Амбівалентна прив’язаність: чому тягне й відштовхує одночасно

Внутрішній стан при амбівалентній прив’язаності — ніби ти стоїш біля вогнища, тепло якого ніколи не відчувається передбачуваним.

Ти не можеш просто розслабитись і грітися, бо весь час очікуєш холоду, і тому мусиш моніторити кожен спалах багаття.

Будь-яке коливання полум’я миттєво помічається, і ще до того, як стає хоч трошки прохолодніше, всередині підіймається тривога, ніби загроза згасання цього вогню вже реальна.

Це стан, у якому сильне бажання бути поруч поєднується з фоновим страхом бути покинутим. Близькість тут бажана й необхідна, але вона не дає стійкого відчуття безпеки.

Саме тому у стосунках з’являється напружений ритм: багато уваги, емоцій і сумнівів щодо того, чи справді інший поруч і чи не зникне його тепло.

Якщо в цьому описі ви впізнаєте знайомий внутрішній досвід, але поки не маєте чіткої ясності, чому це з вами відбувається і чи це взагалі реально відчувати в близькості більше спокою та безпеки, ця стаття допоможе краще зрозуміти себе, свої почуття і реакції в стосунках.

Що таке амбівалентна прив’язаність?

У психології амбівалентність — це стан внутрішньої подвійності, коли до однієї людини одночасно існують суперечливі почуття (наприклад, захоплення і розчарування, довіра і підозра, любов і злість).

У контексті теорії прив’язаності ця амбівалентність проявляються насамперед в тому, як людина переживає близькість в стосунках.

При амбівалентному типі прив’язаності ці почуття постійно ніби тягнуть у різні боки: дуже хочеться бути ближче, відчувати зв’язок і підтвердження любові, але водночас не покидає тривога: «Чи справді інший поруч, чи не зникне він, чи можна на нього покластися?»

Саме це суперечливе поєднання сильного прагнення до близькості й страху її втратити і є основою амбівалентної прив’язаності.

Через це стосунки часто переживаються як нестабільні, напружені або емоційно виснажливі.

Отже, амбівалентна прив’язаність — це спосіб емоційного зв’язку, при якому близькість має надзвичайно велику цінність, але водночас відсутня внутрішня впевненість у доступності й надійності значущої людини.

Основні ознаки амбівалентної прив’язаності

Люди з амбівалентною прив’язаністю зазвичай впізнають себе в наступних переживаннях і реакціях:

• Важливо постійно відчувати увагу та емоційний відгук. Найменша зміна в тоні голосу партнера або поведінці може викликати сильні емоційні реакції, тривогу та безліч припущень. Пауза у спілкуванні або зменшення тепла можуть сприйматися як загроза стосункам.
• Навіть у стабільних довготривалих стосунках зберігається внутрішній сумнів: «А якщо мене покинуть?», «Чи я достатньо важлива(ий)?».
• Настрій і самооцінка часто залежать від того, наскільки залученим партнер здається в конкретний момент.
• На самоті може накривати сильне відчуття тривоги або порожнечі, які хочеться якнайшвидше заповнити контактом з іншою людиною.

Чому одночасно тягне до партнера й хочеться дистанції?

Цей внутрішній конфлікт — ключовий механізм амбівалентної прив’язаності.

Важливо розрізняти: людина з цим типом може дистанціюватись не тому, що боїться близькості (як люди з уникаючим типом). Навпаки, близькість для неї життєво важлива.

Відштовхування і дистанція з’являються як реакція протесту у відповідь на переживання втрати контакту.

Коли партнер віддаляється або стає менш доступним, всередині різко зростає тривога.

Коли ж контакт відновлюється, буває так, що виникає суперечливий стан.

Людина з амбівалентною прив’язаністю може раптово відчути не тільки полегшення, а й роздратування, бо полегшення від близькості поєднується з напругою і накопиченим болем.

Щоб впоратися з цим станом, психіка може шукати недоліки в партнері, можуть з’являтися холодність, докори, різкі слова або емоційне віддалення.

Це не втрата інтересу і не охолодження, а несвідомий спосіб зменшити внутрішню напругу і впоратися з інтенсивною тривогою втрати, переконатися, що зв’язок витримає, і знову відчути свою значущість.

