Чому не виходить побудувати стабільні стосунки з чоловіком: погляд через теорію прив’язаності та реляційний психоаналіз

Більшість жінок, які приходять до мене на консультацію, описують одне й те саме коло: сильний початок, ейфорія, а потім — віддаленість партнера, власна тривога, спроби «врятувати» стосунки, сварки або холодна стіна, розрив.

Через півроку-рік — новий чоловік і точно той самий сценарій. Вони вже не вірять, що це «просто не той» чоловік, бо «не той» повторюється з дивовижною точністю.

Ще в дитинстві (від народження до приблизно 3–5 років) у нас формується внутрішня модель того, як виглядає близькість, і розуміння чи можна на інших покластися.

Є чотири основні типи прив’язаності у дорослих

• Безпечний (близько 50–60 % людей). Легко довіряють, не бояться близькості й не панікують від самостійності партнера. Стосунки будують спокійно й стабільно.
• Тривожний (близько 20 %). Дуже бояться бути покинутими. Часто ревнують, контролюють, вимагають постійних підтверджень любові. «Якщо він не написав мені протягом години — значить, розлюбив».
• Уникаючий (близько 25 %). Цінують незалежність понад усе. Бояться емоційної близькості, тримають дистанцію. «Мені добре й одному», «Не люблю, коли притискаються».
• Тривожно-уникаючий (3–5 %). Хочуть близькості, але смертельно бояться її. То наближаються, то різко відштовхують. Найскладніший тип.

Найпоширеніша «проблемна» пара — це тривожна жінка + уникаючий чоловік. Вона переслідує — він тікає. Вона ще більше переслідує — він ще більше закривається. Це класична пастка «тривожно-уникаючого танцю».

Чому ми обираємо саме тих, хто підтвердить наш дитячий сценарій?

Тому що мозок підсвідомо шукає знайоме. Навіть якщо в дитинстві мама була холодною чи непередбачуваною — це боляче, але знайоме. Безпечний партнер здається нудним, «немов чогось бракує».

Реляційний психоаналіз іде ще глибше і каже: ми не просто носимо травму всередині себе. Ми постійно намагаємося її розіграти у стосунках, щоб нарешті отримати інший кінець. Кожна нова любов — це несвідома спроба завершити незакінчену історію з мамою чи татом.

• Якщо в дитинстві тебе не помічали — ти обиратимеш чоловіків, які не бачать твоїх почуттів.
• Якщо тебе покидали — притягуватимеш тих, хто завжди тримає двері відчиненими на вихід.
• Якщо тебе знецінювали — закохуватимешся в тих, для кого ти ніколи не будеш «достатньою».

І найголовніше: ти сама, не усвідомлюючи цього, робитимеш усе, щоб сценарій повторився. Бо тільки в момент, коли партнер знову йде або знецінює, ти відчуваєш себе «вдома» — у тій самій дитячій безпорадності й болю.

Це парадоксально, але саме повторення старого болю дає ілюзію контролю: «принаймні я знаю, чим це закінчиться».

Типовий цикл виглядає так:

1. Зустріч → миттєва сильна прив’язка (стара рана відкривається).
2. Партнер починає віддалятися (несвідомо ти сама можеш провокувати це, наприклад, надмірною увагою чи, навпаки, холодністю).
3. Активується дитячий страх близькості, покинутості чи знецінення → ти або чіпляєшся сильніше, або різко закриваєшся.
4. Він іде (або ти йдеш першою, щоб не чекати удару).
5. Глибокий сором, самозвинувачення, відчуття «зі мною щось не так».
6. Присягання «більше ніколи» → через деякий час з’являється новий чоловік, який ідеально вписується в старий шаблон.

Реляційний підхід каже: ми не хворіємо «всередині себе». Ми хворіємо у стосунках і одужуємо теж у стосунках.

Як вам може допомогти психотерапія

• Людина формується не тільки дитячим досвідом із батьками, а й у безперервному полі стосунків з іншими людьми — весь час, усе життя.
• Терапія — це не розкопки минулого й не «нейтральна» аналітика, яка інтерпретує. Терапія — це живі стосунки між двома живими людьми тут і зараз. Психолог теж людина: він відчуває, помиляється, переживає сором, злість, любов, збудження — і це теж матеріал для роботи.
• Травма — це не тільки те, що з тобою зробили. Це те, що з тобою не зробили: не побачили, не витримали твоїх почуттів, не віддзеркалили тебе. Тому в терапії головне — не просто «зрозуміти», а вперше бути з кимось у тому, що раніше було нестерпно прожити на самоті.
• Концепція «enactment» (розігрування). Усі ті самі болючі сценарії, які ти повторюєш у стосунках із чоловіками, рано чи пізно ти розіграєш і з терапевтом. Але тут — уперше — ви не розірвете зв’язок. Ви зупинитесь, проживете це разом і знайдете новий кінець старої історії.
• Взаємність. Терапевт не «вище» і не «здоровіший». Він теж несе свої травми, свої сліпі плями. І коли ви обидва це визнаєте — відбувається справжнє зцілення.
• «Третя позиція». У будь-яких стосунках завжди є двоє + те, що народжується між ними. І саме цей простір «між» лікує.

Саме в цих нових стосунках, де ти вперше можеш бути повністю собою — злою, наляканою, сором’язливою, сексуальною, сумною і не бути покинутою чи знищеною за це — стара історія починає переписуватися.

Ти отримуєш досвід: «Мене можна любити цілком, без масок і без боротьби».

Цей досвід поступово переноситься в життя: ти перестаєш реагувати на «знайомий біль» і починаєш помічати чоловіків, які здатні бути поруч по-справжньому.

Запрошую на консультації

«Якщо ви впізнаєте себе в цьому колі — ви не зламані й не «не вмієте кохати». Ви просто досі намагаєтеся отримати любов так, як навчили в дитинстві, і платите за це дуже високу ціну», — Грибачова Олена, психологиня.

Я працюю саме з такими жінками — з тими, хто роками повторює один і той самий болючий сценарій у стосунках, хто втомився бігти за любов’ю, яка завжди йде, і хто готовий нарешті дозволити собі отримати любов, яка залишається.

Працюю в реляційному психоаналітичному підході — довго, глибоко, з повагою до вашої унікальної історії та з вірою, що змінити шаблон близькості можливо тільки в живих, взаємних, чесних стосунках. Спочатку — в терапевтичних, потім — у вашому житті.

Якщо ви готові припинити повторювати стару історію і почати писати нову — приходьте. Місце, де вас нарешті не покинуть, коли ви покажете себе справжню, вже чекає на вас.