Хочу поділитися: у моєму житті стало більше доброти. Більше прийняття, співчуття, звичайної турботи.
Я гадаю, це сталося не в результаті читання статей, книжок, лекцій та тренінгів (хоча це все, звісно, також змінює і трансформує), а насамперед внаслідок ДОСВІДУ прийняття мене з боку Іншого.
Гадаю, цей досвід не замінити чимось, наприклад, більш інтелектуальним, пізнавальним, теоретичним.
Адже це - переживання, яке не стирається з пам'яті, як вірш із Букварика, - воно стає частиною життя.
Прийняття - безпечне і спокійне. Воно неяскраве, не крикливе, не інтенсивне... Але воно прекрасне.
Досвід прийняття навчив мене тому, що на все є свої причини - чи це стосується особливостей мислення, установок, чи емоцій, почуттів, чи поведінки тощо...
Досвід прийняття з боку Іншого навчив мене приймати саму себе. Внутрішній критик припинив засуджувати і картати. Боротьба затихла. І стало спокійніше.
І одночасно - ніби при запуску злагодженого механізму - змінилося і ставлення до оточуючих. З'явилося більше співчуття. Там де раніше вмикався критик-засуджувач, тепер зростає цікавість: а як це влаштовано у тебе?
Коли є досвід прийняття з боку Іншого, простіше прийняти самого себе - такого, яким ти є. Примиритися із власною недосконалістю. І дозволити нарешті усьому іншому також бути недосконалим.
Це не вирішує усіх проблем. Можливо, що це лише початок вирішення.
Але це вивільняє енергію, котра раніше шалено й непомірно витрачалася на якийсь непозбувний, нескінченний внутрішній конфлікт.
Що це таке - прийняття? Для мене - це усвідомити власну обмеженість і скінченність (відкинути ідею всемогутності). Це, якщо треба, - погорювати за нездійснЕнним. Поспівчувати собі. Знайти пояснення реакціям на певні слова і дії з боку інших. Не засуджувати... Не ігнорувати почуття. Дати собі час. Не квапити себе. Не штовхати "вперед, за перемогами". Дати спокій собі. І всіх решту залишити в спокої.
Якщо простіше - бути добрішим.
Запитувати в себе: що я можу зробити для тебе, щоб ти сьогодні був щасливішим?
Те саме запитувати в Іншого.
Здійснювати щось посильними кроками, прислухаючись до себе, довіряючи відчуттям, не ігноруючи себе!
Поступово переходячи з опори зовнішньої на опору внутрішню.
Поступово провина перетворюється у відповідальність. А чорне-біле (читай "правильно-неправильно") стають альтернативними версіями розгортання ситуації.
І це звільняє.
Можливо, ви поцікавитеся: а де ж його здобути, цей досвід прийняття? Не завжди Інші, котрі оточують нас, готові нас прийняти. Не завжди можна їм довіритися і почуватися із ними в безпеці. І це може мати різні наслідки. Не тому, що вони нас не люблять - а в силу різних причин, серед яких - їхній власний досвід прийняття або неприйняття з боку їхніх значущих фігур.
Психолог може стати тією приймаючою і безпечною фігурою, із якою розпочнеться подорож до особистісної свободи та зрілості.
І мій досвід мені каже, що це варто зробити ❤️🩹