Що робити, якщо сімейні стосунки зайшли в глухий кут

Притча.

Після шлюборозлучного процесу онук приїхав до діда і запитує: «Скажи, а як так виходить, що ви з Бабулею вже 50 років разом і все ще щасливі. А я, начебто одружився з кохання… другий раз… і все одно розлучився?»

Дід хмикнув, хитро підморгнув дружині та відповів: «Ох, онучок, справа в тому, що в наш час, коли щось цінне ламалося, ми його ремонтували, а ви у ваш — викидаєте».

Що таке «глухий кут» у сімейних стосунках

За своїми спостереженнями під час консультування сімейних пар, можу констатувати: пара опиняється у глухому куті не завжди через гучний конфлікт. Частіше це відбувається через руйнування одного чи всіх стовпів сім’ї.

Коли в терапію заходить сімейна пара, ми обов’язково розбираємося у фундаменті побудови сімейних стосунків. А саме — на чому, на яких стовпах будується сім’я.

І здебільшого пара приходить до висновку, що сім’я — це не тільки дві людини, а об’ємна, тривимірна площина, яка тримається на трьох точках:

1. Кохання (почуття «я тебе вибираю»)
2. Довіра (почуття «я можу на тебе покластися»)
3. Спілкування (почуття «ми чуємо один одного»)

Поки ці три точки в контакті — система стійка, навіть якщо під нею землетрус. Але варто одній точці зміститися — і площина втрачає форму. І ось ви вже не двоє в одному човні, а співмешканці у глухому куті (місце, з якого обидва не бачать виходу).

Ці «глухі кути» бувають різні

Це може бути лабіринт, де обидва вже ледь живі від нескінченних спроб знайти вихід. Та куди б вони не бігли — все веде до того самого коридору претензій.

Або це кімната кривих дзеркал, де замість партнера відбивається власний біль.

Буває, коли глухий кут нагадує полярну ніч, де ще недавно горів вогонь, а тепер тільки холод і втома.

Є й інші, та які б вони не були, всі вони про одне й те саме — про втрату однієї чи всіх точок опори: кохання згасло, довіра зруйнована, спілкування зникло або стало шумом, і площина «Ми» тріщить по всіх швах.

Як це відбувається

Емоційне уникання

Коли почуття не виходять на поверхню, а розчиняються в рутині, з’являється порожнеча.

У пар, які звертаються за терапією, високий ступінь уникнення прив’язаності (attachment-avoidance), які пов’язані з романтичним розмежуванням (romantic disengagement).

Один із варіантів: «Я перестав чекати, що ти прийдеш» — «Що ти зараз робиш?» — «Нічого» — ось і поговорили.

Така динаміка — не про сварки, а про мовчання. Коли партнер охороняє себе від будь-якого болю, він від'єднується. І тоді пара перетворюється на пасивну картину: «Ми вдвох, але не разом».

Клієнтський випадок 

«Ми вже декілька тижнів як сусіди: лягаємо обидва о 23:00, виходимо зі спальні о 7:00. Все, що говоримо один одному: «доброї ночі», «добрий ранок», «до вечора». Я потроху божеволію».

Цей приклад і є результатом тривалого disengagement, і якщо його не бачити — він «з’їдає» довіру та спілкування.

Хронічний брак якісного спілкування

Ми не розмовляємо, а обмінюємося списками обов’язків: «Хто забере дитину? Хто сплатить рахунок? Хто прибирає? Хто на цьому тижні готує?». Спілкування ніби є, але воно більше схоже на бухгалтерський звіт.

Живе позитивне спілкування зміцнює задоволеність стосунками. Коли розмова втрачає свій живий імпульс, пара повільно, але впевнено, кульгає до глухого кута.

Фінансові «зупинки»

Фінанси — сама болюча тема майже кожного випадку. Рідко, коли пара має загальний гаманець і розуміється на сімейному бюджеті.

Якщо ми з партнером заробляємо — чудово. Але якщо «я заробив» перетворюється на «моє», а «ти заробила» — на «твоє», то про яке «ми» або «разом» йде мова?

Спільність фінансових рішень, прозорість та обговорення грошей є важливими для шлюбного здоров'я. Якщо бюджет стає зоною не довіри, а ухилення («Ти знову витратив гроші мовчки», «Ти нічого не заробляєш»), то таке поняття як «разом» — зникає, і пара починає жити паралельними світами: «Я і гроші», «Ти і гроші». Спільного проєкту «сім’я» не існує.

