Реляційна психотерапія межового розладу особистості

Межовий розлад особистості у реляційному психоаналізі розглядається не як «набір симптомів», а як глибоко травматична організація самості, що виникла через хронічні порушення ранньої взаємної регуляції з матір’ю (або основною фігурою) у перші 18–36 місяців життя.

Людина з такою структурою живе в постійному страху двох катастроф:

• Бути поглинутою / знищеною іншою людиною.
• Бути покинутою / розчинитись у небутті.

Основні прояви

• Різке розщеплення (він ідеальний → він демон),
• Інтенсивні афективні бурі,
• Самопошкодження, суїцидальні спроби,
• Порожнеча,
• Нестабільні стосунки,
• Імпульсивність.

Як працює реляційна психотерапія при МРО

Провідні реляційні автори, які спеціалізуються саме на цій структурі: Джоді Месслер Девіс, Джеремі Д. Сафран, Ентоні Басс, Донна Оранж.

Ключові принципи:

• Мета — створення стійкого відчуття «ми». Не зміцнити «Я», а створити досвід «Ми існуємо разом навіть у найстрашніших станах». Це те, чого ніколи не було в дитинстві.
• Терапевт — не об’єкт для перенесення, а жива людина, яка виживає разом.

На сесіях будуть:

• Лють, що терапевта «немає».
• Звинувачення, що терапевт знищує.
• Спроби спровокувати відкидання (скасування сесій, запізнення, самопошкодження перед зустріччю).
• Еротизовані перенесення.
• Суїцидальні погрози як тест «Чи витримаєш ти мене живим».

Терапевт не інтерпретує, що є «правильним», і не тримає нейтральність.

Він говорить про свій реальний досвід:

• «Мені зараз дуже страшно, що ти можеш померти, і я не знаю, як це витримати»,
• «Я відчуваю, як ти мене зараз ненавидиш, і я теж злюся, але я не піду»,
• «Я помітив, що коли ти кричиш, я хочу закрити вуха — і це про те, як тебе колись не витримували».

Робота через розігрування

Усе найгірше, що було в дитинстві, буде розіграно в кабінеті.

Наприклад: пацієнт(ка) різко звинувачує терапевта в байдужості → терапевт відчуває провину й імпульс виправдовуватись → якщо він це робить, то повторюється стара історія.

Реляційний терапевт зупиняється, визнає свій імпульс і каже: «Я відчуваю, як хочу довести тобі, що я хороший. І розумію, що саме цього від тебе колись вимагали — доводити, що ти маєш право на любов».

У цей момент створюється новий досвід, де зв’язок не рветься.

Контейнування без інтерпретації

На початку терапії інтерпретації можуть бути пережиті як напад.

Тому спочатку — тільки спільне проживання афектів:

• Терапевт дихає разом, коли пацієнт(ка) в паніці.
• Зберігає мовчання, коли слова знищують.
• Визнає власний страх, сором, лють і це дає дозвіл на існування цих почуттів.

Робота з дисоціативними частинами самості

У людини з межовим розладом особистості дуже багато дисоціативних частин («я хороша — я погана», «жертва — кат»).

Реляційна терапія не інтегрує їх силою, а створює простір, де всі частини можуть бути одночасно присутні й не знищувати одна одну.

Терапевт говорить з кожною частиною, визнає її правоту й біль.

Частота і тривалість

Найкращі результати досягаються при регулярності терапії у 2–4 рази на тиждень, від 5 років. Але стійкі зміни починаються вже через 2–3 роки регулярної роботи.

Що реально змінюється

• Зменшується самопошкодження (бо з’являється людина, яка витримує той самий біль без знищення).
• Зникає хронічна порожнеча (бо з’являється стійке «ми»).
• Стосунки перестають бути «все або нічого».
• Лють і сором стають переносимими.
• З’являється здатність вперше оплакувати те, що не отримав у дитинстві.

Межовий розлад особистості довгий час вважався майже невиліковним.

Сьогодні ми знаємо, що повна або часткова стійка ремісія можлива у 60–75% випадків за умови довготривалої (від 5 років) інтенсивної психотерапії.

Які психоаналітичні підходи в психотерапії ефективні при МРО

Найкращі довготривалі результати дають два психоаналітичні підходи:

• Трансферентно-фокусована психотерапія Отто Кернберга (TFP).
• Реляційний психоаналіз, зокрема в традиції Джоді Месслер Девіс.

Найвпливовішою авторкою, яка сформулювала саме реляційну модель роботи з МРО, є Джоді Месслер Девіс.

Її ключова ідея: «поганий об’єкт» (той, хто знищує, покидає, ґвалтує) живе в обох — і в пацієнті, і в терапевті.

Зцілення починається не з інтерпретації цього об’єкта, а з моменту, коли обидва визнають його існування в собі й залишаються в контакті попри нього.

На відміну від трансферентно-фокусованої психотерапії Кернберга, де терапевт зберігає нейтральність і систематично інтерпретує проєктивну ідентифікацію, реляційний терапевт говорить відкрито:

• «Я відчуваю, як ти зараз хочеш мене знищити, і мені страшно, що я можу справді тебе втратити».
• «Я помічаю в собі бажання відвернутися, коли ти плачеш, і розумію, що саме так тебе колись не витримували».

Такі фрази не є «технікою» — це єдиний спосіб показати, що інша людина може витримати контакт із найжахливішим у тобі.

Робота йде повільно, часто 2–4 рази на тиждень протягом багатьох років.

Прогрес вимірюється не кількістю інсайтів, а моментами, коли пацієнт(ка) вперше може заплакати й не зникнути, розсердитися й не бути покинутою, сказати «мені зараз нестерпно боляче» й залишитися в кімнаті.

Результати реляційної терапії

Реляційний підхід показує високу ефективність і ремісію при найтяжчих випадках: із вираженою дисоціацією, множинними госпіталізаціями та хронічним самопошкодженням.

Сьогодні більшість провідних клініцистів, які працюють з МРО, вважають оптимальним поєднання технічної точності Кернберга (чітке розуміння структури) з реляційною чутливістю Девіс (здатність бути живим у найстрашніших розігруваннях).

Саме ця інтеграція стала новим стандартом психоаналітичного лікування МРО станом на 2025 рік.

Від qui.help: запрошуємо на консультацію

Ви маєте право на підтримку, на безпечний простір, де можна говорити про свій досвід чесно й без осуду. І цей шлях не потрібно проходити наодинці.

Якщо після прочитання цієї статті ви відчули, що хочете розібратися у своїх переживаннях глибше або отримати індивідуальний супровід — ви можете записатися на консультацію до авторки цієї статті або обрати будь-якого іншого спеціаліста нашої спільноти, який вам відгукнеться.