Як пропрацювати стосунки з батьком, якщо його немає

Коли я почала практикувати як психоаналітик, була вражена, наскільки багато людей росли без батька.

Причини відсутності були різними: пішов з сім’ї, помер, його не було від початку, попри фізичну присутність не брав жодної участі у житті дитини.

Дехто вважав, що відсутність батька ніяк на них не вплинула, особливо, якщо вони його ніколи не знали. Але так не буває, на жаль.

У психіці таких людей батько представлений як відсутність, як місце, де мало щось відбутися, але цього не сталося.

І ця відсутність організовує психічний досвід, формує ставлення й очікування, впливає на те, як людина переживає близькість, розлуку, опору та авторитет.

Як відсутність батька впливає на емоційний та психологічний розвиток

Батько — не просто частина батьківської пари. Він виконує надзвичайно важливу психічну функцію.

Від народження дитина не відокремлює себе від мами. Мама теж повністю віддана малюку.

З часом, мама приділяє дитині менше часу, більше займається своїми справами, у тому числі спілкуванням зі своїм чоловіком.

Дитина спочатку не розуміє, куди йде мама, але у її психіці присутнє уявлення про когось третього, хто присутній у їхніх стосунках. І цей хтось — батько — повинен роз’єднати злиття дитини з мамою.

Батько має:

• Стати третім у парі мама-дитина, не дати їм застрягнути у симбіотичних стосунках.
• Відкривати дитині іншу точку зору, показувати альтернативи.
• Стати об’єктом для ідентифікації як для сина, так і для доньки.
• Бути прикладом того, як чоловік повинен ставитися до жінки, і взірцем стосунків у парі.
• Вводити дитину у світ соціальних стосунків та правил.
• Бути надійним тилом, давати дитині відчуття безпеки у житті.

Досвід сім’ї закладає основи ідентичності людини

Ми любимо себе так, як нас любили батьки.

Мама і тато люблять дитину по-різному.

Дитина співставляє свої фантазійні образи батьків з реальними людьми, формуючи таким чином повноцінний, об’ємний образ людини.

Цей внутрішній образ дуже важливий, адже саме до нього людина звертається, коли потребує допомоги, стоїть перед складним вибором чи переживає травматичні ситуації.

Від того, який характер мають ці внутрішні образи, залежить ставлення людини до світу та відчуття світу як «доброго» чи «ворожого».

Тож навіть якщо батько відсутній, він продовжує існувати у внутрішньому просторі, але не тим повноцінним образом, на який можна спертися, а порожнечею на цьому місці, яка, втім, має свої властивості.

Вони залежать від причини відсутності батька:

• Зник до народження дитини.
• Батьки розлучилися (у якому віці дитини, хто був ініціатором).
• Помер.
• Був присутній фізично, але не приділяв уваги дитині, не спілкувався, не цікавився.

Психіка дитини адаптується до цієї відсутності

Без реальної фігури психіка все одно створює фантазії, ілюзії, заборони, сподівання, намагається знайти пояснення, чому батька нема, заповнити порожнечу у душі чи зробити вигляд, що це не має значення.

У психотерапії ми бачимо результати роботи психічних захистів, коли вони працюють на шкоду людині, заважають будувати стосунки, розвиватися або змушують шукати замінники у зовнішньому світі.

Без фігури батька особистість формується ніби без важливої деталі.

На порожнє місце можуть приходити стосунки/робота або нічого не приходити. Але усе це як деталі іншої форми, які не підходять до отвору.

Ви можете не усвідомлювати, що відсутність батька впливає на ваше доросле життя, але можете мати проблеми, які лише на перший погляд здаються не пов’язаними:

• У вас є складнощі із формуванням внутрішньої опори;
• Ви не впевнені у власному праві на бажання й амбіції;
• У вас напружені стосунки з правилами, обмеженнями;
• Вам складно переживати й відчувати дистанцію та автономію.

Коли ми говоримо про відсутність будь-чого, ми передбачаємо травму.

