Деперсоналізація та дереалізація, як психотерапія може допомогти з ними. Частина 3

У цій статті я розповім про основні механізми, які призводять до формування цього синдрому, а також про те, як відбувається терапія.

Основою деперсоналізації-дереалізації лежить механізм психологічного захисту, психологічного уникнення. Точніше, психіка прагне уникнути небажаних емоцій і почуттів, відокремити себе від них, розірвати зв’язок між емоційним переживанням і реальністю.

Цей захисний механізм називається «дисоціацією», він передбачає нездатність переживати справжні емоції, відчувати себе живим тут і зараз. Як і будь-який механізм психологічного захисту, потрібна дисоціація, щоб впоратися зі стресовими ситуаціями. Наприклад, людина, яка врятує іншого від вогню, може описати, що він став дуже спокійним і, здається, спостерігає за собою збоку. В результаті наш мозок дає нам можливість контролювати ситуацію, не піддаючись надпотужним емоціям жаху і тривоги.

Проблема виникає, коли цей захисний механізм діє без зовнішніх причин, а дисоціація і фактично депералізація-дереалізація стає регулярним. Виходячи з моєї практики, я можу сказати, що дуже часто деперсоналізація та дереалізація включаються в моменти тривоги чи будь-яких інших сильних емоцій. За допомогою більш тривалої роботи ви можете виявити глибокий страх відчути емоції, які здаються небезпечними та неконтрольованими.

Відповідно, психотерапія буде зосереджена на здатності переживати весь спектр емоцій, не захищаючись від них. У своїй роботі я використовую психодинамічну терапію, яка працює не тільки з симптомом, а й з тими особистісними характеристиками, які стоять за звичкою психіки, щоб захищатися саме шляхом дисоціації.

Так сталося, що значна частина моїх клієнтів звернулася до мене з синдромом деперсоналізації-дереалізації, а також супутніми проблемами (висока тривожність, психотравма, депресія). Якщо у вас виникли запитання щодо цієї теми, ви припускаєте, що у вас цей синдром і хочете отримати допомогу, ви можете зв’язатися зі мною.