Кохання як дія

Мабуть, не існує теми, більш актуальної та затребуваної, ніж тема кохання та відносин. Сьогодні ми маємо численний фонд, присвячений романтичним взаєминам: філософія, мистецтво, кінематограф та література, – всі намагаються проаналізувати феномен кохання, розгадати людський прецедент, розкласти на складові, а найголовніше, віднайти рецепт успішного кохання.

І сьогодні, кохання впевнено займає перші місця у топі проблематики звернень до психолога. Неможливість знайти пару, конфлікти у процесі відносин, амбівалентність і складність почуттів, сумніви чи вірно був зроблений вибір – це далеко не весь спектр питань що стосуються цієї теми.

Досліджуючи цю тему слід розрізняти поняття закоханості та кохання. Під час закоханості на першому плані акцентують увагу на її біологічних детермінантах та суто фізіологічній природі. Сучасні біологи надають наступне визначення даному поняттю: дофамінергічна, цілеспрямована мотивація до формування сталих парних зв’язків. Основне завдання та ціль закоханості – це швидке, приємне і безпечне зближення двох людей. Закоханість як справжній , сп’яняє, ослабляє захист, руйнує кордони, дає бадьорість та енергію. І на цьому етапі складнощів у відносинах не так багато, природа сама робить все що потрібно – зближує, притягує, вчить вибачати, слухати або навпаки не помічати, довіряти та інше. Справжні проблеми можуть виникати потім. Коли перша хвиля закоханості минає і дві людини задаються питанням – а що відбувається і що робити далі? Дія природної мотивації закінчується, рожеві окуляри злітають, критичне мислення і кров’яний тиск повертаються ,у норму. Саме тому часто кажуть що «любов живе 3 роки». 

Тим не менш, феномен кохання існує і в психологічній, духовній площині, коли мова йде про особливості сталих, довготривалих стосунків у парі і є, передусім, ознакою людського характеру. Багато хто з людей, які мають проблеми у стосунках, кажуть – «кохання пройшло, його більше немає….» або «час зруйнував стосунки». У цих твердженнях звучить пасивна позиція, апелювання до зовнішніх сил. В суспільстві існує стале уявлення про те, що кохання, це дар (богів, долі, всесвіту та інш.), або особливі здібності, які даються або не даються особистості. В якомусь найбільш загальному сенсі це так і є. Але якщо детально придивитись – це уявлення є зовсім не вірним. Навіть семантичний аналіз показує, що слово «кохання» слов’янські мови трактують доволі однозначно – кохати – доглядати, дбати. (У білоруському, чеському та польському варіантах переклад однаковий).

Кохання, насамперед, є дією, ставленням, власним вибором, позицією особистої відповідальності у стосунках. Сучасний американський психотерапевт та письменник І.Ялом наголошує: «…кохання – це скоріше форма існування; не скільки  потяг, скільки самовіддача, ставлення не лише до однієї людини-партнера, скільки до світу взагалі…». Дійсно, важко уявити собі як людина, яка не вміє любити батьків, близьких, друзів,  інших людей в цілому, зможе кохати обраного партнера? Природа дарує нам декілька років автоматичного, гормонального, легкого кохання-закоханості, але що стається коли чарівна дія гормонів припиняється? В першу чергу людині доводиться стикатися з непростим вибором – залишитись в цих стосунках чи шукати інших, змінюватись самому або вимагати цього від партнера, терпіти зростаюче напруження і намагатися не помічати почуттів або навпаки усвідомлювати та ділитися своїми почуттями з партнером. Кожна стадія розвитку стосунків ставить людину перед безліччю варіантів вибору, але найголовніше те, що всі вони є власним вибором дії. Навіть закоханість, біологічне кохання є несвідомим власним вибором. Ми закохуємося не в будь кого, не в першого ліпшого, кого побачимо на вулиці. Ми оцінюємо та вибираємо, дозволяємо або не дозволяємо собі закохатися. Це мить, але та сама мить яка вирішує все і коли все залежить від нас.