Клієнтський приклад

Антон та Олена працювали по 10–12 годин. Зарплата Антона зросла, у Олени залишилася на тому ж рівні. Олена вклала свої гроші в особисте навчання, Антон купив автомобіль.

Між ними не було договору «Що означає наш фонд». Результат: розмови про гроші стали рідкісними, але жорсткими, болючими та образливими для обох. І коли дружина запропонувала відкритий огляд бюджету, чоловік застиг: «Ти хочеш знати все?» І пішов у мовчання.

Батьки, сімейні контексти та кордони

Коли до вашої кімнати входять не тільки ви двоє, а й очікування батьків, свекра/тещі, сімейні традиції — з’являється зовнішній шум, який або об’єднує (якщо ви удвох проти зовнішнього тиску), або розділяє (якщо один із вас стає «прокладкою» між вами та їхньою родиною).

Коли кордони не захищаються, внутрішній простір пари захаращується чужими очікуваннями. І тоді глуха кімната стає ще тіснішою — «Я мушу», «Ти винна» замість «Ми хочемо».

Втрата загального змісту та цілей

Багато пар входять у глухий кут не тому, що закінчилося кохання, а тому, що закінчився рух. Замість «разом ростемо, разом будуємо» з’явилося «разом існуємо».

Наукова модель VSA (Vulnerability-Stress-Adaptation) підкреслює: шлюбна стійкість залежить не тільки від стресу та вразливостей, а й від адаптивних процесів — спільної роботи, сенсу, цілей.

Коли проєкт «Ми» розпливається у миготінні завдань (купівля квартири, ремонт, діти, робота) і при цьому немає нічого романтично-цікавого спільного — у кожної пари починає виникати питання: «А “Ми” — навіщо?»

«Глухі кути, які я хочу вам показати, — це збірка та нотатки з моїх спостережень за багатьма абсолютно різними парами протягом багатьох років сімейного консультування.

Саме такого бачення ви більше ніде не знайдете, бо воно авторське. Та, однак, кожен такий”кут” корелюється з дослідженнями та думками відомих психологів та психотерапевтів». — Наталя Венглінська, психологиня

Глухий кут №1. Лабіринт звичних сценаріїв

Начебто рухаємось, розмовляємо, шукаємо рішення, та куди б не повертали — все одно опиняємося там, звідки пішли. Туди, де вже були, туди, де знову хтось кине в обличчя іншому: «Ти мене, як завжди, не чуєш!», а у відповідь: «А ти мене не розумієш».

Далі починається знайомий сценарій: спочатку образа, потім відстороненість, потім напружене мовчання.

Я такі терапевтичні історії називаю «лабіринтами звичних сценаріїв» — зусилля є, енергія є, рух є, а просування немає.

Системні терапевти Вірджинія Сатір та Сальвадор Мінухін писали, що сімейні сценарії мають силу, яка нерідко переживає кохання. Це той випадок, коли двоє вже не чують одне одного, а насолоджуються своїми історіями про те, хто правий, хто винен, хто «вічна жертва», а хто «вічна дитина».

Парадокс цього «кута» в тому, що у цих ролях кожному доволі зручно, навіть коли боляче. Тому що біль передбачуваний, а отже, безпечний.

Дослідження Джона Готтмана показують, що стійкі шлюби відрізняються не відсутністю конфліктів, а здатністю вийти із замкнутого циклу. У його знаменитому «Love Lab» він спостерігав за тисячами подружніх пар і вивів чотири провісники руйнування відносин: критику, зневагу, оборону та усунення. На мій погляд, саме з них і будуються стіни лабіринту.

Один мій клієнт одного разу сказав: «Ми ніби живемо у серіалі, де сюжет не змінюється, просто актори старіють». Який точний опис відчуття лабіринту.

Що допомагає?

Перший крок до виходу — зупинитися, припинити шукати правильний коридор та побачити саму карту лабіринту. Переглянути: де я знову роблю те саме, думаю те саме, відчуваю те саме. І тоді стає видно: не лабіринт тримає нас, а ми самі ходимо по його колах, зі страху вийти у невідоме.

І саме тоді з’являється шанс побачити те, про що писав Ірвін Ялом: «Ми не можемо вибрати минуле, але можемо вибрати, як перестанемо його повторювати».

