Про поняття "жертва" та "позиція жертви". Про заздрість. Та про пошук ресурсів.

Людина, яка являється жертвою будь якого насильства (фізичного чи психологічного) і людина, яка займає позицію жертви – це, як правило, дві зовсім різні і не схожі одна на одну людини.

Людина, яка являється жертвою – потребує допомоги. Вона налякана і через те може боятись просити про допомогу.

Але з часом (в моєму досвіді це часто – так) знаходить в собі сили звернутись до  професійного спеціаліста (чи до знайомої порядної, совісної людини, якій можна довіритись) і звертається по допомогу.

Така людина вміє приймати допомогу.

Вміє дякувати. І вміє чути чиєсь – “ні” чи “мені так не підходить”.

Вміє з повагою ставитись до цього “ні”.

Людина, яка займає позицію жертви – вимагає, шантажує, маніпулює, знецінює, ображається, обмовляє, звинувачує, погрожує, переслідує. Їй всі щось “винні”. Особливо ті, кому вона в чомусь заздрить.

Вона не просить про допомогу. Але вимагає від інших таких вчинків і дій, які для неї зручні й комфортні.

Вона не вміє дякувати. І так само не вміє і не вважає за потрібне вміти чути чиєсь “ні”. Бо їй же всі “винні”, 24/7…

Пишу і стає боляче. Бо пишу з певних причин. Бо бачу й тих і інших людей.

Перші викликають повагу й бажання допомогти.

Останні викликають… позиви блювати. Вибачаюсь, але як є.

Ми всі не ідеальні. І всі помиляємось.

Це правда. Але вибір є завжди!

І це теж правда.

Запрошую сьогодні до себе на консультації і в терапію тих, кому болить зазначена тема.

Тих, кому буває важко відстоювати себе,  захищати себе чи свій простір.

Мені теж йдосі буває важко це робити.

Але важко не означає – неможливо! ????

Пропоную пробувати й перевіряти! ????

 

Всі почуття, які виникають в наc – важливі. Всі. Немає “поганих” почуттів чи “хороших”.

Приємні й неприємні мабуть що так… Адже приємно відчувати радість, ніжність, любов.

А от сум, страх, злість, відразу чи заздрість відчувати, напевно, неприємно.

Але важливі вони всі. Бо підказують про нагальну потребу.

Сум важливо відчувати щоб впоратись з горюванням.

Злість, щоб відстояти себе, свої межі.

Страх, щоб піклуватись про себе, берегти себе і своїх.

Відразу щоб зупинитись, помітити і відійти від зайвого чи геть не підходящого мені.

З неприємних почуттів лишилась заздрість.

І мені хочеться трішки більше про неї сказати.

Її часто критикують або ж відхрещуються від неї, роблячи вигляд що її не існує в спектрі почуттів… Ага.)

Це як припустити, що в когось живого) не існує  потреби пити воду, наприклад.

Заздрість так само важлива і корисна.

Якщо дослухатись до неї, звичайно.

Адже вона може підказати і про дефіцит в чомусь важливому, і про зони зростання,

і про нагальну потребу у відпочинку, наприклад.

Чи “підсвітити” моє бажання більше піклуватись про себе і побачити, що я чомусь це бажання ігнорую.

І ось там, де є ігнор, буде і складніть.

А якщо ігнорується ціле почуття або й декілька, із серії: “Я така людина, що й не злиться на “хороших” людей і не заздрить нікому” (ага ????), то тут найвірогідніше будееі симптом, і психосоматика, і позиція “вічної жертви” чи “страждальця”… Цілий букет.

Бо ігнор не подобається нікому, на мій погляд.

Нам подобається щоб нас цінували, помічали, звертали увагу, враховували нас.

От і нашим почуттям це важливо.

Пропоную не ігнорувати. Помічати. Цінувати. Берегти. Себе і свої почуття.

А якщо поки що є в цьому складність, запрошую до себе на консультації чи в терапію.

Про переваги помічати і враховувати себе сказала, а от з явних ризиків нового навику бути цінним для себе є те, що це може не сподобатись оточенню, яке свою цінність здобуває лише маніпуляціями, погрозами чи жертовністю.

