Психотерапія не зробила мене ідеальною людиною. Вона зберегла мене живою (буквально)! Я маю довід важкої рекурентної депресії.
Зараз я успішно існую із своїми межами, темрявою, сильними сторонами та болем, який більше не доводиться приховувати.
Колись я, як і багато хто, намагалася бути правильною: старанною, слухняною, зручною. Та за цим втрачалася я сама. Внутрішній критик не давав перепочинку, а сором і страх помилитися скували свободу.
Психотерапія стала тією точкою опори, якої мені бракувало.
Я навчилася розрізняти, де — моє, а де — нав’язане. Навчилася витримувати почуття — і свої, і чужі.
Навчилася бути сильною — не через контроль, а через контакт.
Психотерапія — це не чарівна пігулка. Це шлях.
Шлях до дорослого Я, яке не тікає від болю, а вміє з ним бути.
До внутрішнього ядра, яке тримає, навіть коли штормить.
Сьогодні я маю не тільки знання й дипломи —
я маю досвід бути по той бік терапевтичного процесу,
розуміти, як болить, як страшно, як тягне назад.
І саме тому я вмію бути поруч з іншими по-справжньому.