Що робити, якщо перестав(ла) відчувати емоції

Щодня ви повертаєтесь додому, а чи, краще сказати, ноги сунуть, а ви за ними у стилі персонажа Едварда Нортона з «Бійцівського клубу»: вулиці одноманітні, люди нагадують сірі плями, а вивіски магазинів сигналізують, що час непереборно залишає вас позаду?

На вашому обличчі заледве можна знайти вас, усередині дике і важке почуття порожнечі, важкості та безсилля?

Можливо, ви вже давно перестали відчувати емоції й ця стаття саме для вас.

Чому ми іноді перестаємо відчувати емоції

Причин, чому люди перестають відчувати емоції, є багато:

• хронічний стрес,
• постійні труднощі у стосунках з близькими,
• почуття «застряглості» у власній історії, де не зʼявляється місця для чогось нового та автентичного,
• травматичне минуле, яке слідує привидом і наступає на пʼяти або виглядає зловісними гримасами за кожним рогом будинків,
• брак сенсу, нормальної й посильної дози відповідальності,
• втеча в алкоголь, речовини чи інші залежності,
• страх виявитись невартим та відкинутим.

Не завжди емоційна «німота» є чимось поганим самим по собі.

Буває так, що переживань або неосмисленого життєвого досвіду настільки багато, що психічний апарат послуговується допоміжними засобами саморегуляції — ануляцією та ізоляцією афекту, витісненням, розщепленням, гальмуванням — щоб дозволити адаптовуватись до вимог реальності.

Це добре видно на прикладі війни

Зараз, на кінець четвертого року повномасштабного вторгнення, ми добре підлаштувались до щоденної загрози смерті:

• спокійно реагуємо на повітряні тривоги,
• йдемо на роботу після ночі в укриттях,
• стежимо за новинами та говоримо про «28 пунктів миру».

І це добре, бо, щоби боротись, треба ясно мислити та бути активними.

Однак, чим більше безпеки ми відчуватимемо згодом, тим до більшої кількості емоційного досвіду втрат близьких чи домівок, пережитої загрози новітнього геноциду, важких ночей, проведених у телеграм-каналах за спостереженням курсу руху «мопедів» та Іскандерів, ми будемо мати доступ.

Таким чином «замороження емоцій» є способом адаптації та захисту внутрішнього психічного життя. Ми не відчуваємо емоцій, бо коли відчуємо їх, то може виявитись, що біль є надмірний, щоб справитись з ним наодинці.

Що насправді означає «не відчувати емоцій»

Це означає втрату контакту зі собою: нездатність творчо дивитись на життя, гратись зі словами чи добре жартувати, бути «білкою в колесі», переживати втрату доступу до агресії та здатності любити.

Люди, які не відчувають емоцій, насправді їх відчувають, але так наче ці емоції десь далеко, як за грубим скельцем окулярів. Порожній погляд. Вихолощений внутрішній світ. Життя без бажань, памʼяті та мрій.

Не відчувати емоцій означає не відчувати, як відгукується наша психіка на щоденні стимули, досвіди, не осмислювати або не мати сил осмислювати реальність і її значення саме для тебе.

Як повернути собі здатність переживати емоції

Рецептів може бути багато у різних галузях людського знання.

Я буду говорити тут саме про психотерапію, бо це належить до сфери моїх компетенцій.

«У сфері психотерапії здатність переживати емоції може повернутись за допомогою надійних, безпечних і стабільних стосунків з іншою людиною, яка не скапітулює, не злякається і не втече у спробі приєднатись та торкнутись тих емоцій, болю чи досвіду іншої людини, яких вона, можливо, боїться, а може й не здатна поки осмислити самостійно», — Сидорчук Ростислав, психолог.

Можна багато говорити про різні техніки, нюанси методів психотерапії, клінічні параметри, але найважливішим інструментом змін є живі стосунки з іншою людиною.

Коли треба звернутися до психолога

Якщо ви відчуваєте тугу за минулим собою, коли життя було насиченим і багатим, якщо відчуваєте, що страждання не дозволяють рухатись далі, а лише повторюють знайомі та болісні візерунки, то можна подумати про похід до психолога.

Багато людей звертаються до психолога ще й тоді, коли мають інтерес до свого внутрішнього життя, коли хочуть збагатити свою ідентичність та відважитись подивитись на своє життя з несподіваних ракурсів.

Запрошую на консультацію

Мене звати Сидорчук Ростислав, я є клінічним психологом та психотерапевтом у методі психоаналізу.

Разом зі своїми клієнтами я намагаюсь пережити унікальну історію, яка вміщає все те, що може вміщати життя — у рамках символічного простору кабінету та розмови.

Я заохочую своїх пацієнтів говорити про все, що спадає їм на думку, ніколи не знаючи наперед, до чого можу доторкнутись, але з певністю: що б це не було — людина є більшою, аніж її страждання.

Запрошую до себе на зустріч-знайомство.