З цієї точки усвідомлення сценарію пара знову може будувати нову площину. Ту саму, де три опорні точки — кохання, довіра та спілкування — починають вишиковуватися не зі звички, а із живого вибору.

Глухий кут №2. Кімната кривих дзеркал

Іноді глухий кут — це не відсутність виходу, а спотворене відображення. Ти дивишся на партнера, а бачиш не його, а як біль колись навчив тебе дивитись.

Можливо, ви помічали за собою, що іноді якась людина каже вам нормальні речі, але її слова вас все одно дратують?

Так відбувається через те, що ви реагуєте не на те, що ця людина каже, а на саму людину, до якої у вас вже сформоване трішечки агресивне, відсторонене ставлення. От це і є «кімната кривих дзеркал».

В ній все здається знайомим, але варто зробити крок — і лінії ламаються.

Ти кажеш: «Я втомилася», а він чує: «Ти у всьому винен».

Він мовчить, а ти чуєш, як волає тиша: «Йому все одно!». І ось уже не двоє розмовляють, а їх відображення (спотворені болем, розчаруванням). Втомлені, розгублені, кожен за своїм склом.

Психоаналітики називають це проєкцією, коли внутрішнє переживання ми приписуємо іншій людині. Системні терапевти називають це спотворенням сприйняття. А в повсякденній лексиці це просто «Вона\він мене не розуміє».

Насправді у такі моменти пара втрачає не кохання і не інтерес. Вони втрачають контакти з реальністю, зі справжнім собою і справжнім партнером. Вони вже не спілкуються дивлячись одне на одне, а спілкуються з відображенням у кривому дзеркалі. І тоді кожна спроба почути іншого, стає відображенням свого власного болю.

Дослідження Джона Готтмана та Джулі Шварц Готтман показують, що основою емоційної близькості є емпатія та вміння бачити у словах партнера не загрозу, а сенс.

Та коли відносини спотворені недовірою, включається хвороблива інтерпретація, у якій навіть нейтральні фрази сприймаються як напад. І ось тоді кожне слово сприймається як шрапнель або уламок від шахеда.

Приклад з консультативної практики: «Він дивиться на мене як на ворога. А я просто втомилася бути сильною».

Вірджинія Сатір казала, що справжня довіра в сім’ї народжується не зі збігу поглядів, а із можливості витримувати розбіжність. Слухати не для захисту, а для розуміння. Говорити не для того, щоб довести, а щоб бути почутим.

Що допомагає?

• Зупинити інтерпретацію. Перестати додумувати, фантазувати. Намагатися чути буквально, без внутрішнього перекладу. Як казав дідусь Фрейд: «Іноді банан — це просто банан». А може і не казав, але міг би.
• Відокремити минуле від сьогодення. Якщо зараз тобі страшно — це не означає, що він знову зрадить, як хтось колись.
• Вчитися дивитися прямо. На реальну людину, а не на своє відображення у ньому.

Скажу непопулярну річ: шлюб — це не місце, де нас мають зрозуміти. Це місце, де ми вчимося бачити по-новому.

Кімната кривих дзеркал — це про когнітивні та емоційні спотворення, перенесення, про те, що ми бачимо не партнера, а власний біль.

Глухий кут №3. Полярна ніч

Це кут, де не боляче, а порожньо. Тут немає шторму, тут тиша. Немає дощу чи грози, бо тут сніг і крига. Тут вже не сваряться. Це і є полярна ніч стосунків.

Зі сторони та й всередині начебто все спокійно, але між подружжям вже не повітря, а вогкість та заціпеніння.

Спочатку просто менше розмов, далі менше дотиків, а потім раптом розумієш: життя замерзло.

Емоційне вигорання пари настає не від конфліктів, а від відсутності емоційного обміну.

Дослідження Джона та Джулі Готтман показують, що стійкість шлюбу на 80% залежить від кількості мікро-дотиків — маленьких проявів уваги, тепла, жартів, доброзичливих поглядів. І коли ці миттєвості тепла зникають — відносини потихеньку впадають в анабіоз або у кому.

Гері Чепмен один із досвідченіших сімейних психологів стверджував, що любов помирає не від зради, а від непорозуміння. Коли одною мовою розмовляємо, а один одного не розуміємо. Його книга «П’ять мов кохання» — це один із порятунків подружжя від багатьох глухих кутів і від «Полярної ночі» в тому числі.

