Що таке самосаботаж у психології?

Ситуація уникання усвідомленого контакту зі своїми почуттями та внутрішнім світом описується як самосаботаж.

Це поняття описує характерну особистісну позицію дітей, які виросли в дисфункціональних сім’ях (Войтиць, 2002; Поттер-Ефран, 2002).

Самосаботаж – це психологічний феномен, часто характерний для осіб, що належать до категорії ДДА («дорослі діти алкоголіків»).

Саботаж, як соціальне явище, передбачає навмисне невиконання своїх обов’язків або зобов’язань.

Цікаво, що етимологічно слово саботаж походить від французького saboter («стукати черевиком»). Саме своїм дерев’яним черевиком французькі ткачі (перша половина XIX століття) могли блокувати ткацький верстат або стукати по ньому, висловлюючи свою незгоду чи спротив умовам організації праці. З тими ж цілями французькі мірошники блокували дерев’яними черевиками млини, протестуючи проти умов, диктованих землевласниками.

Очевидно, що дерев’яний черевик, будучи поширеним у багатьох регіонах Європи, був частиною повсякденного одягу простолюдинів – селян, робітників, моряків, торговців. Саме тому саботаж – це явище соціальних низів, як форма активного протесту. Спрямованість такого протесту в соціальному контексті зрозуміла.

Самосаботаж у психології

Інакше виглядає самосаботаж як психологічне явище. Якщо це форма протесту, то виникає питання – протест проти чого і з якою метою?

Генералізація занепокоєння як наслідок самосаботажу – чи є це тією психологічною платою, яку суб’єкт готовий заплатити за свій психологічний опір? Наскільки допустима така плата? І, найголовніше – за що людина платить цю ціну?

Наслідки самосаботажу

Самосаботаж і спровокована ним тривога закономірно знижують продуктивність особистості, задоволеність, успішність і рівень персональних досягнень.

Коли йдеться про самосаботаж, радше ми повинні говорити про пасивний опір власним змінам. Людина блокує активність і пасивно відкладає можливість і необхідність дії та власної внутрішньої трансформації.

Тоді генералізація занепокоєння – це один із феноменів, коморбідною складовою якого виступає опір змінам (попри незадоволеність життям, що присутня на тлі тривоги). І пасивно-маніпулятивна установка на те, щоб інші забезпечили реалізацію (хай бодай часткову) певного обсягу власних потреб.

Соціально нормованою формою самосаботажу виступає феномен прокрастинації. А відкладання «на потім» неминуче підвищує тривожний фон.

Чому виникає самосаботаж?

Тривога виражає опір проживанню та прийняттю власних потреб і глибоких почуттів. Можливо, в цьому звучить заперечення деяких своїх потреб, реалізація яких потрапляє в ситуації «подвійної пастки» – коли потреба має місце, але її здійснення наштовхується на бар’єр внутрішньої заборони, невдоволення, самозаперечення, на відчуття нікчемності, безпорадності та безсилля.

Таку ситуацію можна виразити однією фразою: «Я хочу цього, але я не готовий щось робити для того, щоб бажання здійснилося».

Від qui.help: вийти з самосаботажу можна за допомогою психотерапії

Самосаботаж часто виглядає як звичка відкладати зміни «на потім», але всередині він пов’язаний із глибшими переживаннями — тривогою, відчуттям безпорадності або досвідом життя в родині, де власні потреби ігнорувалися.

У психотерапії можна поступово навчитися помічати ці внутрішні бар’єри, досліджувати свої справжні бажання та відновлювати контакт зі своїми почуттями. Це шлях від пасивного опору до активного вибору.

Ви можете записатися напряму до автора цієї статті або обрати іншого психолога на qui.help. Наші фахівці допоможуть розібратися, що заважає рухатися вперед, і знайти ресурси для змін.