Готові до змін на краще?
Знайти психологаЩо не можна робити, якщо ви хочете підтримати
Я почув цю фразу від мого друга, який розповів, як він повинен відчувати себе під час найпотужніших потрясінь у житті. Я не вважаю себе правильним розповідати деталі його історії. Дозвольте мені просто сказати, що ця історія пов’язана з втратою найближчої людини та рішенням вимкнути пристрої, які підтримують життя.
Подробиці цієї історії для мене зараз не такі важливі, як те, що мене найбільше зачепило – реакції оточуючих мене. Мій друг був буквально самотнім у цій ситуації. Навколо нього були люди. фізично. Але ніхто не міг залишитися з ним у своєму горі і розділити його.
Всі говорили йому різні речі: співчуття, тримайтеся, все буде добре, я розумію вас, робіть це, зробіть це, але я маю …, час лікує, не хвилюйтеся і іншими словами, які, як правило, не полегшують страждання в період вразливості. А іноді вони створюють відчуття, що навколо так багато людей, але ти залишаєшся наодинці зі своїм горем. І ви носите його так довго, як можете. Іноді несеш його тихо і багато років після такої підтримки, щоб ніхто знову не почав підтримувати.
Більшість людей, які говорять вищезазначені слова (наприклад, «тримайся», «все буде добре»), відчувають абсолютно щирий імпульс до підтримки. Але чому щире бажання підтримати, виражене такими словами, часто не приносить полегшення? А як ще можна це підтримати?
Відповідь на друге питання з одного боку проста: просто бути з людиною.
Бути з іншим у своєму горі означає помітити його розгубленість, депресію, біль, гнів, відчай і жалобу, і просто спокійно і включно, щоб залишитися поруч.
1. Не звертайтеся до дії.
Наприклад, «тримайся» або «намагайся» є заклик до дії в підбадьорювання. a У стані палаючої сили немає дій;
2. Не давайте поради, якщо людина сама їх не просить.
«Наступного разу зроби щось» або «Тепер потрібно відволіктися і думати тільки про хороше»;
3. Не витягуйте в раціональний.
Часто люди намагаються знайти якісь раціональні пояснення, які мають якось допомогти. Наприклад, «Бог не дає тих випробувань, які ви не можете витримати». Це неправда. Не всі тести можна пройти. Не всі кризи можуть знайти вихід. І людина в кризі чітко це відчуває;
4. Врятуйте людину від пропозицій.
Як «все буде добре». Насправді це може бути в усіх відношеннях;
5. Не знецінюйте досвід людини, приносячи власний досвід або досвід інших людей.
Бо це вже відвертий Мочілово амортизація, а не підтримка. Справа в тому, що досвід, ресурси, сприйнятливість і контекст кожної людини унікальні. Одну і ту ж подію в різні періоди можна по-різному пережити навіть одна і та ж людина. Що ми можемо сказати про досвід різних людей будь-якого досвіду. А порівнювати чийсь досвід з досвідом скорботної людини чи людини, яка перебуває в кризі, є дуже отруйною підтримкою. Сюди також входять повідомлення «Я розумію тебе» або «У мене також було це». Ви не могли б мати те ж саме – ви інша людина, ви перебуваєте в зовсім інших контекстах, у вас зовсім інша, унікальна психічна організація. Так само, як і інша людина. Звичайно, ваш досвід і досвід можуть бути чимось подібним, але вони не однакові! І насправді ви не зможете повністю зрозуміти іншого. Але ви можете прийняти щось інше в тому, що з ним відбувається. Це найважливіша частина підтримки – дати можливість людині бути такою: відчайдушною, розгубленою, озлобленою, засмученою, вразливою, слабкою, дратівливою, хворою всією душею.
Спокійно і включено бути з кимось іншим означає з повагою і співчуттям залишатися з людиною в тому, що з ним відбувається. Сама по собі така рідкісна здатність у кризових ситуаціях є дуже великою підтримкою для людей, які перебувають у стані вразливості.
Що ще може стати ефективною підтримкою для людини?