Клієнтський випадок: «Ми не лаємося вже рік. Просто кожен живе у своєму кліматі» — це і є полярна ніч, все зовні спокійно, а всередині — вічний мінус.

Психотерапевт Джеймс Добсон називав це емоційною ізоляцією, коли обидва поруч, але вже не торкаються одне одного. Повернути тепло можна тільки через рух, через маленькі ритуали: доторкнутися, пожартувати, приготувати каву, зробити щось миле.

Пам’ятайте, поки живий інтерес до світу іншого — стосунки живуть. Коли зникає, настає ніч. До речі, відома оперета Штрауса, той, що син та король вальсів, «Летюча миша» — це історія саме про «полярну ніч», коли чоловік, сприймав дружину як «прочитану книжку».

Глухий кут №4. Крісло-гойдалка

Іноді здається, що між подружжям все відбувається: розмови, стосунки, спільні плани, навіть конфлікти. Життя вирує — але… не рухається. Ніби хтось розгойдує крісло-гойдалку: вперед-назад, вперед-назад — дія є, а руху немає.

Це глухий кут ілюзорної динаміки.

Такий тип глухого кута докладно описував Сальвадор Мінухін, автор структурної сімейної терапії. Він називав це патернами стабільного хаосу: сім’я начебто функціонує, але структура не змінюється, і будь-який рух повертається у вихідну точку.

Причин такого стану може бути багато, але частіше за все за цим стоїть страх змін. Підсвідомо партнери вибирають передбачуваний маятник, щоб не стикатися зі справжньою невідомістю. Нехай незручно, але знайоме.

У таких відносинах енергія йде не на розвиток, а на підтримку ілюзії «життя як завжди».

Дослідник Девід Шнарх стверджує, що стійкість пари випробовується і визначається здатністю витримувати напругу невідомого. Якщо партнери уникають цієї напруги — вони застигають у комфорті звичного, де все працює, але вже не дихає.

Мені такі відносини ще нагадують запарафіновану троянду — вона виглядає як жива, але краще її не торкатися.

Що допомагає?

Коли хоча б хтось в парі насмілиться запитати: «Агов, а куди ми з тобою йдемо? А ми взагалі бодай кудись рухаємося? І чи хочемо ми туди йти разом?»

Поки крісло гойдається — здається, що живемо. Але життя починається тільки в той момент, коли хтось ставить ноги на підлогу, підіймає очі та вдивляється — ми де і куди йдемо?

Глухий кут №5. Віяло доріг без вказівників

Це вже не крісло-гойдалка, бо рух є, але кожен повертає на свій внутрішній напрям.

Спочатку не помітно, що «щасливі разом», перестало бути «разом». Не встиг і оком моргнути, а ви вже стоїте на роздоріжжі, де жодного вказівника і можна тільки здогадуватися, куди ті дороги можуть вас привести.

Як же пара доходить до цього віяла?

Спочатку здається, що це просто різні етапи зростання кожного партнера: він будує кар’єру у своїй галузі, вона у своїй, він починає бізнес, вона шукає сенс. Один іде дорогою досягнень, другий — дорогою самопізнання, і начебто обидва рухаються вперед і разом. Та тільки в якийсь момент виявляється, що зв’язок між шляхами заслабий.

Я називаю це глухим кутом десинхронізації напрямків. Це не завжди про сімейну кризу, частіше про те, що пара перестала звіряти між собою компаси. Кожен, як і раніше, любить, але «вектор кохання» став індивідуальним.

Теоретично це описував Мюррей Боуен у концепції диференціації — здатності бути собою, залишаючись близько. Коли рівень диференціації низький, партнери або зливаються і втрачають себе, або тікають на власні дороги, щоб хоч якось повернути почуття «Я».

Тому парі конче важливо пам’ятати, що без точок синхронізації особисті дороги починають розходитися непомітно і швидко. І тоді з’являється відчуття: «Ми начебто разом, але між нами доволі величенька відстань».

Гаррі Чепмен у своїй концепції п’яти мов кохання це віяло показав так: у партнерів однаковий напрямок, але різні мови. Один каже «я з тобою» через справи, другий — через слова, третій — через дотик. І якщо не перекласти цю «мову доріг», здається, ніби один стоїть, а другий іде. Хоча ідуть обидва, але різними шляхами.

