Готові до змін на краще?
Знайти психологаУникаючий тип прив’язаності – це стиль емоційного зв’язку, який характеризується дистанційністю, стриманістю у вираженні почуттів та труднощами з побудовою близьких стосунків.
Люди з цим типом прив’язаності часто прагнуть незалежності, уникають емоційної відкритості та відчувають дискомфорт, коли хтось надто наближається. Вони можуть бути доброзичливими, успішними, щирими у намірах, але водночас тримати внутрішню дистанцію, навіть у близьких стосунках.
Такий стиль не є рисою характеру чи свідомим вибором – це внутрішня стратегія, яка з’являється як спосіб захистити себе.
Основні ознаки уникаючого типу прив’язаності
- Труднощі з довірою, навіть до найближчих
- Бажання тримати емоційну дистанцію, коли хтось підходить надто близько
- Відчуття тиску або скутості в момент емоційної близькості
- Потреба справлятися з усім самостійно
- Стриманість у вираженні почуттів
- Внутрішній сором або заборона на прояви вразливості
- І глибоке, але часто приховане від самого себе почуття самотності
Як це виглядає у стосунках?
Людина з уникаючим типом прив’язаності може щиро любити. Але в момент, коли стосунки стають більш інтимними, вона інстинктивно віддаляється.
Ви можете помічати: вона уникає розмов про почуття, закривається, зникає, переводить усе в жарти. Часто уникає конфліктів, але водночас уникає і справжнього контакту. І це не тому, що людина не цінує вас. Це її захист від вразливості, яка здається небезпечною.
З боку партнера це може сприйматись як холодність. Як стіна. Як відкидання. І тоді з’являються сумніви:
- «Може, він/вона мене не любить?»
- «Може, я забагато прошу?»
Чому формується уникаючий тип?
Уникаючий тип прив’язаності найчастіше формується у відповідь на досвід емоційної відмови в ранньому дитинстві.
Коли дорослі не реагують на потреби дитини, ігнорують її емоційні сигнали або не дають достатньо тепла й підтримки, дитина поступово вчиться справлятися сама. Вона адаптується, пригнічуючи вразливість і не очікуючи емоційної присутності від іншого.
Це не примха чи характер, а захисна стратегія. Спосіб зменшити біль від відсутності надійного зв’язку.
У таких умовах формується внутрішній сценарій:
- «Показувати почуття небезпечно»
- «Якщо я буду потребувати, мене відкинуть»
- «Я маю справлятись самостійно»
Згодом цей досвід може впливати на те, як людина будує стосунки в дорослому віці: вона може уникати близькості, не довіряти, відчувати потребу в автономії навіть тоді, коли прагне любові.
У дослідженнях Hazan & Shaver (1987) показано, що цей тип прив’язаності часто переноситься з дитинства у дорослі романтичні стосунки.
Чи можна змінити уникаючий патерн?
Так, це можливо. Оскільки стиль прив’язаності є відбитком досвіду, який може змінюватись у безпечних стосунках. І перш за все, у терапевтичних.
Згідно з дослідженням Fraley & Shaver (2000), терапевтичні відносини можуть допомогти змінити стиль прив’язаності дорослої людини, особливо через досвід стабільного, приймаючого контакту.
У психотерапії ми не «ламаємо» захист. Ми знайомимось із ним. Досліджуємо, для чого він був потрібен. І даємо людині досвід, що близькість може бути м’якою, не руйнівною, не небезпечною.
Зміна починається з простого:
- Визнати: мені складно з близькість
- Дозволити собі бути неідеальним
- І поступово навчатися довірі, крок за кроком
Що робити, якщо мій партнер має уникаючу привʼязаність?
Людина з уникаючим типом прив’язаності не холодна за природою. Вона навчилась недовіряти близькості. Бо колись це було небезпечно.
Тому її відсторонення – не про вас. Це про її власний захист.
Що може допомогти:
- Не сприймайте дистанцію особисто. Це не знецінення. Це спосіб не бути вразливим. І не дозволити болю наблизитись.
- Не тисніть. Зовнішній тиск породжує ще більше внутрішнє віддалення. Навіть із любові.
- Говоріть із себе. «Мені сумно, коли ти мовчиш» звучить інакше, ніж «Ти знову закрився». Перший варіант відкриває. Другий викликає захист.
- Спостерігайте за динамікою. Чи готовий партнер чути вас? Чи хоча б трохи рухається назустріч? Уникаючість – не вирок. Але для змін потрібна хоча б мінімальна взаємність.
- Дбайте про себе. Бути поруч із тим, хто не пускає виснажує. Ви маєте право на зв’язок, у якому вам тепло.
Як допомагає психотерапія?
Психотерапія – це не про «виправити». Це про створення безпечного місця, де можна спробувати бути справжнім, і не зникнути від страху.
Саме терапевтичний стосунок часто стає першим прикладом, що зв’язок може бути живим, чутливим, надійним.
Якщо цей текст вам відгукнувся – ви не самі
Мене звати Андрій Сердобольський. Я сертифікований гештальт-терапевт, член Національної спілки психологів та Української психологічної асоціації.
Працюю з темами прив’язаності, близькості, емоційної дистанції й самотності у стосунках.
Я не даю готових відповідей. Але можу бути поруч, поки ви шукаєте свої.