Готові до змін на краще?
Знайти психологаУявіть, що ваш організм — це багатоповерховий будинок. У ньому іноді скриплять двері, тече кран чи риплять сходи.
Звичайна людина подумає: «Треба змастити петлі чи викликати сантехніка». А людина з іпохондрією вирішує: «Все, будинок руйнується, треба негайно викликати пожежників, поліцію і МНС одночасно».
Іпохондрія — це не «вигадування хвороб», а реальний розлад, коли тривога за здоров’я стає настільки сильною, що заважає жити.
Ви відчуваєте симптоми, гуглите їх, ходите від лікаря до лікаря, але навіть після десятків обстежень тривога не зникає. І часто навіть посилюється.
Симптоми іпохондрії
- Постійні думки про хвороби. Навіть маленьке поколювання чи сухість у горлі може сприйматися як ознака серйозної недуги.
- Часті медичні обстеження. Ви здаєте аналізи частіше, ніж більшість людей змінюють паролі в соцмережах.
- Недовіра до лікарів. Один сказав, що все добре – і ви йдете до іншого, щоб перевірити.
- Уникнення інформації про хвороби… або навпаки. Дехто перестає дивитися медичні програми, щоб не «накрутити» себе, інші – не можуть зупинитися й читають усе підряд.
- Фізичні відчуття від тривоги. Пітливість, серцебиття, тремтіння, біль у шлунку – і все це може бути не наслідком хвороби, а самої тривоги.
Як відрізнити іпохондрію від звичайної турботи про здоров’я?
Турбота про себе – це добре. Ви проходите профілактичні огляди, реагуєте на дивні симптоми, але при цьому можете заспокоїтися після висновку лікаря.
Іпохондрія ж – це коли тривога не зникає навіть після 5–10 підтверджень, що все в порядку. Це коли увага до тіла перетворюється на постійну «службу безпеки», що працює 24/7, і немає відчуття спокою навіть у моменти повного фізичного добробуту.
Чому виникає іпохондрія?
Причин може бути кілька, і вони часто переплітаються:
- Попередній досвід хвороб — власний або близьких. Якщо колись ви чи рідна людина серйозно хворіли, це могло залишити слід у психіці.
- Тривожний темперамент. Дехто від природи більш чутливий до змін у тілі.
- Стрес і перевантаження. Коли психіка виснажена, вона починає «шукати небезпеку» навіть там, де її немає.
- Невирішені емоційні проблеми. Часто іпохондрія стає способом «зайняти голову» фізичними симптомами, щоб не стикатися з іншими болючими темами.
- Вплив медіа. Читаючи новини про хвороби або «історії з форумів», можна легко почати приміряти на себе чужі діагнози.
Що робити, якщо ви впізнали себе?
- Не звинувачуйте себе. Іпохондрія — це не «слабкість характеру», а спосіб психіки впоратися з тривогою.
- Обмежте медичний «серфінг». Поставте собі правило не гуглити симптоми без крайньої потреби.
- Ведіть щоденник симптомів і емоцій. Часто виявляється, що тривога з’являється у певні моменти — наприклад, після конфліктів чи перевтоми.
- Підтримуйте тіло: сон, рух, харчування. Це не вирішить проблему повністю, але зменшить інтенсивність тривоги.
- Шукайте психологічну допомогу. Робота з тривогою у психотерапії дає довготривалий ефект.
Який лікар лікує іпохондрію?
Перший крок — сімейний лікар або терапевт, щоб виключити органічні хвороби. Якщо медичних підстав немає, далі — психотерапевт та психіатр.
Психіатр може діагностувати розлад (чи не підтвердити), підібрати медикаменти, якщо тривога дуже висока. Психотерапевт допоможе знайти корені проблеми та навчитися з нею жити без постійного страху.
Як може допомогти психотерапія?
У гештальт-підході ми працюємо з тим, щоб людина навчилася розпізнавати і проживати свої емоції, не ховаючись за тілесними симптомами.
- Ми досліджуємо, що насправді лякає: хвороба як така чи, наприклад, страх залишитися без підтримки.
- Вчимося заземлюватися в тілі: помічати, що відчуваєте прямо зараз, і відрізняти фізичні відчуття від тривожних фантазій.
- Шукаємо нові способи справлятися зі стресом, щоб турбота про себе залишалася здоровою.
Особистий досвід і запрошення
Я знаю, що таке іпохондрія, не тільки з книг чи практики, але й особисто. Колись моє життя було серіалом «Швидка допомога» в одній особі: я могла прокидатися вночі від «підозрілого» пульсу й вже шукати найближчу лікарню в гуглі.
Зараз я працюю як гештальт-терапевт, спеціалізуюся на кризах, травмах і темі співзалежності. Я бачу, як іпохондрія поступово відступає, коли є безпечний простір, де можна розповісти про свій страх, не почувши «та ти вигадуєш».
Якщо ви впізнали себе в цій статті — запрошую вас у терапію. Ми зможемо разом зрозуміти, що стоїть за тривогою, і повернути вам відчуття спокою в тілі та житті.