий не міг спілкуватись з жінками.

У дитячому ж віці селективний (тобто «вибірковий») мутизм проявляється, як неможливість розмовляти у конкретних соціальних ситуаціях. Наприклад, вдома дитина говорить, а у школі з вчителями – мовчить; або ж у родинному колі спілкується, утім не може розмовляти з однолітками.

Перші ознаки можуть проявитись у старшому дошкільному та молодшому шкільному віці, тобто від 4 до 7 років приблизно, коли відбувається активний розвиток мовлення.

Чому це не соромʼязливість

За сучасними поглядами СМ належить до межових розладів, тобто займає деяке проміжне становище між нормою і патологією. Тобто дитина дійсно психічно не може нічого сказати у конкретній ситуації, при повному збереженні зверненого до неї мови.

Мовлення стає тісно переплетене зі страхом, тому говорити для дитини з СМ відчувається як небезпечно.

Незважаючи на те що симптоми селективного мутизму в основному слабшають з часом, деякі з них все ж можуть зберігатися тривалий час. Тому, стаючи дорослими, саме такі люди, як правило, страждають соціальною тривогою та мають проблеми щодо комунікацій. Вони також схильні до вищого ризику виникнення інших психічних розладів.

Як проявляється селективний мутизм у дітей

Один з найсучасніших поглядів на селективний мутизм розглядає його як тривожний розлад. У міжнародній класифікації хвороб DSM-V розміщений в рубриці тривожні розлади у дітей.

Для того, щоб дитина отримала діагноз селективний мутизм мають виконуватися наступні критерії:

• Дитина не говорить в певних ситуаціях, але цілком нормально говорить в інших ситуаціях
• Тривалість симптомів понад місяць (окрім випадків, коли це початок школи)
• Це значно порушує соціальний та академічний розвиток
• Не спричинене іншими факторами (тобто іншими патологічними станами, що викликають затримку мовлення).

Причини селективного мутизму у дітей

Під впливом високого рівня психічного напруження у дітей може виникати патологічне гальмування, яке формується в корі великих півкуль мозку і створює проблеми із мовленням.

Ряд дослідників цього феномену вважали, що селективний мутизм у дітей є проявом певного невирішеного психодинамічного конфлікту — тобто такого, що викликаний реакцією на психічну травму.

Щодо особливостей виникнення селективного мутизму, то відповідно до домінуючих чинників його розвитку сучасні фахівці виділяють такі види:

• Мутизм надцінної поведінки — пов’язаний з усвідомленим негативним ставленням до тієї чи іншої значущої особи або з певною неприємною організацією (дитячий садок, школа, лікарня та ін.).
• Мутизм соціофобічний — зумовлений страхом виявити свою інтелектуальну неспроможність, наявністю мовленнєвого дефекту, непереносністю нової обстановки або нового оточення.
• Мутизм істеричний — в основі якого лежить несвідоме (!) прагнення маніпулювати оточуючими для того, щоб ухилитися від небажаної діяльності, домогтися виконання власних бажань, забезпечити підвищену увагу до себе.
• Мутизм депресивний — характеризується гальмуванням рухових, розумових або мовленнєвих функцій.
• Мутизм зі змішаними механізмами.

Селективний мутизм у дітей старшого дошкільного віку є тривожним психічним розладом, який характеризується неспроможністю вербального, а в деяких випадках і невербального спілкування з окремими особами чи в окремих соціальних обставинах — при збереженій здатності говорити та розуміти мовлення.

Тому селективний мутизм часто поєднується із соціальною фобією, затримкою моторного розвитку та з розладами мовлення.

У сучасній моделі розуміння селективного мутизму дослідники відзначають, що більшість дітей із СМ мають генетичну схильність до низької соціальної активності, а відповідно — і до тривоги в соціальних ситуаціях.

Дуже часто відчуття тривоги посилюється тим, що інші очікують, що дитина має заговорити, підштовхують її, часом навіть наполягають. Однак це лише підвищує рівень тривоги і ускладнює здатність використовувати мову.

У результаті дитина починає мовчати — і це стає способом зниження тривоги. Вона відчуває значне полегшення, коли не говорить. Але водночас така поведінка підкріплюється як з боку самої дитини, так і з боку оточення.

Для дитини мовчання стає «виходом» — ідеєю, що це допомагає уникнути тривоги. Однак така стратегія є неконструктивною й у довгостроковій перспективі поглиблює труднощі з комунікацією.

Хто лікує селективний мутизм?

Діагноз селективного мутизму має поставити дитячий психіатр, попередньо виключивши інші форми затримки мовлення (наприклад при порушенні інтелектуального розвитку, аутизмі, загального недорозвитку мовлення тощо).

