Нервова анорексія: симптоми та лікуванння

Нервова анорексія — це складний психічний розлад харчової поведінки із соматичними проявами, який виходить далеко за межі контролю за вагою або їжею. Вона є мовою страждання, що запамʼятовується у тілі.

Для когось – це прагнення ідеалу, для інших – спосіб втечі від внутрішнього хаосу, а для когось – єдиний можливий протест. Цей розлад тісно пов’язаний із глибинною динамікою психіки та стосунками з Об’єктом.

Психоаналітики, серед яких Мішель Фен, Андре Грін та В. Капсамбеліс, вбачають в анорексії складний несвідомий механізм, який можна зрозуміти лише через глибоку терапевтичну роботу.

Симптоми нервової анорексії

Нервова анорексія характеризується як психологічними, так і фізіологічними проявами. Основні симптоми включають:

Обмеження в харчуванні, нав’язливий страх набрати вагу
Переконаність у власній «зайвій» вазі, навіть при критичному схудненні
Обсесивні думки про їжу, вагу, калорії
Соціальна ізоляція, зниження життєвого тонусу
Порушення менструального циклу, холод у тілі, випадіння волосся
Почуття втрати контролю та водночас надмірний контроль
Супутні депресивні, тривожні симптоми, труднощі у контакті з емоціями

Анорексія у психоаналітичному підході

З точки зору психоаналізу, анорексія – це не про їжу. Це спосіб не зустрітись з бажанням. Відмова від їжі стає відмовою від зв’язку, емоційного контакту, симбіотичного злиття, яке колись було небезпечним або болісним.

Мішель Фен (1998) описує анорексію як спробу зберегти себе через знищення тілесного бажання: «Їжа – це пропозиція Іншого. Відмова від неї – спроба втримати Я від зникнення».

Андре Грін (1993) пов’язував анорексію з образом «мертвої матері», де ранній досвід емоційної порожнечі перетворює тіло на сцену заморожених емоцій. Психічна порожнеча транслюється через тілесну втрату: анорексичне тіло – ніби на межі між життям і смертю.

В. Капсамбеліс (2007) підкреслював, що анорексія є порушенням символізації: тіло говорить тоді, коли психіка не може. Симптом анорексії – це не тільки захист, а спроба бути побаченим, почутим, хоч і мовчки.

Анорексія – це акт, де відмова від їжі перетворюється на крик тіла.

Лікування нервової анорексії у психоаналітичному підході

Психоаналітичне лікування – це тривалий процес. Він не обмежується фіксованим алгоритмом. Це шлях. Шлях повернення до себе, до можливості жити, відчувати і бути в стосунках.

Лікування не починається з їжі, а з зустрічі. Зустрічі з аналітиком, у безпечному просторі, де симптом поступово розкладається на частини.

Техніки, які використовуються в аналітичній роботі:

Вільні асоціації – клієнт говорить усе, що спадає на думку, навіть абсурдне чи соромне
Інтерпретація захистів – наприклад, контролю, заперечення, інтелектуалізації
Робота з трансфером – відтворення ранніх об’єктних стосунків у стосунку з аналітиком
Аналіз фантазій, снів, сновидінь наяву – відновлення символізації

Лікування анорексії – це завжди командна робота. Тому, окрім, психотерапевта, рекомендуємо звернутися до:

Психіатра – єдиний фахівець, який має право поставити діагноз. Також визначає, чи потрібні медикаменти.

Ендокринолога – оцінює, як зміни в харчуванні вплинули на гормональну систему.

Сімейного лікаря – контролює загальний стан організму, рівень мінералів, вітамінів, функції органів, направляє до фахівців.

Гінеколога, кардіолога, гастроентеролога за потреби.

Скільки потрібно сесій психотерапевта?

Лікування потребує стабільності. Регулярність зустрічей (1–2 рази на тиждень), тривалий терапевтичний контакт і терпіння. Це не швидка терапія. Але вона дає глибокий результат. Поступово клієнт починає не просто «їсти», а жити – зі своїм тілом, бажаннями, страхами.

Ми не лікуємо тіло – ми відновлюємо символічну функцію, яка дозволяє бажанню бути. – В. Капсамбеліс, психіатр, психоаналітик

Запрошую на консультації

Якщо ці рядки щось у вас зворушили – це вже початок. Симптоми ніколи не виникають просто так. Вони щось намагаються сказати.

Анорексія може бути болісною, самотньою і небезпечною. Але її можна розуміти. І за нею – завжди ховається історія. Ваша історія.

Я працюю в психоаналітичному підході. Моя мета – не змінити вас, а бути поруч у вашому шляху до себе. Цей шлях складний, іноді повільний, але дуже живий. Я вірю, що кожна людина здатна віднайти себе там, де колись втратила зв’язок.

Терапія – це не про їжу. Це про вашу здатність бути. І я тут, щоб підтримати вас у цьому.