Гуманістична психологія: історія, підходи психотерапії, основні положення

«Хороше життя — це не якийсь фіксований стан… Це процес, а не стан буття. Це напрямок, а не пункт призначення», — Карл Роджерс, психолог, у книзі «Становлення особистості».

Ця думка Карла Роджерса точно передає суть гуманістичної психології.

Якщо життя — це процес, а не результат, тоді людина не є проєктом, який потрібно виправити або довести до «норми». Вона — живий, унікальний процес становлення, що розгортається у власному темпі та напрямку.

Гуманістична психологія повертає увагу до внутрішнього досвіду людини, її здатності відчувати, усвідомлювати, робити вибір і нести за нього відповідальність.

У центрі тут не симптом і не діагноз, а особистість.

У цій статті ми поговоримо про історію гуманістичної психології, її основні принципи, гуманістичні підходи в психотерапії та про те, кому цей напрямок може бути близьким.

Що таке гуманістична психологія

Гуманістична психологія — це напрям, у центрі якого стоїть жива людина з її унікальним досвідом, почуттями, потребами й прагненнями.

Людина розглядається як цілісна особистість, що живе в конкретному контексті стосунків, історії, тіла й культури.

Гуманістична психологія ґрунтується на переконанні, що в кожній людині є природна тенденція до розвитку й зростання.

Навіть у стражданні чи кризах вона бачить не «поломку», а спосіб психіки адаптуватися й зберегти себе в тих умовах, у яких людина колись опинилася.

Центральною ідеєю є відповідальність за власний досвід і вибір як поступове повернення авторства життя — здатності усвідомлювати, що зі мною відбувається, чого я хочу і на що готовий(а).

Я працюю в гештальт-підході, тому в цій статті спиратимуся саме на нього.

У гештальт-терапії людина розглядається як частина середовища, у постійному контакті зі світом і з іншими.

У фокусі — те, як вона проживає досвід «тут і зараз»:

• Як входить у контакт і перериває його,
• Як обходиться з близькістю, агресією, вразливістю та власними потребами.

Вважається, що саме усвідомлення, а не поради, відкриває можливість для змін і вибору діяти інакше.

Важливою гуманістичною ідеєю є повага до унікального темпу людини. Тут немає універсальних рецептів «як правильно жити». Є визнання того, що кожен дозріває до змін у свій час.

Таким чином, гуманістична психологія і гештальт як її частина — це не стільки набір технік, скільки певний погляд на людину: теплий, уважний і недирективний, з цінністю процесу життя, а не лише результату.

Трохи про історію

Гуманістична психологія сформувалася в середині XX століття. На той час домінували психоаналіз і біхевіоризм — два потужні напрями, які багато пояснили про людську психіку, але не все.

Психоаналіз переважно дивився в минуле, зосереджувався на несвідомих конфліктах і симптомах.

Біхевіоризм, своєю чергою, цікавився поведінкою — тим, що можна спостерігати, виміряти й змінити.

У цих підходах людина часто опинялася або в ролі «носія проблем», або як об’єкт впливу середовища. Її внутрішній досвід, почуття, вибір, пошук сенсу, унікальний спосіб бути в житті залишався на другому плані.

Саме тут і з’являється гуманістична психологія, яку іноді називають «третьою силою».

Серед ключових постатей цього напряму — Абрахам Маслоу та Карл Роджерс, поряд із такими мислителями, як Віктор Франкл і Ролло Мей.

Маслоу описував самоактуалізацію як природне бажання реалізовувати свої можливості, а Роджерс наголошував: зміни можливі там, де є прийняття, емпатія й живий контакт.

Паралельно розвивається гештальт-терапія, заснована Фріцем і Лаурою Перлз разом із Полом Ґудманом. Вона формується на перетині гуманістичної та екзистенційної філософії й психоаналізу.

З самого початку гештальт мав чітко гуманістичний погляд: не «виправити» людину, а бути поруч із її живим досвідом.

Історія розвитку психотерапії не зупинилася: сучасні підходи дедалі більше визнають, що внутрішніх змін недостатньо без урахування контексту, стосунків і реальності життя людини.

Основні принципи гуманістичної психології

Гуманістична психологія ґрунтується на простій, але водночас радикальній для свого часу ідеї: людина є цілісною, унікальною і здатною до розвитку.

Її неможливо повністю зрозуміти, розклавши на окремі симптоми, риси чи поведінкові реакції.

Сенс має лише жива людина у своєму контексті, досвіді й стосунках зі світом.

Отже, основні принципи гуманістичної психології:

• Цілісність і унікальність особистості;
• Фокус на особистому досвіді;
• Здатність до саморегуляції та зростання;
• Контакт як основа змін;
• Відповідальність і свобода вибору.