Психічна травма — це не тільки те, що сталося, а й те, чого не сталося.

Ми знаємо, що насильство, образи, експлуатація дитини завдає травми, але ми часто недооцінюємо відсутність:

• Уваги,
• Розуміння,
• Відгуку на потреби,
• Захисту,
• Достатньо хорошого дорослого, який міг би стати внутрішнім образом підтримки та любові до себе.

Ось деякі ознаки травми відсутності:

• Стосунки викликають тривогу.
• Вам трапляються «не ті» партнери.
• У вас є проблема з довірою до світу.
• Ви уникаєте стосунків.
• Частина вашого емоційного досвіду та спогадів вам не доступна.
• Ви обираєте «відсутніх» партнерів.
• Ви відчуваєте провину за те, що батько пішов.
• Відчуваєте відповідальність за матір.
• Ототожнюєте себе (несвідомо) з відсутнім батьком.
• Обираєте партнера-батька.
• Знаходитеся у безальтернативній владі матері.
• Відчуваєте безвихідь.
• Вам буває соромно за власне існування.
• Ви боїтеся своєї агресії.

Чому біль через стосунки з батьком може не зникати роками

Біль через неможливі стосунки з батьком може проявлятися через депресію, тривогу, роздратування, агресію, постійне відчуття браку чогось важливого.

Біль зберігається роками з кількох причин.

По-перше, ранні почуття часто витісняються.

Дитина не має можливості відкрито переживати гнів, розчарування чи відчай.

Вона не розуміє, що з нею відбувається, але це щось надто сильне й загрозливе настільки, що психіка «стирає» пам’ять про ці переживання.

Проте, вони не зникають, а продовжують жити у глибинах психіки.

По-друге, втрата не була названа, проговорена, пояснена.

Навіть якщо батько помер або зник з життя, психіка не завжди має змогу «попрощатися» з ним внутрішньо.

Частина психіки продовжує утримувати очікування, фантазію про можливу зустріч.

По-третє, внутрішній конфлікт підтримується повторенням травматичних ситуацій.

Біль активується у ситуаціях, де знову виникають теми залежності, відмови, дистанції або авторитету.

Як усвідомити, що відсутність батьківської фігури впливає на дорослі стосунки

Люди часто переконані, що все, що минуло, вже не впливає на нинішнє життя. Особливо, якщо не залишилося жалю.

Якщо вам здається, що ви розірвали зв’язок з батьком, і чим сильніше ви його ненавидите, тим більше віддаляєтеся, то у мене для вас невтішні новини… Це не так.

Найміцнішу прив’язаність до людини ми знаходимо там… де її найбільше заперечують.

Є різні способи бути в контакті з іншою людиною, незалежно від її фізичної присутності. Зараз я хочу зупинитися на одному з них.

Коли людина стверджує «Я ніколи не буду таким, як ти», «Ти не важливий для мене, нас ніщо не пов’язує», то насправді це означає зовсім інше.

А саме: «Моя прив’язаність настільки сильна, що усе моє життя присвячене тобі. Мені це дуже заважає, але я не спроможний розірвати цей зв’язок, тому що не знаю, як існувати окремо.

Я не можу це усвідомити. Тому робитиму усе, щоб хоча б ззовні відокремитися від тебе. Водночас на глибинному, несвідомому рівні робитиму все, щоб цей зв’язок залишався таким самим міцним, бо без нього я не виживу».

На жаль, в межах цієї статті я не маю змоги повноцінно розкрити саме цей аспект, але ми завжди аналізуємо спосіб прив’язаності до людини у процесі психотерапії.

Перше, що вам варто зробити для усвідомлення ролі батька у вашому житті — це визнати, що вам не вдаються певні дуже важливі речі.

Необхідно визнати свою тривогу, пригнічення, відчай чи інші болісні переживання. Зізнатися собі у своєму психічному стражданні.