Психіатр може призначити протитривожні препарати в окремих випадках, проте часто можливо обійтись ґрунтовною психотерапевтичною роботою.

Далі з дитиною працюють психотерапевт або психолог, часто логопед.

Також варто провести бесіду із вчителями щодо коректного спілкування з такою дитиною.

Як може допомогти психотерапія

Зараз найбільш вживаними методами лікування селективного мутизму є поведінкова терапія (спрямована на корекцію поведінки), а також психодинамічна психотерапія (спрямована на вирішення внутрішнього конфлікту, спричиненого травмою та застосування нових захисних психічних механізмів).

Також важливим є використання арт-терапії у зв’язку з тим, що невербальні способи спілкування мають вирішальне значення при терапії дітей з СМ. При лікуванні мистецтвом центральну роль відіграють візуальні образи.

Деякі автори розглядають їх як засіб релаксації і відволікання від тривожних думок, інші підкреслюють їх роль як способу передачі найглибших почуттів.

Для дітей з СМ спілкування за допомогою зорових образів, рухів і мови тіла є менш тривожним, ніж мова.

Роль батьків

Постарайтеся збудувати добрий стосунок між вами і вашою дитиною. Діти з СМ як ніхто потребують відчуття безпеки від своїх батьків.

Тому, важливо зміцнювати розбудовувати безпечну прив’язаність. Це може допомогти ставати дитині більш впевненою.

• Проводьте час з дитиною. Постарайтеся виділити час на проведення його з дитиною. Часто цей час називають «спеціальним». Оскільки, тоді батьки присвячують його дитині у спільних забавах, обговореннях важливих подій за день, чи просто побути в обіймах батьків.
• Вибирайте активності, що передбачають спілкування. Настільні ігри, випікання, лего, рухливі ігри, складання історій, в яких ви можете багато обговорювати і ділитися емоціями.
• Створіть безпечне місце для висловлення емоцій. Часто називайте емоції дитини. Приєднуйтеся до емоцій дитини, а не забороняйте їх. Наприклад, «Я бачу, що ти сердишся чи сумний. Я розумію, бо ти …». Давайте дитині можливість висловлюватись, підтримуйте її в цьому.
• Створіть ритуал прощання з дитиною, для того, щоб попрощатися на ніч, коли дитина залишається без вас у дома, чи йде в садочок/школу. Нехай це буде обов’язково якийсь спеціальний дотик чи обійми, спеціальні слова чи фрази в яких дитина буде відчувати вашу любов і прийняття.

Чого батькам робити не варто

• Підштовхувати дитину до мови – це тільки підсилювати тривогу.
• Ігнорувати проблему. Батьки можуть вважати свою дитину надто сором’язливою і оберігати її в цьому. Однак це може мати серйозні наслідки соціальної дезадаптації у майбутньому.
• Звинувачення своєї дитини в маніпуляції. Пам’ятайте, тривога є основою цього розладу. Дитина не робить цього навмисне. Ваша зліть і розчарування може тільки нашкодити.

Стиль батьківського виховання і діти з СМ

Більшість дітей мають добру поведінку, якщо батьки використовують авторитетний (не авторитарний) стиль виховання. Для дітей з СМ це також важливо.

Це означає, що батьки достатньо теплі і підтримуючі, але встановлюють правила і очікують на їхнє виконання. Грубість, строгість, часті покарання не приносять користі у довгостроковій перспективі.

Важливо знайти золоту середину між виявом любові і вимогою до дисципліни. Це означає:

• Проводьте час з дитиною дбаючи про її психологічні потреби в любові, прийнятті, самостійності, творчості будуючи теплі і здорові стосунки.
• Давайте дитині інструкції і правила з любов’ю до неї.
• Давайте дитині більше свободи і відповідальності за виконання правил.

Запрошую вашу родину

Деякий час я мала нагоду попрацювати з дітками з різними видами порушення мовлення. Як на мене, це досить делікатна робота, де тобі потрібно тренуватись вчуватись у потреби дитини і могти передати їй її ж бажання за допомогою мови.

Найкраще така психотерапія відбувається у тандемі спеціаліста та всієї родини. Коли родина вчиться чуйно та з розумінням підходити до потреб дитини необхідність у мовчанні відпадає, а сама комунікація стає більш приємна та в задоволення.

Якщо вам важливо налагодити звʼязок зі своєю дитиною, ви бажаєте її краще розуміти, то це вже половина справи. А решту ви можете дібрати під супроводом спеціаліста. Зі свого боку, буду рада допомогти вашій родині порозумітися.