Terrible two, або криза 2 років у дітей (частина 1)

У віковій психології велика увага приділяється кризі трьох років. Але до неї ще потрібно дожити 🙂 Насправді, тодлер (або українською чалапун) 2-х років може переживати кризу більш масштабну, ніж криза трьох років.

Існує теорія, що якщо дитина не проживає кризу повноцінно, то наступна криза проживається нею важче.

Що ж відбувається під час цього періоду?

Слід зауважити, що ця криза може розпочатись у півтора року і перейти у кризу трьох.

До цього солодка дитина перетворюється на котел емоцій та бурхливих переживань. Відбувається тотальний протест. І часто ми можемо бачити дитину на підлозі у супермаркеті або на майданчику і поряд батьків, які намагаються цю істерику припинити.

«Сльози марності»

Перший вагомий фактор – це так звані «Сльози марності». Це реакція на досвід дитини, коли неможливо вплинути на хід подій або змінити його по бажанню малюка.

Дитина ніби опиняється на роздоріжжі – з одного боку вона бажає вплинути на ситуацію, і щоб все відбувалось як вона хоче, але це неможливо. І тодлер реагує бурхливими емоціями, які виражаються у сильних сльозах і в спротиві.

Саме тому, у цей період мов червона тряпка для бика для дворічки є слово «НІ» з боку батьків. «Ні» для дитини – це і є невідворотність марності – щоб я не робив, але відповідь ні руйнує всі надії. Для дитини це нестерпно.

Що й казати, якщо і для дорослих відмова є травматичною та болючою, і часто дорослі звертаються до психолога з невмінням переживати відмови.

Що з цим робити?

Достатньо хороші батьки за визначенням Д. Віннікотта питають – Що робити у цих випадках?

Давати малюку прожити цей період

Перша відповідь – давати малюку прожити цей період і дозволити поплакати. Справа в тому, що багато хто з дорослих важко переносить дитячі істерики, оскільки на інстинктивному рівні дитячий плач сприймається важко і в дорослого спрацьовує бажання зробити що завгодно, аби його припинити.

Інший момент – нас не навчають, як ефективно справлятись з емоціями дитини, як реагувати, коли малюка переповнюють емоції. У якості захисної реакції можуть виступати знецінення емоцій дитини або заборона на емоції. Це може виражатись у фразах – «Це така дрібниця, чого ти рюмсаєш?» або «ну досить нити, ти ж хлопчик» абощо.

Дитині ж на цей момент достатня присутність батьків поряд, перебування на рівні очей, проговорення емоцій. Підтримка та прийняття.

Послання від батьків може бути сформульоване приблизно так: «Я тут, поруч з тобою, я бачу, що тобі образливо, що ти маєш злість. Так буває».

Категорично не рекомендую лишати дитину одну в кімнаті зі словами на кшталт – «Поки не заспокоїшся, з кімнати не вийдеш». Така маленька дитина не зрозуміє даного виховного ходу і буде вважати, що вона щось погано робить, і дорослий її через це відкидає. А це момент довіри у стосунках.

Проговорювати та пояснювати

Другий момент, пов’язаний з «НІ». Слід проаналізувати, в яких ситуаціях заборона у вигляді ні має бути беззаперечною – наприклад, питання безпеки життя. Саме по собі «Ні, без причин та пояснень» є доволі травмуючим. І, в цих випадках, замість короткого ні можна пояснити дитині, чому не варто робити ту чи іншу річ.

Проговорювання та пояснення діють ефективніше.

Це лише деякі аспекти психологічного розвитку дворічки. Але можна сказати одне точно – далі буде ще цікавіше!