Друге — допустити, що ваше нинішнє життя не залежить повністю від зусиль, які ви робите. Є дещо, поки не доступне вашому розумінню, що є сильнішим за усі старання й правила.

Третє — звернути увагу на те, де ви невдоволені своїми стосунками: з ким ви, чому, як так склалося, що ви разом, що спричиняє дискомфорт?

Багато з цього неможливо буде пояснити характером партнера чи об’єктивними зовнішніми обставинами.

Люди можуть переживати протилежні стани:

• Не почуватися дорослими у стосунках, у тому числі з власними дітьми, або навпаки, бути єдиним дорослим у парі;
• Шукати у партнері захисника чи бути тим самим суперменом;
• Рвати жили задля кар’єрних висот або боятися висловити свою думку.

Варіантів багато, але там, де ми стикаємося з чимось надмірним та непоборним у питаннях влади, стосунків, лідерства, проявлення, ми розуміємо, що щось негаразд у стосунках з батьком.

Як «пропрацювати» стосунки, коли батька вже нема

Коли я як психоаналітик працюю з пацієнтами, які втратили батька чи взагалі його не знали, я приділяю значну увагу укріпленню і розвитку особистості, яка постраждала від такої втрати.

• Необхідно визнати, що батька не було і нема.
• Розмежувати реальну людину та фантазійний образ.
• Назвати, що саме ви втратили через його відсутність: безпеку, захист (у тому числі від матері), матеріальне забезпечення, статус.
• Прожити усі почуття й емоції, пов’язані з батьком та його відсутністю: гнів, образу, ненависть, тугу, відчай, злість за його відсутність, навіть у разі смерті, неможливість звернутися за порадою тощо.
• Інтегрувати відщеплені (ізольовані) частини психіки. В терапії відбувається реконструкція ізольованих фрагментів, які потім вбудовуються в історію людини. Колись вони відокремилися, бо були нестерпними.

У процесі терапії ми міркуємо над надзвичайно важливими питаннями:

• Яким він був?
• Чи любив матір?
• Чи хотів мене?
• Чи любив мене?
• Чому покинув?
• Чому не повернувся?
• Чи він забув мене?
• Чи думає про мене?
• Чому не допоміг?
• Чи можу я звернутися до нього по допомогу зараз?
• Чи потребує він сам допомоги зараз?
• Чи зможу я допомогти йому?
• Чи є у нього інша сім’я, інші діти?
• Чи любить він їх?

У вас можуть бути відповіді на деякі з цих питань. Про щось ви можете дізнатися. Про щось вже нема в кого запитати. Тоді відповіді доведеться шукати самостійно. У собі.

І не важливо, правда це буде чи фантазія. Ви знайдете ті відповіді, які добудують вашу історію.

Запрошую на консультацію

Я спостерігаю багато сорому, у тому числі витісненого, у людей, від яких пішов батько. Я ніколи не очікую, що людина відкриється одразу. Перш ніж почати довіряти, їй потрібно відчути себе у безпеці.

Психоаналіз — гуманістичний метод, заснований на безумовній повазі до різноманіття психіки та розумінні того, що симптом є способом упоратися зі складним досвідом, а особистість не зводиться до алгоритмів.

«Психоаналіз працює одночасно з дорослою, зрілою частиною особистості, яка може усвідомлювати проблеми, аналізувати, приймати рішення, та з тією вразливою, ранньою особистістю, яка проявляється через тілесні симптоми, живе у невимовних почуттях, говорить душевними стражданнями.

Я бачу її у тому, як людина повідомляє про свій біль або як не може про нього сказати», — Марина Стецик, психологиня.

Через якийсь час терапії життя починає змінюватися: щось вийшло, щось стало краще, а потім ви опиняєтеся там, де можете радіти, любити, створювати навколо себе комфортний простір.

Зайвих людей більше немає поруч, зате є ті, з ким тепло на серці.

Я буду рада допомогти вам розібратися у ваших почуттях та подолати наслідки психічних травм!