Психотерапія як спосіб звинувати у всьому батьків

Часто зустрічаю цю ідею на просторах інтернету та в особистому спілкуванні. Ніби є люди, які не можуть справитися зі своїми проблемами та йдуть до психотерапевта шукати крайніх. І знаходять у вигляді своїх родичів. Ну і далі по темі, що краще б щось робили зі своїм життям, а ніж шукали на кого перекласти відповідальність. І тут є доля істини, певне.

Але.

Але є велика різниця між тим, щоб перекласти на когось відповідальність за свої проблеми та тим, щоб знайти їх причину. В першому випадку це абсолютно тупикова ситуасьйон. Уявімо, що ті винні батьки дійсно погано піклувалися про дитину. Дитина виросла в 20-30+ річну людину, якій не вдається у роботу, відносини, самореалізацію. Вона йде до психотерапевта і розповідає, як її погано доглядали, не розуміли, не пояснювали. А далі, певне, психотерапевт повинен знайти відповідальних за це неподобство та відпустити “гріхи” клієнту. Окей, але що далі? Адже, за цією логікою, відповідальність за життя дорослої повнолітньої людини продовжує бути на батьках. В такому випадку, щоб якість життя клієнта покращилась, щоб відбулись якісь зміни – змінитися мають батьки. Або минуле, в якому це дитинство відбувалося. Чи можливо змінити минуле? Тут очевидно, думаю. Чи можливо змінити інших людей? Тут, насправді, також очевидно. Очевидно, що ні.

Але.

Але так, психотерапевти, особливо аналітично орієнтовані, задають багато питань про дитинство. І велика частина терапії, зазвичай (проте далеко не завжди), полягає в реконструкції минулого досвіду. Ну бо важко зрозуміти те, що відбувається в дорослому житті, без розуміння того, що відбувалося тоді, давно. Там, в ранньому дитинстві, закладалися базові налаштування наших взаємовідносин, реакцій, нашого світогляду та сприйняття. І основою було саме найближче оточення. Тому так, причиною невдалих стосунків з партнерами можуть бути важкі стосунки з кимось із батьків, наприклад. І дуже важливо пригадати як то відбувалося, подумати які то викликає почуття, співставити з тим, що є зараз. Прожити знову в безпечних умовах і побачити, як цей досвід впливає на нинішні стосунки, на вибір близьких людей, на способи комунікації і так далі.

Але.

Але це не про вину. Не про перекладання відповідальності на інших.

Це більше про шлях до пізняння та розуміння себе.

Про створення себе.