Пари, які регулярно звіряють сенс маршруту «навіщо ми разом, куди йдемо, що зараз важливо для нас обох» — мають вищий рівень задоволеності та стійкості, тому що у них є не тільки кохання, а й загальний напрямок.

Що допомагає?

Річ не у тому, щоб повернутися назад, в точку, де ми розійшлися, а в тому, щоб синхронізуватися, створивши свою спільну карту. Зрозуміти, де ми перетинаємось, а де — ні. Якщо таких спільних точок небагато, не поспішайте звинувачувати один одного або тягнути один одного до компромісу.

Спробуйте пошукати, дослідити разом, як і де можна створити ці точки перетину заново. Іноді важливо просто визнати: «Ми втратили дорожні знаки, але не втратили бажання шукати зупинки, де наші з тобою дороги сходяться».

Глухий кут №6. Ехозона

Іноді глухий кут — це не тиша, а гул і резонанс власних слів. Ви сперечаєтеся, кричите, обговорюєте, а результат завжди один: кожен чує лише себе. В цьому куті партнери вовтузять один одного різкими словами, гучним голосом та агресивним тоном.

Ехозона — глухий кут інтерактивного конфлікту.

Енергія є, емоції киплять, але жодної нової площини «Ми» не виникає. Та що там нової, стара вже ледь тримається. Бо кожен удар, кожне звинувачення як м’яч, яким вистрілили з гармати: летить, гуркотить, відбивається від кожної стіни, повертається і знову летить.

Психологи називають це дисфункціональною комунікацією: коли один реагує, інший відбиває, і кожен вважає, що він захищається чи пояснює, а насправді ніхто не чує нікого, крім себе.

Цей стан докладно описував Джон Готтман: циклічне нерозуміння, коли конфлікт повторюється, і щоразу наслідки лише посилюють розрив.

На жаль, це один із розповсюджених кутів, що я бачила майже в кожній парі, що приходила на терапію: «Ми кричимо, сперечаємося, і я прямо бачу і відчуваю, що він мене не чує, не слухає. Розмовляю немов із глухим».

В ехозоні немає пасивності — там буря, яка не несе змін. Слова — як блискавки, емоції — як грім, але коли вони вщухають, все повертається на «круги своя», пара там де і була.

Що допомагає?

Навчитися конструктивно використовувати грім і блискавки.

Спочатку кожен має навчитися розуміти свою реакцію (емоцію) — про що вона і чому саме така. А ще розуміти сенс того, що я говорю — а чи варто говорити саме це і саме зараз? Може, має сенс це перефразувати?

Друге, що варто зробити парі в цьому куті — зупинити відлуння, щоб з’явився звук справжнього діалогу.

Готтман рекомендує у таких випадках просту стратегію: кожному партнеру по черзі повторювати почуте своїми словами, доки обом стане ясно, що сенс дійшов. Бо поки не з’явиться розуміння — всі ваші вербальні пікірування залишаються відлунням в стінах.

Всі глухі кути унікальні, але поєднує їх одне

Поки немає усвідомлення, вибору та спілкування — немає руху до «Ми».

Кожна пара унікальна в щасті та труднощах. Якісь пари можуть один і той самий кут проходити по кілька разів, а інший не пройти й жодного разу. Інші можуть так «постаратися», що потрапляють одразу у декілька кутів одночасно.

Та в будь-якому випадку важливо пам’ятати, що будь-яка ситуація, будь-який глухий кут можна перетворити на точку зростання. Кохання, довіра та спілкування — три опори площини «Ми». Коли одна з них просідає, з'являється глухий кут. Та в цьому випадку вихід там, де вхід — розпалити кохання, відродити довіру, навчитися спілкуватися.

Від qui.help: запрошуємо на консультації

Якщо ви відчуваєте, що ваші стосунки зайшли у глухий кут, розмови більше не приносять розуміння, а замість близькості з’являється відстань — це сигнал зупинитись і подивитися глибше.

Психолог може допомогти дослідити, що стоїть за повторюваними конфліктами, знайти власні ресурси для змін і поступово повернути теплоту та довіру у стосунки.

Якщо ви впізнали себе у цих рядках — не залишайтеся наодинці з кризою.

Запишіться на індивідуальну консультацію до авторки цієї статті або до інших спеціалістів нашої спільноти, щоб почати шлях до відновлення зв’язку.