Дитина все розуміє, але не говорить. Як зрозуміти, що відбувається?

Більшість батьків дуже радіють, коли їхня малеча починає розуміти слова, реагувати на прохання, виконувати вказівки, але коли при цьому вона нічого не каже або мовлення дуже обмежене, це викликає у них занепокоєння.

Батьки починають тривожитися: це лише особливість розвитку, це не якась патологія, це сигнал, що потрібна допомога?

Зараз розглянемо, коли ж варто турбуватись, які можуть бути причини, як підтримати дитину і коли варто звертатися до фахівців.

Коли варто турбуватися, якщо дитина не говорить?

Існують орієнтовні вікові відмітки розвитку мови, і якщо дитина не досягає їх у своєму віці — доцільно звернутися до фахівців.

• До двох років більшість дітей вже використовують близько 50–100 слів, можуть використовувати фрази з двох слів.
• Якщо дитина розуміє звернене мовлення, виконує прохання, але майже не говорить сама, це означає те, що є розрив між «сприйняттям» і «вираженням».
• Варто звернути увагу, якщо дитина не комбінує слова, є порушення слуху, є труднощі з артикуляцією, але не зрозуміло чому.

Отже, якщо дитина розуміє, але не говорить — не треба панікувати, але й чекати «що само минеться» також не варто.

Фізіологічні та неврологічні причини, чому дитина не говорить

• Неврологічні ураження в пренатальний період (гіпоксія, крововиливи, родові травми) можуть порушити роботу мовленнєвих центрів головного мозку, відповідальних за побудову й вираження мовлення.
• Незрілість або затримка дозрівання лобових ділянок мозку, які відповідають за планування, контроль і реалізацію мовленнєвих дій. Дитина хоче говорити, але не може зібрати фразу.
• Порушення моторної координації мовленнєвих органів. М’язи язика, губ, щелеп працюють неточно або повільно, тому дитина не здатна відтворити потрібні звуки або фрази.
• Часткова або легка втрата слуху (навіть тимчасова) ускладнює сприйняття звукових моделей мовлення, що гальмує його формування, навіть якщо дитина розуміє ситуацію або міміку дорослих.
• Затримка дозрівання міжпівкульної взаємодії. Порушується координація між зоною розуміння й зоною мовного вираження, через що мовлення не «запускається».

Дефіцит стимулюючого мовленнєвого середовища

• Комунікативна депривація в ранньому віці. З дитиною мало розмовляють, не підтримують ініціативу до спілкування, не відповідають на її вокалізації, що обмежує засвоєння мовленнєвих структур.
• Відсутність емоційного діалогу. У спілкуванні переважають сухі інструкції без зворотного зв’язку («їж», «сядь», «не лізь»). Мова не виконує комунікативної функції.
• Пасивне мовленнєве середовище. Дитина чує мову (телевізор, розмови дорослих), але не бере участі у взаємодії. Відсутність моделі «запит — відповідь» не стимулює розвиток мовлення.
• Надмірна компенсаторна поведінка дорослих. Потреби дитини задовольняються без необхідності говорити, тому мовлення не формується як інструмент дії.
• Відсутність адресного мовлення. Якщо дорослі не реагують на сигнали дитини, вона не розуміє, що мовлення впливає на іншого. Це гальмує формування комунікативного наміру.
• Соціолінгвістична нестабільність. У двомовному або багатомовному середовищі без чіткої моделі жодна мова не фіксується як основна, що призводить до мовленнєвого гальмування.

Емоційні, психологічні та соціальні причини

• Тривога, стрес, несприятлива атмосфера. Дитина може мовчати, бо говоріння викликає внутрішній бар’єр.
• Селективний мутизм. Коли дитина може говорити в знайомій ситуації, але мовчить в новій/тривожній. Наприклад, була змінена життєва ситуація (переїзд, карантин, зміна садочка).
• Емоційна нестабільність в родині, конфлікти, недостатній контакт, коли мовлення не стимулюється як взаємодія.

«Найважливіше, що треба знати батькам: не шукайте однієї причини, а за допомогою фахівців оцінюйте модель розвитку: що відбувалося та відбувається зараз у житті дитини, як вона реагувала, чи змінилися її реакції сьогодні, яка психологічна атмосфера в найближчому оточенні, які навички розуміння має дитина», — Мельнік Наталія, психологиня.