Їм це може сильно не сподобатись.)

Але то їхній вибір. А він є у кожного.

І ще з приводу заздрості… 

Мені здається, що оті виродки, які прийшли до нас з війною, що вони нам заздрять. Що замість того, щоб створити щось цінне в себе, те, чого не мають самі, вони вирішили руйнувати це в нас, щоб і в нас не було.  Та де там! Не діждетесь! ????????

І ось знову, нажаль, спостерігаю таку стратегію серед деяких людей. 

Як же то важко, напевно, може бути вміти порадіти за когось. Не знищити зв’язок з ним своїм презирством, а саме – порадіти.

Або ж чесно зізнатись собі в тому, що не виходить чомусь – порадіти. Що не радість з’являється від добрих новин про когось. Не радість, а заздрість.

Для такого зізнання потрібна чесність з самим собою, найперше. А для чесності – сила. Знецінювати й зневажати легше.

Важче створювати й берегти створене.

Кому відгукується ця тема (з будь якого боку) і є в ній певні складнощі, запрошую до себе на консультації чи в терапію.

Коли є бажання щось змінювати, як правило, знаходиться й можливість.

Традиційно пропоную пробувати й перевіряти. ????????

 

Де знайти ресурс? І чи справді всі його шукають?

 

Почну з того, що ні, не всі. Я раніше була стовідсотково впевнена в тому, що ресурс – то знахідка, яка дає людині багато свободи у виборі свого шляху, свого життя, своїх поглядів.

Що ресурс то – свобода.

Та я й зараз стовідсотково так вважаю. ????

Але.

Свобода – це відповідальність.

Вибір – це відповідальність.

Мій шлях, моє життя – моя відповідальність.

Тобто. Якщо в мене є ресурси, в мене є й можливість брати на себе відповідальність за своє житття.

І тоді доведеться бачити наслідки своїх виборів. І, коли я в ресурсі, я можу на них дивитись. А вони, звичайно ж), далеко не завжди такі, як мені б хотілось.

Коли я в ресурсі, я можу дивитись і бачити свою неідеальність, свої промахи, свої помилки. І, якщо свобода лишається цінністю для мене, я зможу дивитись на свою неідеальність і все ж вибирати її – свободу. А через неї і відповідальність.

За себе. За свої вибори. За своє життя.

І мені правда підходить саме так. Я дуже ціную свою свободу. Тому мені і підходить.

Хоча, звичайно ж, за цим усвідомленням був шлях. І він був різним. І не простим, з перекладання відповідальності за своє життя на інших – також.

Тому не всім вона, виявляється, потрібна та свобода. Бо ж в ній доведеться брати на себе відповідальність за своє життя!

Отакої! ????

Ні тобі крайнього знайти, ні звинуватити “злих”, “черствих” “нерозумних” та “недобрих” людей поруч…

Ні тобі відповідальність за свої “страждання” на них перекласти…

Та навіщо він тоді й здався той ресурс.)

Он без нього скільки “плюшок”!

І саме зараз, в складні часи маніпулятори почуваються особливо комфортно і активно (бо ж і справді всім важко).

Вони навіть не усвідомлюють того, що людина, яка справді має нересурсний стан ні фізично, ні емоційно не здатна на ті маніпуляції, жертовність, брехню, вигадки й закочування очей під лоба, на які (хоч каміння з неба)) завжди здатні аферисти й пристосуванці.

Для мене, наприклад, таке усвідомлення стало вкрай важливим для того, щоб  не потрапляти на їхню вудочку і не дозволяти їм використовувати мій власний ресурс в їхніх цілях без мого на те бажання.

А от що стосується першого питання – де знайти ресурс, я з радістю можу поділитись власним досвідом і спробувати допомогти відшукати свій.

І додам наостанок про те, що я впевнена, як є щире, відкрите (не маніпулятивне) бажання віднайти чи відновити свій ресурс, можливість для цього обов’язково знайдеться.

Пропоную пробувати й перевіряти! ????????