Ключові гуманістичні підходи психотерапії та їхні ідеї

Гуманістична психологія не є єдиною школою — це радше спільний світогляд, у межах якого сформувалося кілька напрямків психотерапії.

Клієнт-центрована терапія (Карл Роджерс)

Цей напрямок став одним із фундаментів гуманістичної психотерапії.

Карл Роджерс вважав, що головним терапевтичним фактором є не техніки, а якість стосунків між терапевтом і клієнтом.

Екзистенційна психотерапія

Екзистенційний підхід зосереджується на фундаментальних питаннях людського існування: свобода, відповідальність, сенс, вибір, самотність, смерть.

Тут кризи розглядаються не як патологія, а як природні моменти зустрічі людини з реальністю життя.

Гештальт-терапія

Гештальт-терапія займає особливе місце серед гуманістичних підходів, поєднуючи увагу до досвіду «тут і зараз», тілесних відчуттів, емоцій і стосунків.

У центрі гештальт-підходу — контакт: з собою, з іншими людьми та зі світом.

Вважається, що психологічні труднощі виникають тоді, коли цей контакт порушується, коли людина не помічає своїх потреб, почуттів або змушена постійно підлаштовуватись під очікування середовища.

Попри відмінності, всі гуманістичні напрямки об’єднує кілька важливих ідей

• Людина не є об’єктом лікування, а активним учасником процесу;
• Терапевтичні стосунки мають вирішальне значення;
• Симптоми — це не вороги, а носії важливої інформації;
• Шлях до змін проходить через усвідомлення, а не через контроль.

Кому підходить психотерапія у гуманістичному напрямку

Гуманістична психотерапія добре підходить людям, яким важливо не лише «прибрати симптом», а глибше зрозуміти себе.

Тим, хто хоче не просто навчитися функціонувати, а жити в більшому контакті зі своїми почуттями, потребами та цінностями.

Цей підхід часто відгукується людям, які:

• Переживають життєві та екзистенційні кризи, перехідні періоди, зміни ідентичності;
• Хочуть краще зрозуміти себе, свої реакції та повторювані життєві сценарії;
• Мають складнощі у стосунках: з партнером, родиною, колегами;
• Відчувають труднощі з кордонами, самоцінністю, вибором;
• Хочуть навчитися чути свої почуття, а не ігнорувати їх або контролювати;
• Шукають більш живого контакту із собою та іншими;
• Відчувають внутрішню порожнечу, застій, втому або втрату сенсу, навіть коли зовні «все нормально».

Водночас варто сказати й про обмеження.

Гуманістична психотерапія не завжди є першою лінією допомоги у гострих психіатричних станах, коли потрібне медикаментозне лікування чи кризове втручання.

У таких випадках вона може бути частиною комплексної підтримки, але не заміною медичної допомоги.

Як виглядає робота з гуманістичним психотерапевтом

Для багатьох людей слово «психотерапія» асоціюється з аналізом дитинства, порадами або готовими відповідями.

У гуманістичному підході сесія виглядає інакше.

Тут немає універсального плану, який терапевт складає для клієнта. Робота будується навколо того, що є актуальним саме зараз.

На сесії багато уваги приділяється:

• Тому, що ви відчуваєте в моменті;
• Як це відгукується у тілі;
• Які думки, образи й спогади з’являються;
• Як ви будуєте контакт з терапевтом і з собою.

«У гештальт-терапії важливо не лише говорити про почуття, а поступово навчатися їх помічати й проживати. Саме через це з’являється більше ясності, цілісності й внутрішньої опори.

Ще одна важлива особливість гуманістичної терапії — рівність у стосунках. Терапевт не займає позицію того, хто знає, як правильно жити. Він поруч як професіонал, який допомагає вам краще зустрітися із собою», — Марія Турянська, психологиня.

Запрошую на консультації

Я працюю в гуманістичному підході, а саме в гештальт-терапії.

Колись я сама була в пошуку не лише психолога, а й підходу, який міг би справді відгукнутися. Я читала, сумнівалася, порівнювала.

У гештальт я прийшла майже інтуїтивно, не до кінця розуміючи, що це. І, якщо чесно, я й зараз навряд чи зможу коротко пояснити, що таке гештальт. Бо для мене це не просто метод, а спосіб бачити людину і спосіб жити.

У роботі для мене важливо не вести людину до «правильних» рішень, а йти поруч у її темпі, з повагою до її досвіду.

Я запрошую не у швидкі відповіді, а в процес — живий, уважний, інколи непростий. У подорож до себе, якою сама йду вже понад шість років.