Психоаналітичний і гуманістичний підходи: що обрати?

Коли людина вперше замислюється про психотерапію, вона часто стикається не з браком вибору, а з його надлишком.

Список методів виглядає нескінченним: когнітивно-поведінкова терапія, психоаналіз, гештальт, схема-терапія, гуманістичний підхід, тілесно-орієнтована терапія, ЕМДР, інтегративні моделі тощо.

Усе це може викликати не полегшення, а розгубленість і тривогу: а якщо я оберу не той метод і згаю час? Це питання цілком зрозуміле.

У культурі, де ми звикли обирати найкраще — лікаря, навчання, стратегію лікування — логічно хотіти знайти ідеальний метод психотерапії.

Проте важлива правда полягає в тому, що в терапії немає універсально правильного вибору, який підходив би всім.

Психотерапія — це не лише набір технік. Це передусім живі стосунки між двома людьми, в яких поступово стає можливим те, що раніше не вдавалося: відчути себе, зрозуміти свої реакції, знайти нові способи бути з іншими та з собою.

Дві групи напрямів психотерапії

Часто методи умовно поділяють на ті, що працюють переважно із симптомами, і ті, що звертаються до сенсу та глибших причин внутрішніх труднощів.

Обидва напрями мають свою цінність. Іноді людині справді важливо швидко зменшити тривогу, навчитися заспокоюватися або впоратися з гострим станом.

Але нерідко буває так, що симптоми слабшають, а внутрішнє відчуття порожнечі, повторювані болісні сценарії у стосунках чи хронічне самознецінення залишаються.

Саме тут багато людей починають цікавитися психоаналітичними та гуманістичними підходами.

Психоаналітичний підхід

Сучасний психоаналіз уже давно не обмежується класичним образом лежанки та мовчазного аналітика.

За останні десятиліття він суттєво змінився, став більш реляційним, уважним до травми, до реального досвіду клієнта і до терапевтичних стосунків як таких.

У центрі психоаналітичної роботи — питання про те, як формується внутрішній світ людини, як ранні стосунки впливають на теперішнє життя, чому певні переживання або конфлікти знову і знову повторюються.

Психоаналітична терапія рідко дає швидкі відповіді або готові рецепти. Вона більше схожа на спільне дослідження: уважне, іноді повільне, але глибоке.

Для багатьох людей це стає простором, де вперше можна без поспіху поставити запитання про себе:

• Хто я?
• Чому мені так складно бути в близькості?
• Чому я знову обираю те, що завдає болю?

Кому підходить психоаналітичний підхід?

Цей підхід особливо підходить тим, хто стикається з:

• тривалими внутрішніми труднощами,
• повторюваними стосунковими кризами,
• відчуттям внутрішнього конфлікту або нестійкою самооцінкою.

Зміни тут зазвичай відбуваються не різко, але вони часто виявляються більш стійкими, бо торкаються самих основ внутрішнього досвіду.

Гуманістичний підхід

Гуманістичний підхід (клієнт-центрована терапія, екзистенційна терапія, частково гештальт) виходить з ідеї, що людина має внутрішній потенціал до зростання, якщо опиняється в атмосфері прийняття, емпатії та поваги.

Гуманістична психотерапія, у свою чергу, робить акцент не стільки на аналізі минулого, скільки на якості теперішньої зустрічі.

Кому підходить гуманістичний підхід?

У гуманістичній терапії важливо не стільки «виправити» людину, скільки допомогти їй повернути контакт із собою, зі своїми почуттями, потребами та межами.

Часто саме тут з’являється перший досвід того, що можна бути почутим без осуду, що емоції не є небезпечними, а власні переживання мають право на існування.

Для тих, хто тривалий час жив у середовищі знецінення, критики або емоційної холодності, такий досвід може бути глибоко цілющим.

Що спільного та відмінного у психоаналітичному і гуманістичному підходах?

Попри поширене уявлення, психоаналітичний і гуманістичний підходи не є протилежностями. У сучасній практиці вони часто перетинаються і взаємно збагачують одне одного.

Багато реляційних психоаналітиків працюють із високим рівнем емпатії, а гуманістичні терапевти не уникають глибоких питань про внутрішні конфлікти та несвідомі процеси.

У центрі обох підходів залишається одна спільна ідея: зміни відбуваються у стосунках.

Не лише через техніки, інтерпретації чи вправи, а через досвід безпечного контакту, в якому поступово з’являється можливість бути собою.

Як обрати?

Тому, хто обирає психолога чи метод психотерапії, варто звертати увагу не лише на назву підходу.

Важливо запитати себе:

• Чи почуваюся я достатньо безпечно з цією людиною?
• Чи можу я говорити про складне, не боячись бути засудженим або поспішно «виправленим»?
• Чи є в цьому контакті місце для моєї складності, сумнівів, суперечностей?

«Метод має значення. Але ще більше значення має живий людський контакт, у якому можливі справжні зміни.

Іноді саме він стає тим вирішальним фактором, який робить психотерапію не просто черговою спробою “полагодити себе”, а шляхом до більш цілісного та усвідомленого життя», — Грибачова Олена, психологиня.

Запрошую на консультацію

Якщо, читаючи цю статтю, у вас виникли запитання до себе, це може бути хорошою точкою для розмови.

У своїй практиці я працюю в реляційному психоаналітичному підході, де центральним є безпечний терапевтичний контакт, уважність до вашого досвіду та рух у темпі, який вам підходить.

Якщо вам важливо знайти простір, у якому можна досліджувати себе без поспіху й з повагою до власної складності, ви можете звернутися до мене для первинної консультації.