Страх смерті: чому варто звернутися до психотерапевта

Більшість людей намагаються уникати всього, що пов’язане зі смертю. Страх смерті — екзистенційне, фундаментальне почуття, яке має кожна людина в тій чи іншій мірі.

Хтось може переживати його як тимчасове хвилювання через складні події життя, коли відчуття вразливості підвищується. Хтось навпаки відчуває сильний вплив цього страху на себе в моменти втрат, хвороб, війн, життєвих криз, що проявляється в підвищеній тривозі, панічних атаках, переживаннях про здоров’я.

Людина починає постійно прислухатися до тіла, перевіряти пульс, шукати симптоми хвороб, боятися заснути або вийти з дому. З’являються тривожні думки про те, що «щось обов’язково станеться». У такому стані складно радіти життю, планувати майбутнє і відчувати безпеку.

Страх смерті часто сприймається як щось зайве, руйнівне, таке, від чого потрібно якнайшвидше позбутися. Проте це один із базових механізмів виживання. 

Як пише І. Ялом в книзі «Ми всі творіння на один день»: «Страх смерті закладено у кожному з нас. Він потрібний, щоб вижити. Ті, хто посланий сюди без цієї межі, відсіялися ще тисячі років тому».

Чому страх смерті — природна частина людського досвіду

«Ні на сонці, ні на смерть не можна дивитися впритул», — Франсуа де Ларошфуко, французький письменник.

Страх смерті виконує адаптивну функцію, допомагаючи нам цінувати життя, берегти себе та близьких.

Але чому одночасно при його такій позитивній функції люди уникають говорити про смерть? І навіть слово «померти» в різних мовах замінюють на щось інше?

В українській мові: «Піти з життя», «Спочити у Бозі», «Відійти у засвіти», в англійській: «to go» (піти); в німецькій: «die Augen schliessen» (закрити очі); в італійській: «ritornerare al nulla» (повернутися до нуля) тощо.

Протягом різних епох відношення до смерті змінювалось. Відомий антрополог А. М. Хокарт стверджував, що первісні люди не відчували страху смерті, бо вірили, що вона – останній крок, останній ритуал переходу до вищої форми життя і, в якомусь сенсі, насолоди вічністю (Ernest Becker «The Denial of Death»).

А ось в епосі про Гільгамеша, 3 тис. років до н. е., схоже можна побачити наявність страху: «Я проливав сльози біля його трупа, сподіваючись, що Енкіду встане…. З того часу я не знаю спокою. Я знаю, що і мені судилася така ж доля….Я боюся смерті…»

У своїй книзі «Людина перед лицем смерті» Філіп Ар’єс описував як змінювалося ставлення до смерті в західній цивілізації:

• У ранньому Середньовіччі смерть сприймалася як природна подія: «приручена смерть». Люди помирали вдома, в оточенні родини, а смерть не приховували від дітей.
• У роки пізнього Середньовіччя людина починає боятися не стільки факту смерті, скільки суду після неї. Формується страх пекла, гріха, покарання. «Смерть своя» — людина відповідальна за власну душу.
• У 17-18 ст. настає нова ера, де панує «смерть іншого». Зростає емоційність, сентиментальність, культ скорботи. Смерть іншого переживається як трагедія розриву зв’язку.
• «Заборонена смерть» — це вже епоха від 19 ст. Коли смерть приховують, про неї не говорять. Люди почали зустрічати смерть в лікарнях чи хоспісах. Страх смерті зростає, тому що людина залишається з ним сам на сам. Смерть стає страшнішою через втрату культурних способів бути з нею.

Проте Ернест Беккер, культурний антрополог і автор теорії керування страхом смерті, писав, що усвідомлення смертності може стати фундаментом багатьох людських мотивацій.

Коли страх смерті стає надмірним і заважає жити

Ознаками того, що страх смерті потребує професійної уваги, можуть бути:

• Постійні або часті панічні атаки
• Нав’язливі думки про смерть, які важко зупинити
• Гіперфокус на тілесних відчуттях, страх серцевого нападу тощо
• Уникання життя (подорожей, активності, планів)
• Порушення сну
• Відчуття, що життя «стиснулося» до виживання.

«Усвідомлення кінцівки життя — того, що ми народжуємося, старіємо і помираємо — є джерелом глибинної тривоги», — Ірвін Ялом, «Staring at the Sun». 