6. Підтримка розмови про горе, втрату, кризи та неприємні почуття.
Людина в жалобі або кризі може кілька разів переказувати одну і ту ж подію, однакові думки. Це нормально. Важливо не підключати його до таких розмов, не переводити тему, не припускати, що потрібно лише думати про добро. дати йому можливість безпечно (без амортизації та заборони) говорити на дуже глибокі теми, пов’язані з важкими переживаннями (сором, скорботою, трауром, слабкістю, суїцидальними думками та імпульсами, гнівом тощо, а також смертю, самогубством, можливими страшними сценаріями) Дуже важлива підтримка, яка транслює право повністю самовиражатися людині, поділитися не тільки легким, радісним і приємним, але й жахливим, тривожним, страшним, серцебиттям.
Буває й так, що люди намагаються не говорити про якісь травматичні події. Як не засмучувати себе і не засмучувати іншого. Але насправді дуже корисно поговорити про те, що сталося, обговорити те, що сталося і з цього, і з цього боку, щоб згадати, поділитися. Бо це дає можливість поділитися своїм досвідом і досвідом, а взагалі жити ними, вижити.
7. називати речі своїми іменами.
Часто в кризових ситуаціях виникає бажання вкотре не називати подію по імені. Наприклад, часто замість «померли», кажуть «ліворуч». Замість того, щоб «вбити себе», вони так само кажуть «ліворуч». Замість «депресії», «кризи», «депресії» кажуть «він / я відчуваю себе неважливо», «не всі в порядку з вами».
Назвати речі своїми іменами – це велика підтримка. Тому що це те, що означає реальність. Це означає, що це дозволяє прийняти і жити рано чи пізно.
8. При гострих станах наявність інших дуже важлива для людини.
але тільки присутність, від якої не потрібно захищатися (див. «Що не робити»). Тому спільне перебування з іншими людьми (знову ж таки, якщо вони не вологі) є дуже підтримуючим проявом.
9. Дозвольте собі або людині, яка переживає втрату або кризу, жити гнівом.
Навіть якщо цей гнів на Бога, на всесвіт, на весь світ, на померлого, на будь-що! Не заважайте жити таким почуттям. Ні Бог, ні Всесвіт, ні світ, ні мертва людина ніколи не страждали від таких почуттів. Велика кількість людей постраждала від придушення цих почуттів.
10. Важливо також знати, що в кризових ситуаціях людина може характеризуватися різними реакціями та станами, які є нормальними.
Іншими словами, якщо людина надмірно дратівлива, відчуває гнів, відривається від інших, часто плаче, відчуває всі види психосоматичних симптомів, бачить кошмарні сни, відчуває нестерпний біль, слабкість, вразливість – це нормально.
Це означає, що не можна заклинювати такі переживання з горілкою, валеріаною, будь-якими препаратами (тільки якщо препарати призначає лікар і пов’язані з хронічними захворюваннями, які несуть ризик погіршення самопочуття).
Іншими словами, не зменшуйте інтенсивність переживань. Бо якщо їх заглушають, то є ймовірність, що криза перейде в хронічну фазу. І тоді навряд чи можна буде працювати без спеціаліста без спеціаліста. Тому, якщо людина кричить, трясеться, лається, злиться, кричить, роздратується, виє на місяць від горя, не заклинайте таких гострих проявів. Чим гостріша криза, чим болючіша втрата, тим природніше бути в болісних і гострих почуттях. Це дуже адекватна реакція на те, що сталося.
11. Не давайте жодних оцінок тому, що сталося.
Оцінки — це раціоналізація, тобто уникнення почуттів. Кризи і втрати не мають нічого спільного з чимось раціональним. Вони просто в житті кожної людини. Їх не можна уникнути.
12. Дивіться, уважно стежте за своїми станами та досвідом.
