Тривога як душевний тянучий біль

Зигмунд Фройд говорить про тривогу так:

«Тривога виникає як реакція на положення, що становить небезпеку».

Цікаво також те, що він розглядав тривогу як вираження безпорадності та реакцію на відсутність об’єкта.

Коли ми стикаємося з безпорадністю, ми змушені визнати свою втрату контролю. А, значить, ми потрапляємо у зону невідомого. Тому в психотерапії так багато приділяється уваги фантазіям, почуттям та проговорюванню їх. Щоб те саме, невідоме, з яким жахливо зіткнутися, більше не було таким жахливим і паралізуючим (символізація переживань та досвіду).

Що стосується обʼєкту, символічно це може бути хто/що завгодно: батько та мати, здоров’я, гроші, житло, друзі, робота, впевненість у собі, ілюзії, світогляд і т.д.

Причини тривоги

 

Можуть бути різними. Наприклад:

• Занепокоєння про завтрашній день: «Чи вистачить мені грошей, щоб забезпечити свою сім’ю?», «Коли закінчиться війна?».
• Про здоров’я своє та близьких
• Пошук самоідентичності, особистої та професійної
• Вибір правильного для себе шляху
• Конфлікти в сім’ї
• Сексологічні проблеми у парі
• Очікування важливих новин
• Сепарація від батьків
• Невпевненість у собі та низька самооцінка
• Самокритика, піднесення авторитетів на шкоду собі
• Хвороби, прийом деяких лікарських препаратів та ін.

Рекомендую періодично діагностувати себе, використовуючи Шкалу тривоги Бека (вона є у вільному доступі в інтернеті ). 

Загалом, тривога — це сигнал. Це означає, що щось усередині вас хоче уваги, усвідомленого ставлення до почуттів та внутрішнього стану.

Якщо сигнали ігноруються, тривога наростає і «затоплює». Багато хто тривогу пригнічує, наприклад, через страх видатися недостатньо «оптимістичним і веселим» або через невміння поводитися з нею.

 

Якщо ми прислухаємося до цього сигналу, то тривога не доходить до критичного рівня, коли вже неможливо її витримувати.

Помірна тривога — це природньо.

Без тривоги та страху ми би вимерли, адже тоді людям здавалося б, що ВСЕ навколо безпечно. І ми б заперечували реальну небезпеку.

Давайте проведемо паралель з фізичним болем.

Яким було б наше життя, з медичного точки зору, якби ми були позбавлені здатності відчувати біль? До речі, такі люди реально існують.

Перша думка, яка може у вас виникнути: «Клас! У тебе завжди класний фізичний стан!»

Але насправді це може бути смертельно небезпечно. Адже біль — це сигнал: у нашому тілі неполадка, наприклад, запалення, яке потрібно лікувати. А якщо болю немає, то запалення може перерости в нагноєння, потім у зараження крові і людина може померти без своєчасного курсу антибіотиків або хірургічного втручання.

Наприклад, апендицит. Людина звертається до лікаря з гострим болем у животі. Лікар призначить додаткові аналізи, зробить операцію і відправить пацієнта одужувати.

А якщо болю немає?

Зазвичай люди намагаються впоратися з тривогою «підручними засобами». Наприклад:

• Зірватися на близьких, за що нерідко потім відчувають провину.
• Надмірне вживання алкоголю, нікотину, наркотичних речовин.
• Переїдання або недоїдання.
• Недуги, хвороби.
• Робота «на знос».
• Самопошкодження.

Як відбувається робота з тривогою в психоаналізі?

 

Коли до мене приходить тривожний клієнт, ми говоримо про ВСЕ, що його турбує.

Я намагаюся розгортати розмову так, щоб людина могла вільно асоціювати, висловлювати свої почуття, промовляти свій стан СЛОВАМИ. Не підбираючи «правильних» і «культурних» слів, а використовував ЖИВІ, які найповніше описують його психологічний стан.

У психотерапії немає речей, про які не можна говорити. Немає рамок, моралі та правил (крім фізичних дій).

Ви навряд чи ви почуєте від мене:

• «Не можна так говорити про батьків»
• «Не кажіть про погане, а то збудеться»

Для багатьох людей таке безоціночне і приймаюче суспільство (психотерапевтичний простір) — абсолютно новий досвід. І знадобиться час, щоб до цього звикнути. У нашій взаємодії важливо вільно говорити.

Чи допомагають медитації, афірмації, дихальні та інші техніки при тривозі?

В якійсь мірі так, якщо тривога слабка.

Або вони можуть бути «швидкою психологічною допомогою», якщо вам потрібно, наприклад, виступити перед колегами. А у вас ноги підкошуються, язик не слухається, в голові мавпи грають на скрипці, тобто тривога захопила вашу афективну частину і ви не можете зосередитися на зустрічі.

Але якщо ви помічаєте, що кожен раз турбуєтеся «на межі» своїх психічних можливостей, ви будете виснажуватися. І ці техніки можуть перестати працювати.

Тут добре застосувати психотерапію та отримати більш дієві, глибокі, особисто ВАШІ засоби саморегуляції.

Наприклад, публічний виступ — це означаюче. Це викликає певні асоціації, посилає до більш ранніх об’єктів нашого дитинства чи будь-яких інших травматичних подій.

Якщо ми раніше це не переробили, це переходить у несвідоме, викликаючи у нас тривогу при схожих обставинах, блокуючи наше саморозкриття та зростання.

Працювати тільки з цим конкретним виступом — це як пити анальгін при зубному болю. Рано чи пізно виникне звикання до препарату. Або людина швидше виснажиться від гострої реакції зубів на холодну воду, цукерки або гарячий стейк.

Несвідоме немов говорить: «Катю, памʼятаєш, як над тобою сміялися однокласники, коли ти розказувала вірш? Памʼятаєш, як тобі тоді було боляче і соромно? Ось! Зараз буде так само. Біжи звідси! Не роби цього! Ти знову страждатимеш!»

Усвідомлюючи істинну причину тривоги, ми отримуємо ключ до змін та вільного самовираження. А також навчаємося справлятися з тривогою.

Бажаю вам душевної рівноваги та ментального здоров’я!

Христина Муренко, психолог, психоаналітичний психотерапевт.