Як формується амбівалентна прив’язаність у дитячому досвіді

Як і інші типи прив’язаності, амбівалентний тип формується в ранньому дитинстві у стосунках із «первинним дорослим» (зазвичай мамою).

Головною причиною тут є непередбачуваність.

Уявіть собі дитину, чия мати реагує на її потреби хаотично. Сьогодні мама ніжна, турботлива й залучена. Завтра вона занурена в себе, емоційно недоступна або роздратована.

Дитина ніколи не знає, яку маму вона зустріне цієї хвилини, чого очікувати та змушена постійно «сканувати» її стан.

Психіка дитини ще не здатна робити «дорослі» висновки про те, що це з нею не пов’язано, що мама просто зараз може емоційно не справлятися через якісь свої обставини.

Через це вона робить свій дитячий, але болючий висновок: «Щоб мене помітили, я маю кричати голосніше або триматися за мамину спідницю сильніше».

У дорослому віці цей досвід трансформується в переконання: «Любов нестабільна, за неї треба боротися, і вона може зникнути в будь-який момент».

Як амбівалентна прив’язаність впливає на вибір партнерів

Людей з амбівалентною прив’язаністю часто тягне до партнерів, які менш емоційно доступні або схильні до дистанції. Це відбувається не випадково — знайома з дитинства динаміка повторюється й у дорослому житті.

Такий партнер ніби підтверджує дитяче переконання: «Близькість — це складно, мене ніхто не зможе полюбити так, як я люблю».

Тривога, яку викликає недоступний партнер, часто плутається з пристрастю або «долею».

Стабільні та надійні люди можуть здаватися менш привабливими, бо вони не активують сформовану систему прив’язаності знайомими тригерами.

У стосунках із ними немає того звичного напруження, яке людина помилково сприймає за «справжнє кохання».

Як психотерапія працює з амбівалентною прив’язаністю

Шлях до зцілення полягає в поступовому формуванні надійного типу прив’язаності.

У терапії ми працюємо у кількох напрямках:

• Усвідомлення повторюваних реакцій і тригерів та можливість відрізняти реальну загрозу в теперішніх стосунках від відлуння минулого досвіду.
• Робота з раннім досвідом прив’язаності. Поступове опрацювання болісних переживань, які сформували страх втрати, потребу в постійному підтвердженні любові та труднощі з довірою.
• Стабілізація самооцінки. Перехід від позиції «Я окей лише тоді, коли мене люблять» до внутрішнього відчуття «Я окей сам по собі».
• Робота з емоціями та тривогою. Розвиток здатності витримувати інтенсивні почуття і не діяти імпульсивно в моменти піка тривоги або страху втрати.
• Навички прямої та відкритої комунікації. Заміна протестної поведінки на пряме проговорювання своїх потреб: «Мені зараз тривожно, і мені потрібна твоя підтримка».

Найбільш терапевтичним є те, що в процесі психотерапії людина з амбівалентною прив’язаністю отримує досвід стабільних і надійних стосунків.

У терапевтичних стосунках поступово формується здатність бути в стосунках не лише через злиття або дистанцію, а в просторі справжньої близькості без втрати себе — з подальшим перенесенням цього досвіду в реальне життя.

Запрошую на консультацію

Амбівалентна прив’язаність — це досить виснажливий досвід. Водночас вона свідчить про вашу велику здатність любити, глибоко відчувати та цінувати близькість.

«Ця чутливість є важливою цінністю і внутрішнім ресурсом — за умови, що ви навчаєтеся справлятися з тривогою, яка часто її супроводжує. Подолати цю тривожність не означає стати емоційно «холодним» або відстороненим.

Це означає навчитися довіряти собі настільки, щоб дозволити партнеру бути поруч без постійного фонового страху його втратити. Коли страх покинутості слабшає, з’являється простір для справжньої зустрічі — де можна бути разом і водночас залишатися собою», — Таратута Олена, психологиня.

Я запрошую в терапію тих, хто впізнав себе в цих рядках. Тих, хто втомився від емоційної нестабільності в стосунках і хоче відчути, що стосунки можуть бути безпечним простором.

Я працюю з темами прив’язаності бережно і глибоко, допомагаючи вам поступово знаходити опору всередині та будувати стосунки, які приносять близькість без втрати себе.

Разом ми можемо пройти шлях від страху бути покинутим до більшої впевненості у власній цінності та стійкості у близьких стосунках.