Зазвичай знецінення підтримки на кшталт «все буде добре», «тримайся» тощо. Виходячи з відсутності досвіду підтримки для себе. Іншими словами, ми часто підтримуємо інших, оскільки колись підтримували нас. І наша культура зараз несе глобальну заборону на так звані. «Негативний досвід»: горе, гнів, відчай, печаль, розгубленість, імпотенція тощо
Який найкращий спосіб не жити почуттям? Найпоширеніше пов’язують з відповіддю на питання «Що робити?»: триматися, застібатися, не вішати носа, не впадати у відчай і т. д. Тобто робити щось – це один із способів втекти від будь-яких почуттів.
Другий популярний спосіб уникнути своїх почуттів – це піти в раціональний план. Поясніть все логічно. Наприклад, «Який сенс впадати у відчай?», «Який сенс злитися?». Ну, або знайдіть гармонійні теорії про карму, дхарму, астрологію, езотерику тощо. Я, до речі, нічого не маю проти карми, дхарми, астрології, езотерики та інших речей. Я проти самообману. Зрештою, часто карму, дхарму, езотерію чи щось інше розумне в цих місцях замінюють не тому, що в ньому є місце, щоб бути там, а тому, що це свого роду анестезія, тобто захист від переживань.
Це як пити знеболюючі, коли болить зуб. Інтенсивність болю зменшується, але причина ні, нікуди не йде. Так само енергія почуттів нікуди не йде від раціоналізації. І якщо почуття пригнічуються надовго, то вони можуть перетікати в усілякі симптоми, починаючи з психосоматичних переживання (псіорит, виразка, астма, серцево-судинні захворювання тощо), закінчуючи нападами паніки, підвищеною тривогою, безсонням, кошмарами та іншими психічними проявами.
Тому, як ви відчуваєте бажання принести людині раціональне добро в уразливості, прислухайтеся до себе: яке почуття ви хочете йому пояснити? Можливо, ваш нежитий відчай піднімається в вас? Або гнів? Або жалоба?
Зустріч з гострим досвідом інших неминуче зводить нас до власних гострих переживань. Що, я впевнений, кожен має на своєму досвіді. А підтримки в середовищі життя такого досвіду стає все менше.
Наприклад, згадайте, як раніше було прийнято ховати? Весь двір знав, хто загинув. На дорозі були ялинові гілки, грали похоронний марш, а скорботні жінки виконували підтримуючу функцію для скорботних. Прощання покійного, доторкнувшись до холодного тіла, через кинувши землю в могилу, через стоячу купу горілки, яка залишається недоторканою, звернулася до реальності – людини більше немає. Тема смерті була юридичною частиною життя. Чорні шати скорботних були сигналом іншим про їхню вразливість. 9 і 40 днів – це позначення конкретних періодів після втрати, кризових періодів, в яких підтримка найбільш необхідна. І всі родичі сіли за один стіл, згадали покійного, разом плакали, сміялися і по-різному реагували на свої почуття до померлого.
Тепер поступово відходять традиції, присвячені жалобу і життям криз. Зараз все більше уваги приділяється чомусь раціональному і «позитивному». Немає часу сумувати. І ця тенденція призводить до того, що зараз епідемія депресії та тривожних розладів. Причому навіть при тяжких психічних розладах змінюється їх зміст. Наприклад, раніше параноїдальний марення складався зі складних конструкцій і типу логічних ланцюгів. Зараз все дуже просто. Немає складних малюнків про шпигунів з доказами у вигляді вирізок з газет. Тепер часто можна зустріти в капелюсі з фольги, щоб хвилі не проникали в мозок.
Симптоми багатьох психічних розладів змінюються. І все це, як правило, є симптомом зміни культури щодо ставлення до відчуття життя.
Тепер ви можете частіше зустрічати не спільний плач через горе, а «Збирайтеся, ганчірко! Тобі все одно потрібно працювати. Годуйте свою сім’ю. Підтримуйте себе у формі».
І всі ці тенденції, пов’язані з браком часу для скорботи і живих гірких почуттів, ніколи не покращують психологічне благополуччя людей. Тому я всіляко закликаю вас ставитися з великою увагою та повагою до моїх різних почуттів і почуттів інших людей.
Бережіть себе.
