Кохання як дія

Про любов

Мабуть, не існує теми, більш актуальної та затребуваної, ніж тема кохання та відносин. Сьогодні ми маємо чисельний фонд, присвячений романтичним взаєминам: філософія, мистецтво, кінематограф та література, - всі намагаються проаналізувати феномен любові, розгадати людський прецедент, розкласти на складові, а найголовніше, знайти рецепт успішної любові.

І сьогодні , кохання впевнено займає перші місця у топі проблематики звернень до психолога Неможливість знайти пару, конфлікти в процесі відносин, амбівалентність і складність почуттів, сумніви чи вірно був зроблений вибір – це далеко не весь спектр питань, що стосуються цієї теми. Під час закоханості на першому плані акцентують увагу на її біологічних детермінантах та суто фізіологічній природі. Сучасні біологи надають наступне визначення даному поняттю: дофамінергічна, цілеспрямована мотивація до формування сталих парних зв'язків. Основне завдання та мета закоханості – це швидке, приємне та безпечне зближення двох людей. Закоханість як справжня, сп'яняє, послаблює захист, руйнує кордони, дає бадьорість та енергію. І на цьому етапі складнощів у відносинах не так багато, природа сама робить все що потрібно – зближує, притягує, вчити вибачати, слухати чи наоборот не помічати, довіряти та інше. Справжні проблеми можуть виникати потім. Коли перша хвиля закоханості минає і дві людини задаються питанням – а що відбувається і що робити далі? Дія природної мотивації закінчується, рожеві очки злітають, критичне мислення і кров'яний тиск повертаються в норму. Саме тому часто кажуть що «любов живе 3 роки». Тим не менш, феномен любові існує і в психологічній, духовній площині, коли йдеться про особливості сталих, довготривалих стосунків у парі і є, передусім , ознакою людського характеру Багато людей, які мають проблеми в стосунках, кажуть – «кохання пройшло, його більше немає….» або «годину зруйнував стосунки». У цих твердженнях звучить пасивна позиція, апелювання до зовнішніх сил. В суспільстві існує стале уявлення про те, що кохання, це дар (богів, долі, всесвіту та ін.), або особливі здібності, які даються або не даються особистості. У якомусь найбільш загальному сенсі це так і є. Але якщо детально придивитись - це є зовсім не вірним. Навіть семантичний аналіз показує, що слово «кохання» слов'янські мови трактують досить однозначно – кохати – доглядати, дбати. (У білоруському, чеському та польському варіантах переклад однаковий).

Кохання, насамперед, є дією, ставленням, власним вибором, позицією особистої відповідальності в стосунках. Сучасний американський психотерапевт та письменник І.Ялом наголошує: «…кохання - це швидше форма існування; не скільки  потяг, скільки самовіддача, ставлення не лише до однієї людини-партнера, скільки до світу взагалі…». Дійсно, важко уявити собі як людина, яка не вміє любити батьків, близьких, друзів,  інших людей в цілому, чи зможе любити обраного партнера? Природа дарує нам кілька років автоматичної, гормональної, легкої любові-закоханості, але що стається коли чарівна дія гормонів припиняється? В першу чергу людині доводиться стикатися з непростим вибором – залишитися в цих стосунках чи шукати інших, змінюватись самому чи вимагати цього від партнера, терпіти зростаюче напруження і намагатися не помічати почуттів чи навпаки усвідомлювати та ділитися своїми почуттями з партнером. Кожна стадія розвитку стосунків ставитиме людину перед безліччю варіантів вибору, але найголовніше те, що всі вони є власним вибором дії. Навіть закоханість, біологічне кохання є несвідомим власним вибором. Ми влюбляємось не в будь-кого, не в першого ліпшого, кого побачимо на вулиці. Ми оцінюємо та вибираємо, дозволяємо чи не дозволяємо собі влюбитись. Це мить, але та сама мита яка вирішує все і коли все залежить від нас.