Як «забути» людину?

Іноді розрив — це не просто кінець стосунків. Це наче тебе вирвало з корінням. Тіло вже живе далі, а душа все ще десь там, поруч із тим хто пішов.

Здається, ви не раз вже намагались відпустити. Видаляли фото, зарікались не заходити в соцмережі. Але рука знов і знов тягнеться переглядати історії, вивчати, з ким він там тепер. Можливо, щось написав саме для вас?..

Цей стан знайомий багатьом. Це не просто про любов. Це про біль. Про тугу. Про спробу втримати щось важливе.

І ні, ця стаття не скаже вам: «Забудьте». Бо забути — це не стерти. Це прожити. Відгорювати. Опрацьовувати. Повертатися до себе.

Тут я поділюся з вами тим, що дійсно працює, і що допомагало не лише моїм клієнтам, а й мені самій.

Що може ховатися за фразою «я не можу забути»?

Біль утрати

Ми сумуємо не лише за людиною. А за тим, що було нами. За мріями, за ритуалами, за словами «я тебе люблю». За обіймами, що були теплом і безпекою. За відчуттям, що комусь потрібна.

Втрата частини себе

«Я була іншою з ним», — часто на сеансах кажуть клієнтки. Бо в стосунках ми відкриваємо нові грані себе. І здається, що вони зникли разом із партнером. Але ні. Вони були вашими і їх можна повернути. Навіть поглибити.

Ідеалізація

Ми згадуємо не людину, а той образ, який створили. Того, хто, можливо, ніколи не був таким уважним чи люблячим. Але ми хотіли в це вірити і вірили. Особливо, якщо не було ясного завершення або зворотного зв’язку.

Страх самотності

Тримаємось не стільки за людину, а скільки за відчуття: «Я була не одна». Самотність часто лякає більше, ніж сам біль розриву. Особливо, якщо вже був досвід покинутості, відторгнення або емоційного голоду в дитинстві.

Страх покинутості з дитинства

Коли розривається зв’язок, може активуватись не лише теперішній біль, а й стара глибока рана: «Мене знову не вибрали», «Я знову неважлива».

Це біль не з цієї історії, а з багатьох попередніх. Часто — це ще з дитинства. І тоді «не можу забути» — це крик тієї маленької внутрішньої дитини, яку знову залишили.

Відмова приймати реальність, у якій стосунків вже не має

Навіть коли все очевидно, серце каже: «Ще не все втрачено». У соцмережах ми шукаємо «знаки». Аналізуємо кожен допис, кожне лайкання. Мозок намагається знайти зачіпку, щоб триматися.

Віра, що якщо довго тримати — повернеться

Насправді це магічне мислення, «якщо я залишусь вболівати, любити, думати, то він обовʼязково це відчує і повернеться». Але насправді це утримує нас у болі.

Така віра не гріє, вона токсична і спалює останні сили.

Чи варто «забути» людину?

Як психолог, я скажу, що не варто забувати. Варто пережити.

Визнати, що ця історія була. Вона мала значення, але вона завершилась.

Коли ми витісняємо, то біль все одно залишається в тілі, в підсвідомості, в наступних стосунках. Коли дозволяємо собі горювати, сумувати, злитися, плакати, тоді ми проживаємо і звільняємо місце для чогось нового.

Що справді допомагає в процесі емоційного відпускання?

Дозвольте собі горювати

Це важливо. Сказати собі: «Так, мені боляче. Так, я ще сумую і це нормально». Дозвольте не прискорювати процес. Ви не застрягли, ви проживаєте.

Пишіть листи

Це може бути лист до нього. Про все: про біль, розчарування, думки, фантазії, про подяку. Можна написати кілька і потім спалити. Це емоційне завершення, яке допомагає мозку відпустити незакінчене.

Обмежте соцмережі

Так, це важко. Але кожен перегляд — це як дряпати загоєну рану. Ви маєте повне право зробити паузу. Не для злості, а для збереження себе.

Поверніться до себе

Згадайте: «хто я без цієї історії? Що мене радувало? Що я відклала на потім?». Поверніть хоча б одну річ у свій день, наприклад улюблену книгу, прогулянку, творчість, зустріч з друзями.

Тіло, дихання, рух

Біль живе не тільки в думках, а й у тілі. Тому дихальні практики, легкий спорт, танці, йога — це все допомагає зняти накопичене напруження. Часто ми можемо застрягати в болю не тому, що не хочемо рухатись далі, а тому що тіло не може.

Змінюйте рутину поступово

Якщо були спільні місця, традиції то не уникайте їх назавжди. Але змінюйте потрохи. Додайте новий сенс, створюйте нові асоціації.

Це ваш простір і ви можете заповнити його собою.

Як може допомогти психотерапія, коли біль не минає?

Коли вже спробували все, але знов повертаєтесь до спогадів — це сигнал. Та це не значить, що з вами щось не так.

Це означає, що біль глибший і самостійно важко.

Психотерапія допомагає:

• побачити глибинні причини прив’язаності;
• опрацювати страх покинутості;
• дати простір почуттям без осуду і відчути підтримку і прийняття;
• навчитися емоційному самозаспокоєнню;
• завершити історію у своєму темпі, без примусу.

Я працюю з темою втрат і розривів уже понад 8 років. Це один з найчастіших запитів у моїй практиці. І щоразу — це про щось глибше, ніж просто кохання. Це про потребу бути побаченою, бути важливою. Не бути залишеною.

Я знаю, як боляче буває і знаю, як від того болю можна ожити. Не вмить. Але — це правда.

Я не обіцяю магії, та я пропоную простір, де ви можете говорити усе. Без «треба», без «збери себе». Просто бути і зцілюватись.

Якщо вам відгукнулось — запрошую до себе в терапію.

З вами, Ірина Гнелицька,

Психологиня. Психотерапевтка. Жінка, яка знає, що любов — це про глибину. А розрив — це точно не кінець, а початок чогось нового і важливого.