Тривога перед смертю — це нормальне людське переживання, проте вона може породити страх, що паралізує, лежить в основі розвитку, підтримки та перебігу численних психологічних станів, та можна спостерігати у кількох психічних розладах.

Страх смерті починає визначати поведінку людини. Людина живе ніби «напоготові»: прислухається до тіла, перевіряє симптоми, уникає фізичних навантажень, подорожей, нових рішень або навіть сну.

Людина може бути впевнена, що боїться конкретної хвороби або раптової події, але в глибині цей страх часто зводиться до одного питання: «А що, якщо я зникну?» У такі моменти людина зазвичай намагається заспокоїти себе логікою, обстеженнями, контролем. Але це дає лише короткочасне полегшення.

«Смерть рідко є тим, про що пацієнти говорять напряму. Вона проявляється опосередковано — через тривогу, паніку, симптоми тіла», — Ірвін Ялом, «Existential Psychotherapy».

Чому варто звернутися по допомогу до психотерапевта

Якщо страх смерті заважає працювати, будувати стосунки, відпочивати або просто жити без постійного напруження, то це сигнал, що варто звернутися по допомогу.

Як би ми не намагалися його контролювати, страх смерті неможливо «перемогти» силою волі або раціональними аргументами. Він не зникає від слів «усі колись помруть». Навпаки, пригнічення і уникання часто лише посилюють тривогу.

Психотерапія створює простір, де з цим страхом можна бути не наодинці. Де його можна поступово досліджувати, витримувати, осмислювати.

Дослідження в межах Terror Management Theory (Ернест Беккер, Шелдон Соломон та ін.) показують, що коли людина усвідомлює смертність, вона:

• Більше цінує стосунки
• Шукає сенс
• Прагне залишити слід
• Дотримується важливих для себе норм і переконань.

Тобто страх смерті — це також двигун розвитку культури, моралі та творчості.

«Усвідомлення смерті може стати позитивним імпульсом, найсильнішим каталізатором серйозних життєвих змін», — Ірвін Ялом «Всі ми творіння на один день».

Як зі страхом смерті може допомогти психотерапія

У терапії страх смерті набуває форми у вигляді історій, образів, сенсів. Часто за ним ховаються: травматичний досвід, втрати, самотність, сенс життя.

Психотерапія допоможе:

• Відокремити реальні загрози від уявних
• Навчитися регулювати тривогу
• Знайти внутрішні ресурси та опори
• Повернути відчуття контролю над життям.

Страх смерті не зникає повністю, але він може перестати бути центром вашого життя.

«Величина страху смерті, що відчувається, має безпосереднє відношення до величини життя, яка залишається непрожитою. І саме це є причиною, через яку необхідно сфокусуватися на якості життя», — Ірвін Ялом «Всі ми творіння на один день».

Чому варто звернутися і до психіатра

Тривога смерті є базовим страхом, що лежить в основі цілого ряду психічних розладів, включаючи іпохондрію, панічний розлад, тривогу розлуки, депресію та розлади харчової поведінки.

У деяких випадках страх смерті супроводжується настільки інтенсивними симптомами, що без медикаментозної підтримки працювати в терапії складно.

Психіатр оцінить загальний стан, виключить медичні причини симптомів і, за потреби, може призначити медикаментозну підтримку. Психіатрична допомога може тимчасово знизити рівень тривоги, щоб з’явився ресурс для глибшої психотерапевтичної роботи.

Комбінований підхід (терапія + медикаменти) часто має гарні результати при високому рівні тривоги.

Запрошую досліджувати страх разом

Страх смерті потребує простору, де його можна не долати, а витримувати, досліджувати й поступово інтегрувати у власний досвід життя. Саме таким простором є психотерапевтичні стосунки.

У своїй роботі я супроводжую людей, для яких страх смерті проявляється у відчуття постійної внутрішньої небезпеки.

Працюю у методі Кататимно-імагінативної психотерапії (Символдрама) — підході, що дозволяє м’яко й без перевантаження торкатися глибинних переживань, які часто неможливо опрацювати лише словами.

«Якщо страх смерті став фоном вашого життя — це не означає, що з вами щось не так. Це може бути сигналом про глибокі внутрішні процеси, з якими не обов’язково залишатися наодинці», — Євсєєнко Ольга, психотерапевтка.