Як емоційна атмосфера в сім’ї впливає на мовлення?

Якщо в родині мало зверненої мови — наприклад, батьки зайняті, не сприяють отриманню зворотного зв’язку від дитини — формування активної комунікативної мови може сповільнитися.

Розвитку мовлення у дитини допомагають короткі речення, повторення, емоційна інтонація, спрямована на звернення до дитини.

Якщо у родині домінує тривога, напруга, невпевненість (наприклад, батьки постійно критикують або занадто турбуються про мовлення), це може впливати на те, що у дитини з’являється думка: «Говорити небезпечно».

Коли й до яких спеціалістів звертатися якщо у дитини є проблема з мовленням?

Раджу почати з отоларинголога. Хронічні отити, слабкий слух можуть пригальмовувати мовлення.

Другий крок — звернутись до невролога, тому що треба виключити неврологічні діагнози.

Третій крок — психолог, який допоможе, коли є підозри на емоційно-психологічне блокування, тривожність, адаптаційні труднощі.

Подальшим кроком є звернення до логопеда, який може зробити діагностику та розробити програму розвитку мовлення.

Тобто, якщо у 2,5–3 роки дитина майже не використовує слова, хоча розуміє фрази — звернення до спеціалістів обов’язкове.

Як саме може допомогти психолог?

У роботі з дітьми психолог виявляє внутрішній бар’єр. У дитини може бути страх помилки, страх бути незрозумілою або висока тривожність у контакті з дорослими.

Психолог приділяє увагу формуванню комунікативної ініціативи. Дитина має навчитися не тільки відповідати, але й починати розмову.

Психолог також працює з батьками. Часто надмірний контроль, поспіх, відсутність справжнього діалогу стають звичками в родині, але якщо їх побачити, з’являється шанс їх змінити так, щоб дитина відчула: її слово важливе.

Що можна зробити вдома батькам

Збільшення мовленнєвої взаємодії

• Говоріть до дитини просто, коротко, із повторенням і емоційною інтонацією.
• Читайте разом: показуйте картинки, дивіться, коментуйте.
• Створюйте ситуації, де дитина має можливість висловитися: ігри з питаннями-відповідями, вибір: «Хочеш … чи …?», ігри з жестами, малюнками, словами.

Заохочення мовлення

• Давайте дитині час відповісти. Не поспішайте. Уникайте фраз типу: «Чому ти не говориш?»
• Підтверджуйте будь-який прояв комунікації, навіть жест чи звук.
• Не робіть з мовлення «вимогу». Нехай це краще буде «запрошенням» до спілкування.

Підтримка моторики й артикуляції

• Ігри, які заохочують рух рота, губ, язика (логопед може дати поради).
• Звуки та слова вводьте в ігровій формі: «ш-ш-ш», «п-п-п».

Створіть емоційно безпечну атмосферу

• Зверніть увагу на ваш власний стиль спілкування: чи не звучить він як контроль або випробування.
• Створіть ситуації, де дитина «має слово». Звертайтеся з питаннями, чекайте відповіді, не переривайте.
• Якщо помічаєте, що дитина боїться говорити (можливо, мовчить лише в деяких ситуаціях), говоріть про це спокійно, не докоряючи.

Від qui.help: запрошуємо на консультацію

Мовлення — це складний процес, який залежить від роботи мозку, сенсорних систем, емоційної атмосфери та стилю взаємодії в сім’ї.

Раннє втручання дає набагато кращі результати, ніж пасивне спостереження, якщо ви помітили, що дитина не говорить.

Професійна оцінка допоможе зрозуміти, чи є тут особливість розвитку, емоційний бар’єр, тимчасове пригальмування або мовленнєва незрілість, і що саме дитині потрібно зараз.

Якщо ви хочете розібратися у ситуації глибше з психологічної точки зору, ви можете записатися на консультацію до авторки цієї статті або обрати іншого фахівця нашої спільноти.

Наші психологи докладуть усіх зусиль, щоб допомогти вам зрозуміти причини, підтримати дитину та побудувати стратегію розвитку мовлення вдома й у взаємодії з іншими спеціалістами.